Минулого року понад 10 тисяч людей «еко–культурно» відпочили у передкупальські суботу й неділю на «Трипільському колі». Дізнатися про стародавнє й сучасне мистецтво, виготовити власноруч «трипільського» глечика чи ляльку–мотанку, побудувати гуртом хату з глини й соломи і просто весело провести час із друзями без алкоголю й цигарки — непоганий план на найближчі вихідні. Цього року на фестиваль ще й з’їжджаються барабанщики з усієї України. Адже за атрибут стихії землі (якій присвячено цьогорічний фест) обрано барабан. Стихія землі буде представлена роботою на землі і з землею. За словами організаторів, цьогоріч буде дуже багато глини, з якої гості фестивалю не лише збудують трипільський дім. Ще одним символом цьогорічного дійства став образ жінки, яка, на думку дослідників, асоціювалась у трипільців із родючою землею.

Перший міжнародний культурно–мистецький фестиваль «Різдво в Карпатах» стартував у січні 2004–го з ініціативи прикарпатського «губернатора» Михайла Вишиванюка. Тоді в курортне Яремче з’їхалося понад сотню українських та зарубіжних медійників, котрі згодом рознесли по світу захоплюючі враження від обрядових дійств тутешніх горян і привабливості зимових Карпат.
Організований обласною владою за спонсорської підтримки гірсько–лижного курорту «Буковель», нинішній фестиваль, що тривав із 13 по 16 січня, став четвертим за ліком й особливим за значимістю, адже відбувався він через п’ять місяців після катастрофічної повені. Те страшне лихо завдало не тільки величезних матеріальних збитків прикарпатцям, але й зрикошетило по туристичному іміджу краю. Та цьогорічне «Різдво в Карпатах» у всій красі продемонструвало, що від руйнацій липневої стихії вже й сліду не лишилося, а такої м’якої, зі щедрим снігом зими в горах, мабуть, не було років із десять. Що ж до розмаїття автентики, то з Івано–Франківщиною взагалі не може змагатися жодна область України, адже тут представлені обряди, звичаї та традиції чотирьох етнорегіонів — Гуцульщини, Бойківщини Покуття та Опісля.

У Галичині День святого Миколая завше з нетерпінням чекала вся дітвора незалежно від того, який політичний режим панував довкола. Галичина тихо, але послідовно опиралася дєдушкам Морозам і Снігуронькам.

«Це один із найулюбленіших святих усього християнського світу. На Заході його називають Санта–Клаусом, у нас — святим Миколаєм, — розповідає протоієрей Іван Рибарук, парох села Криворівня на Гуцульщині.

Що б там як, а сьогодні вранці обізнані з давньою українською традицією дітлахи обов’язково знайшли під подушкою довгоочікуваний гостинець. Можливо, там лежало не зовсім те, що хотілося б, — світова фінансово–економічна криза зрикошетила й по торбі Миколая, та віра в нічний ритуальний візит святого добродійника залишає надію, що бажання колись–таки збудуться.

До Різдва, як і до Великодня, християни готуються 40 днів. Під час Пилипівського посту, який почався 28 листопада і триває до 7 січня, слід очистити свої душу й тіло, аби відчутнішою була радість від приходу в наш світ Дитятка.

...Це село вже давно прославилося на всю Україну. Але слави тієї Столинські Смоляри не хотіли б. Ще б пак — зробили з них якихось туземців, які поз’їдали в окрузі ледве не всіх їжаків! Хто тільки не приїздив до них довідуватися, як вони тих їжаків їдять! Був у них у селі дядько, який знав толк у їжачатині. А що чоловік він був з гумором, то з його подачі пішло гуляти по світу чималенько їжачих побрехеньок. Колись телевізійники у нього допитувалися: як же голки з їжака він знімає?

З дитинства ми знаємо українську казку про золоте яйце, з якого з’явився Всесвіт і все, що живе в ньому: «А яйце з–за пазухи випало та об камінець і розбилося!... Як узяв же тут скот вернути з того яйця — і корови, і вівці, й кози!». Та чи знаємо, коли саме виник цей міф в Україні? Такі визначення, як «сива давнина», «давні часи», нас уже не влаштовують. До того ж міф, скажімо, про початок усього живого з одного цілого починають переповідати, коли в суспільстві вже є відповідне уявлення. Уявлення приводить до виникнення образу–символу, яким є яйце з його сакральним значенням. А потім виникає обряд, у якому й застосовують предмет–символ. Отаким сакральним яйцем є писанки, орнамент яких часто містить дуже стародавні символи. Орнамент сам по собі не може датувати річ, на яку його нанесено. Утім за допомогою археології можна впевнено визначити, коли стародавнє населення України почало використовувати яйце в обрядах.

Доцент кафедри історії України Рівненського державного гуманітарного університету Марія Немиро все життя присвятила збиранню фольклору, сходила–переходила сотні кілометрів, відвідала десятки хат, де ще збереглися паростки автентичної культури, і видала кілька книжок.

Восьмий рік поспіль у різдвяний час виставка української традиційної іграшки та ляльки демонструється в київському Музеї Тараса Шевченка — старовинні й сучасні іграшки з глини, дерева, соломи, тіста, сиру, ляльки з тканини, різдвяне печиво для дітей. Якось демонструвалися археологічні старожитності — іграшки трипільської культури, яким по п’ять тисяч років. Цього року відвідувачі, окрім іншого, милуються старовинними вертепами XVIIІ століття. До організаторів виставки (Національного музею Тараса Шевченка, Музею народної архітектури та побуту НАНУ, а раніше — Спілки майстрів народного мистецтва України, галереї «Ляльковий Дім», Кабінету іграшки Міністерства освіти, що після кількох років виставок став Державним музеєм) вперше долучився Музей театрального, музичного й кіномистецтва України, який зі своїх фондів надав вертепні будиночки і ляльки, зокрема знаменитий Сокирянський вертеп. Ініціатор і головний організатор виставки етнограф Олесь Доля розповідає читачам «УМ» про ідею і восьмирічну історію столичного свята іграшки.