Чемним діткам Микола завжди приносить подарунки.
«Це один із найулюбленіших святих усього християнського світу. На Заході його називають Санта–Клаусом, у нас — святим Миколаєм, — розповідає протоієрей Іван Рибарук, парох села Криворівня на Гуцульщині. — У часи атеїзму образ цього святого перенесли на Діда Мороза. І хоча ім’я було змінене, але дух любові й добрих вчинків все одно залишався». Святого Миколая Чудотворця вшановують як опікуна бідних і сиріт, а також мандрівників. Майже всі християнські народи мають звичай обдаровувати малих дітей у ніч із 18 на 19 грудня. Адже святий Миколай — ще й покровитель дітей. Ритуал обдарування обов’язково містить запитання до дитини — чи чемною вона була упродовж року. Дітей готують до свята: навчають молитви до святого Миколая, віршиків і пісень. Цього дня намагаються привітати й підтримати малечу в притулках і лікарнях.
«Звичай обдарування, передусім, обділених, убогих, сиріт встановився відтоді, як святий Миколай урятував трьох дівчат із бідної сім’ї, які залишилися півсиротами, — розповідає отець Іван. — Ставши дорослими, вродливі дівчата не мали на що прожити. Навіть їхній батько вже погодився, щоб дочки торгували своїм тілом. Дізнавшись про це, Миколай, який був священиком у тому містечку, потайки підкидав цим дівчатам золоті гроші, даючи їм можливість мати придане і вийти заміж». На підтвердження цієї легенди, святого Миколая часом зображували на іконах з трьома яблуками чи золотими кулями.
За «Житієм», майбутній святий народився 260 року в місті Мирі Лікійській у Малій Азії. Був пресвітером, єпископом. Коли батьки померли, він віддав усе своє багатство на допомогу убогим. Робив добро таємно, не чекаючи винагороди. Заради порятунку людей творив чудеса. Свій земний вік скінчив у глибокій старості, у 343 році. Згодом мощі святого були перенесені в італійське місто Бар, де зберігаються досі. Християни вірять, що, за молитвою, святий Миколай допомагає не впадати у відчай. Утім пам’ятають, що святий чудотворець не лише обдаровує і допомагає, а й карає невдячних, лайливих і тих, хто зазіхає на чуже. Про це народи, зокрема й українці, наскладали легенд. Дітям задовго до свята розповідають, що за непослух Миколай принесе їм замість подарунка різочку.
В Україні–Русі на честь святого Миколая збудовано багато храмів. Відомі його чудотворні ікони. Шанували цього угодника Божого запорозькі козаки, а чумаки, їдучи в Крим по сіль, брали з собою образки святого, мальовані на висушеній рибі–камбалі. За стародавнім звичаєм, в українських селах «на Миколая» варили пиво і влаштовували «заздравні обіди» на честь святого.
У Голландії свято Миколая відзначають ще з XVI століття. До Амстердама, покровителем якого є святий Миколай, він припливав на кораблі 15 листопада. Його урочисто зустрічали бургомістр і жителі. На білому коні на чолі святкової процесії святий Миколай об’їжджав місто. У переддень Дня святого Миколая і дорослі, і діти одержували подарунки. Коли 1624 року голландці заснували на острові Манхеттен Новий Амстердам, то привнесли звичай «відвідин Миколаєм» міста. Через 40 років місто зайняли англійці і перейменували його в Нью–Йорк. 1809 року Вашингтон Ірвінг у книжці «Історія Нью–Йорка» докладно змальовує звичай голландців святкувати День святого Миколая, його ім’я Ірвінг передав як Santa Claus. 1823 року вийшла невеличка жартівлива поема професора бібліїстики Клемента Кларка Мура «Розповідь про візит святого Миколая». На вигляд це чоловік невеликого зросту, веселий і добродушний. Таким його і стали малювати в передноворічних часописах.
Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>
Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>
Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>
Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>
Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>
У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>
