Сьогодні в Україні — офіційний День скорботи і вшанування пам’яті жертв війни, встановлений указом Президента напередодні 60–ї річниці початку війни Німеччини й СРСР. Нині з дня нападу військ Третього рейху на Радянський Союз виповнюється вже рівно 70 років. Меморіальні заходи відбудуться в багатьох містах. Але головна увага прикута до Львова — за прогнозом багатьох аналітиків, тут може відбутися «друга серія» масштабних провокацій і зіткнень, які стартували 9 травня.
Неділя 22 червня 1941 року в українську історію вписана чорними літерами. Адже немає родини чи людини, яких би оминула та страшна війна. Ми й досі, сімдесят років по тому, не знаємо, яку насправді ціну заплатила Україна у Другій світовій. І ще страшніше — якщо ніколи цього й не дізнаємося. Бо, як зазначав американський філософ Джордж Сантаяна, хто не пам’ятає свого минулого, приречений пережити його знову... Про те, чому ми й досі не знаємо всієї правди про Другу світову, чому Росія так вперто тягне на себе «ковдру» Великої Перемоги та чи відбудеться примирення між воїнами Червоної армії та УПА, розмірковує Президент України 2005—2010 років Віктор Ющенко.
...«Ще раз зібрались ми до тебе, Тарасе, дякувати тобі за все, що зробив ти для нас, — за гіркі сльози, що лив ти цілий вік за своїх дітей. Дуже, мабуть, були вони палючі, бо схаменулась вся Україна, яка побачила їх... Нагадав ти їй, Тарасе, про славну давнину, про великі діла наших батьків, про славнее козацтво... Як божий грім гримнула твоя свята пісня по всій Україні. Заворушилась бідолаха, — прокинулись твої діти...» Ці слова виголосив 8 травня (тут і далі за новим стилем) над домовиною Тараса Шевченка на Смоленському кладовищі в Петербурзі Микола Костомаров. Після цього труну з тілом Шевченка накрили червоною китайкою, і жалобна процесія рушила через увесь Петербург до вокзалу. Так почалася Шевченкова довга дорога додому, «на Вкраїну милу».
Понад місяць тому міністр освіти Дмитро Табачник у ефірі телеканалу «Інтер» сказав, що міністерство відкликає свій лист про рекомендацію «Історії українського права» (Київ, Грамота, 2010) як навчального посібника для вишів, бо «там є кілька речей, які викликають острах у будь–якої нормальної людини». Тобто він визнав, що міністерство допустило помилку, надавши гриф навчальному посібнику. Чому ж так пізно було проаналізовано текст навчального посібника, адже тодішнє Міністерство освіти та науки надало гриф ще у червні 2010 року?
У 1985 році 20 листопада в комп’ютерному світі стався своєрідний переворот — на світ з’явилася версія Windows 1.0, що стала першою спробою реалізувати систему з графічним інтерфейсом. Вона включала в себе лише базові функції — створення файлу, його копіювання, управління налаштуваннями. Відтоді Windows пройшов довгий шлях еволюції і став справжнім лідером на ринку технологій. Ця операційна система сьогодні встановлена на 90 відсотках комп’ютерів. Найперша версія Windows завантажувалася з двох дискет, на яких зберігався код операційної системи, після чого вона запускалася як звичайна програма...
Допитливі вчені почали розкопувати землі столиці колись потужного Галицько–Волинського князівства ще в другій половині ХІХ століття. Першими тоді за лопати взялися професор історії Львівського університету Ісидор Шараневич та священик із придністровського села Залуква Лев Лаврецький. Вони й стали піонерами розкопок давньогалицьких храмів. Із тих пір археологи в літній «копальський» період неодмінно обсідають пагорби Галицького Придністров’я, як бджоли квітуче різнотрав’я. З порожніми руками дослідники звідси майже ніколи не повертаються. У музеї історії «Давній Галич» зберігається лише дещиця знайдених тут артефактів, зокрема різноманітні ювелірні прикраси із золота, срібла та бронзи — сережки, нашийні гривни, хрестики, монети–дирхеми.
Ранні осінні вечори поглинають усе своєю холодною чорнотою. В один із таких вечорів стало традицією запалювати на підвіконні свічку — свічку скорботи за загубленими голодом у 1932—33 роках душами. Серце радіє, коли бачу маленькі мерехтливі маячки у вікнах столичних багатоповерхівок, і водночас гнітиться, стискаючись від болю усвідомлення втрати тих, кого знати не випало, тих рідних, яким завдячують життям мої батьки. Щорік, висловлюючи подяку за своє життя, запалюю свічку і сподіваюся, що цей вогник буде видно там, вище, і що він принесе спокій невинним душам.
Наприкінці квітня Президент Янукович на засіданні ПАРЄ заявив, що «говорити про геноцид українського народу неправильно», що то було спільне лихо всіх братніх народів СРСР; він повторив оцінку трагедії, що її дала Москва. Але це суперечить і фактам, і Закону України від 2006 року, в якому Голодомор–33 визнано «геноцидом українського народу», і рішенню Апеляційного суду Києва вiд 13 сiчня 2010 р., який встановив факт геноциду та його винуватців — комуністичне керівництво СРСР.
У 2009 році указом Президента Віктора Ющенка 28 жовтня було офіційно проголошено Днем звільнення України від фашистських загарбників. Таким чином в Україні з’явилося друге офіційне свято (хоч і не вихідний день), «спрямоване на всенародне прославляння воїнів–переможців, повагу до пам’яті мільйонів полеглих за звільнення української землі представників усіх національностей, співвітчизників, загиблих на окупованій території, в концтаборах, на фашистській каторзі».
У ході звільнення України радянські війська провели 15 наступальних операцій. З осені 1943–го по осінь 1944 року на нашій землі було зосереджено майже половину Червоної армії. Завершила звільнення України Карпатська операція, що почалася 9 вересня 1944–го наступом 1–ї гвардійської армії. 27 жовтня було звільнено Ужгород, а 28 жовтня 1944 року радянські війська вийшли на нинішній кордон України. Але відомий історик, професор Володимир Сергійчук має власний погляд на «воєнні» дати для України.
Можливо, назвою Русь нам слід завдячувати загарбникам зі Сходу — роксоланам (аланам) і аварам, а також арабським купцям і варягам. Київські князі перенесли цю назву на підкорені ними народи Північно–Східної Європи — літописні меря, мурома, вєсь, мордва, заволочська чудь, пермь, печера, ямь. Первинне значення цього терміну — світлий (білий). Утім цю назву нав’язали нашим пращурам силою. Чи варто бідкатися, що у нас начебто вкрадено назву Русь? Вона як прийшла зі Сходу у VI столітті, так і остаточно повернулася туди на початку ХVIІІ століття. Для нас вона назавжди залишиться рідною лише щодо часів Київської Русі і козаччини. Натомість наші пращури залишили нам іншу назву — Україна, утворену від праслав’янського іменника край. Хоча таке трактування дуже не подобається ура–патріотам. Мовляв, ніяка ми не окраїна, а пуп землі. Проте французький картограф і інженер Гійом Боплан, який подорожував Україною в першій половині ХVII століття, у вступі до своєї відомої праці «Опис України» писав про «велике пограниччя — Україну, розташовану між Московією і Трансільванією». Ця характеристика залишається актуальною й сьогодні. Адже в географічному і цивілізаційному сенсі ми знаходимося на межі — між Росією і об’єднаною Європою.
