Чорний біль «Золотого вересня»

У приміщенні благодійного фонду «Смолоскип» у рамках Толоки інтелектуальних комунікацій (ТІК) стартував підпроект «Фільмо–ТІК». Метою Фільмо–ТІКу є показ документальних фільмів, спрямований на поглиблення знань з історії та обговорення як конфліктів історичних подій, так і самих фільмів на конкретну історичну тему. Відкрила новостворений проект стрічка «Золотий вересень. Хроніка Галичини 1939—1941» (2010 р.) за постановкою режисера Тараса Химича.

Перед показом про історичні події 1939—1941 років на Галичині розповів львівський історик, старший науковий співробітник музею «Тюрма на Лонцького» Ігор Дерев’яний. Саме у цій в’язниці, яка нині є музеєм, після приходу радянської влади утримували політв’язнів, проводили допити, а сусідній головний корпус займало обласне управління НКВС. Після нападу Третього рейху на СРСР у червні 1941 року працівниками НКВС лише в цій тюрмі було розстріляно понад півтори тисячі в’язнів...

«Золотий вересень» можна назвати золотою серединою між документальним і художнім кіно. Кінострічка ввібрала в себе кадри 1939—1941 років; оцінку подій від істориків; спогади свідків та постраждалих від примусової радянізації Західної України, а також постановки від сучасних українських акторів театру та кіно. Слово у стрічці надали представникам одразу трьох національностей: українцям, полякам, євреям.

...1 вересня 1939 року почався наступ німецьких військ на Польщу, у вуличних боях брали участь і українці, які служили в польському війську. 22 вересня 1939–го радянська влада направила свої сили до Західної України, а задля того, аби завуалювати реальні мотиви вступу Червоної Армії на західноукраїнські землі, було впроваджено негайну українізацію. Більша частина українців покладала великі надії на те, що за нової влади їхнє життя зміниться на краще. «Нас поздоровляли з визволенням, казали, щоб ми брали владу до своїх рук», — пригадує свідок подій Олександр Гринько. Євреї радісно зустрічали представників радянської влади, сподіваючись на довгоочікуваний порятунок. Разом із армією прибували й комуністи, мета яких полягала в ліквідації існуючої влади на Західній Україні. Водночас із націоналізацією і проведенням грошової реформи в січні 1940 року у Львові почався продовольчий голод. Радянізувалось і культурне життя Галичини — в кінотеатрах показували радянські фільми, бібліотеки і музеї теж набули нової орієнтації. Аби не виникло спротиву, людей вивозили в найвіддаленіші регіони. За 1940—1941рр. було проведено чотири масових депортації населення Західної України.

Проте однією з найбільших загроз для радянської влади була ОУН, члени якої проводили підпільні збори і передавали інформацію, щодо плану подальших дій. Основною ідеєю був пошук однодумців серед східних українців iз метою збройного повстання проти СРСР. Для боротьби з ОУН радянська влада влаштовувала публічні суди. Одним із перших таких судів став процес 59–ти у Львові, серед яких 42 були засуджені на смерть, 17 — до десяти років заслання і п’яти — каторги. Всіх було звинувачено у зраді Батьківщини. Тюрми були переповнені в’язнями, а коли німецькі війська ввірвались до СРСР, не було ані часу, ані машин для негайної евакуації ув’язнених. Доктор історичних наук Тарік Сиріл Амар допускає думку, що параноїдальна радянська влада не могла залишити в’язнів, боячись, що німці зможуть використати їх у війні проти СРСР. Тож ішлося лише про їх ліквідацію. У перший тиждень німецько–радянської війни було знищено 21 тисячу в’язнів...

Після закінчення перегляду фільму не обійшлося без історичних дискусій і проведення паралелей між подіями минулого й сучасною політикою. Та головне в іншому: ми провели ще один вечір у згадці про наших співвітчизників, які вистраждали і вибороли нашу Батьківщину.