Історія України, навіть не новітня, а просто історія, як виявилося, складається з двох частин. Сумної і гнітючої (до 2010 року) та веселої і гармонійної (з 2012 року). А між ними, мов веселковий вододіл, сяє–переливається яскравими барвами 2011 рік — історичний момент, коли наша могутня держава перестала занепадати і почала рвучко та потужно, мов якийсь азійський тигр, розвивати свою економіку: сусідам на заздрість, конкурентам на зло. Саме так вважає не хто–небудь, а Прем’єр–міністр цієї країни, у нашому випадку Микола Янович Азаров. «Пройдуть роки, і в підручниках саме цей рік буде відзначений як поворотна віха в історії України», — це його дослівна цитата із вступного слова на останньому в 2011 році засіданнi Кабінету Міністрів. Прем’єр мав на увазі так звані реформи, які буцімто проводять у міністерствах та відомствах.

З наближенням Нового року в російському сегменті інтернету активно обговорюють інтригу: що скаже у своєму останньому привітанні народу президент Медведєв і чи не почують росіяни одразу два привітання, як це було в новорічну ніч 1999—2000. Тоді, нагадаємо, хворий Борис Єльцин шокував теле­аудиторію повідомленням «Я устал. Я ухожу» — про дострокову передачу влади прем’єр–міністрові, Володимиру Путіну. Не встигли росіяни відкашлятися, подавившись шампанським, як в ефірі з’явився й сам щасливий «прєємнік». Скромно зізнавшись, що аж ніяк не очікував такого повороту, ВВП (сидячи трохи боком до столу — мовляв, «я ж іще не хазяїн, а лише вчуся») виголосив по суті президентське привітання й залишився в головному кріслі до 2008 року.

Якщо хтось не знає: учасники ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС — це багаті, заможні та впевнені у собі люди. Принаймні саме так вважає Прем’єр–міністр Микола Азаров. «Якщо говорити конкретно, пенсія одного з учасників протестів, наприклад у Донецьку, встановлена судом, складає 7 тис. 580 грн., а з 1 січня за перерахунком відповідно до  постанови уряду ця людина буде отримувати 8 тис. 230, — сказав він перед початком учорашнього засідання Кабінету Міністрів. І навіщось звернувся до присутніх: — Зрозуміли?».

Коли «УМ» прибула в парк навпроти Кабiнету Мiнiстрiв, де триває акцiя голодування «чорнобильцiв», одразу в очі кинулася відсутність правоохоронців, крім кількох патрульних, та чотири карети швидкої допомоги. Також дивно виглядала площа перед державною будівлею. Там, де нещодавно ще проводили мітинги, зараз... парковка. Причому навіть звичайним людям тепер складно пройти по тротуару через машини урядовцiв. А в парку навпроти сидять близько тридцяти голодувальників–«чорнобильців». Один з учасників «голодного» протесту, Микола Костєв, розповів, що на даний момент результати їхньої кампанії такі: «Вже вісім людей не витримали і поїхали додому. Одного госпіталізували, а ось одного намагаються привести до тями». Дійсно, в цей час на одній iз лавок літньому чоловіку давали медичні препарати. Як виявилося, це теж «чорнобилець», який буквально одразу після виписки з лікарні поїхав підтримати своїх товаришів. Та довго дідусь не протримався, і його під руки повезли назад до лікарні.

Правоохоронці затримали групу пенсіонерів–шахраїв, які додумалися дурити Пенсійний фонд. У «стариків–розбійників» це вийшло. Протягом двох років дідусі викачали з цієї установи близько 260 тис. грн. І це лише за попередніми підрахунками.

85–річну Владилену Кокіну мені пощастило застати у Жовтих Водах. Її в рідному місті побачити не так і просто. От і цього разу вже наступного дня Владилена Яківна вже вирушала на змагання до Харкова — 34–й турнір у нинішньому році. А загалом у рік ювілею вона постановила для себе взяти старт щонайменше у 35 забігах, встновивши своєрідний рекорд.

Проте й без того пані Кокіна є феноменом. Сама вона запевняє, що не лише в Україні, а й у Росії, Білорусі та Молдові не знайдеш активних бігунів її віку. Поглянувши на паспортні дані учасників, скажімо, легкоатлетичного Кубка України в Ялті, який проходив 15–16 жовтня, я пересвідчився наочно: після Кокіної найстарший мав лише 66.

Незважаючи на заборону суду збиратися під державними установами, учора люди все одно прийшли під Верховну Раду. Причина серйозна — початок всеукраїнського страйку підприємців, до яких уже нині долучилися й інші організації, зокрема «чорнобильці», діти війни та інші. Зібравши невеликий натовп, організатори акції повісили на сумнозвісному паркані перед парламентом величезний плакат «Владу на переоблік!». Потім, коли під’їхала народний депутат Наталя Королевська (БЮТ), табличку перевісили на двері самої Ради. До речі, зняти її ще довго ніхто не наважувався.

Кабмін, схоже, не знає, що робити з ліквідаторами, які вперто продовжують голодувати під стінами владних установ. Посилає їх на це неправе діло, звичайно ж, Юлія Тимошенко — есемесками із СІЗО, написаними, як водиться, молоком на білому папері. І ці злочинні дії так званої опозиції заганяють владу, що денно і нощно дбає про добробут народу, у глухий кут. Принаймні так вважає Прем’єр–міністр Микола Азаров. «Дуже часто нам опонують професійні популісти, навіть провокатори, — це дослівна цитата Миколи Яновича з учорашнього засiдання уряду — просто роздавати обіцянки, як це було раніше, у 2009 році, — це не наше».

Незважаючи на те, що в перший вечір мітингу ініціативну групу «чорнобильців» таки прийняли в Кабміні, вчора люди оголосили голодування — бо не вірять обіцянкам уряду про збільшення пенсій у наступному році. Віце–прем’єр–міністр, мiнiстр соціальної політики Сергій Тігіпко продемонстрував документ, який передбачає підвищення виплат «чорнобильцям». Проте учасники протестів переконані: підвищення торкнеться мізерної частки ліквідаторів, а решта будуть iз пенсіями у 1,5 тисячі гривень, якщо не менше.

Проживши на білому світі більше 70 років, ніколи не перекладала своїх проблем на чиїсь плечі. Тож іще за радянських часів шукала додатковий заробіток, потім займалася досить успішним бізнесом, на заробленi кошти спорудила кооперативну квартиру. А після одруження разом із чоловіком вирішили збудувати двоповерховий будинок поблизу річки. Треба ж було думати про майбутнє житло для двох дітей. Оскільки, за тодішніми нормами, житлоплощі у квартирі вистачало, то одержану для будівництва ділянку й сам будинок оформили на свекра, тобто батька чоловіка, який переїхав у Полтаву в 72–річному віці.