Iмпровізовані змагання найвитриваліших «любителів гарячої пари», напевне, влаштовували з давніх-давен. Але офіційно цей дивний вид спорту був зареєстрований наприкінці ХХ століття у фінському містечку Хейнола. Згодом почали проводити міжнародні змагання і навіть чемпіонати світу з саунного спорту.

Купання у крижаній воді... Декому від самої думки про цю процедуру стає зимно. А є ж люди, які демонструють просто фантастичну витривалість до холоду. Як, наприклад, чеський військовий льотчик Ян Новак, котрий років двадцять тому був учасником багатьох міжнародних семінарів із моржування. Новак занурювався у крижану воду з головою, не з'являвся на поверхні по кілька десятків секунд, а вийшовши на берег, замість того щоб одягати кожух, падав на сніг, наче на пісок Маямі-Біч. В Україні також є «специ» з моржування. З одним із них кореспондент «УМ» познайомився напередодні Водохреща — адже саме на це свято в нас прийнято приймати «бойове хрещення» в ополонках.

Як і будь-якому хроніку-гастритнику, мені щонайменше двічі на рік — на початку весни та в середині осені — допікають сезонні загострення «улюбленої» хвороби, пов'язаної із підвищеною секреторністю шлунка. А це значить, що протягом місяця (двох, трьох — це вже у кого як складеться) треба сидіти на несмачній дієті, пити спеціальні пігулки і, наскiльки це можливо, якомога менше нервувати. Iнакше шлунок «вiддячить» гострою больовою атакою. Добре, якщо у цей момент під руку потрапляє пляшка лужної води: «Сваляви», «Лужанської-7», «Боржомі», «Поляни Квасової» чи «Поляни Купель». Особливо ж люблю останню — ця гідрокарбонатно-натрієва борна вода не лише нейтралізує зайву кислоту в шлунку, заспокоює запалені стінки слизової та зрештою вгамовує біль у животі. Заразом вона виводить токсини з організму, покращує ферментативні процеси, підсилює приплив крові до шлунка й печінки, стимулює виділення печінковими клітинами жовчі та ліквідовує печію. А побувавши в селищі Поляна Свалявського району біля джерела, з якого витікає ця лікувальна водичка, я дізналася про інші, не менш цінні її властивості.

Понад десять років тому шотландські вчені прославили ім'я рідного інституту Рослін, створивши першого в світі генетично модифікованого ссавця. Сьогодні «батьки» вівці Доллі, які стали справжніми метрами у галузі клонування, всерйоз узялися за вирощування генетично модифікованих... курей! Звісно ж, проблеми прокращення яйценосності чубатурок чи збільшення ваги бройлерів учених не цікавили. Як, власне, й клонування домашніх птахів, яких легше виростити з яйця. У чому ж полягає досягнення шотландців, завдяки якому про них знову заговорив увесь учений світ? Як повідомляє журнал «Наукові записки Національної Академії Наук» ( http://www. pnas.org), науковці доклали значних зусиль, аби змусити лабораторних птахів нести «не прості, а золоті» яйця — джерело протипухлинних протеїнів.

Коли вони приходять до шкіл, проводять бесіди у класах, то відразу бачать, хто — «їхній контингент». «Свiй свояка впiзнає здалека», — сумно жартує Сергій Гавриленко. Його наркостаж — сім років. На щастя, вже у минулому. Сьогодні він очолює громадську організацію «Твоя перемога» — об'єднання людей, які змогли подолати наркотичну залежність. Один, два, п'ять років вони перебувають у стані ремісії, живуть повноцінним життям і діляться з іншими власним гірким досвідом, аби нікому не схотілося його повторити. На Сумщині «Твоя перемога» працює півтора року. Вона допомагає вийти зі стану залежності тим, хто вже спробував «наркотичного щастя», а головне — веде профілактичну роботу серед учнів. Аудиторією «Твоєї перемоги» стали вже близько чотирьох тисяч дітей області...

Онкологи-практики давно знають про дивовижну здатність пекучого перцю вбивати ракові пухлини. Втім, як це часто буває, самі механізми убивчої дії довго залишалися для науковців таємницею, і питання «як він це робить?» донедавна залишалося відкритим. Розкласти все по полицях вдалося лише англійським ученим. Як передає «Медпорал», дослідники із Ноттiнгемського університету виявили, що масову загибель злоякісних кліток спричиняє капсаїцин — речовина, відповідальна за гострий смак і подразнюючу дію пекучого перцю.

Гості благодійної вечірки «Ніч після Різдва», яка відбулася минулого тижня у Києві, не лише ворожили у Святвечір, слухали виступи співаків, щедрували й брали участь у театралізованому дійстві.

Чим більше працюєш у царині, так чи інакше пов'язаній зі здоров'ям, тим більше заплутуєшся у заповідях «найздоровішого харчування» від різних лікарів, у «міфах і легендах» про правила вживання висококалорійних та вітамінних продуктів та в грунтовності порад, якими змалку звик користуватися. Зокрема, всім знайоме прислів'я «Сніданок з'їж сам, обід розділи з товаришем, а вечерю віддай ворогу» віднедавна потрапило під справжній «обстріл» гастроентерологів.

Мало хто з сучасних європейок може похвалитися тим, що їхнє волося відповідає поняттю «нормальне». Фахівці побоюються, що за кілька десятиліть це поняття взагалі зникне з лексикону перукарів — разом із носіями не масної й не сухої, не ламкої й не жорсткої, словом, справді безпроблемної шевелюри. Сьогодні чимало жінок намагається дати раду комбінованому волоссю, яке (пам'ятаєте рекламу?) стрімко маснiє біля коренів та пересихає й ламається біля кінчиків. Не менша частина землянок відчайдушно бореться з жиром на своїй голові, решта переймається оживленням сухого «патиччя», схожого на солому. Про те, яких правил слід дотримуватися при догляді за кожним з цих типів волосся, аби без титанічних зусиль мати пристойний вигляд, «УМ» розповідала майстер-перукар одного з одеських салонів Євгенія Ніконенко. Прислухайтеся до порад фахівця, і навесні буде чим похизуватися перед подругами! І шапку зняти не соромно...

Mинулого року черкащанка Ганна Степанець так і не побачила, як цвiли дерева: з березня вона перенесла 16 важких операцій. В історії хвороби цієї 66-річної жінки лікарі давно прописали діагноз «сепсис». У народі це рідкісне захворювання називають гнилокрів'ям. А загалом за все її життя лікарі оперували Ганну Степанівну аж 90 разів. Той, хто хоч раз готувався до операції, навряд чи забуде ті важкі думки, які не дають спокою ані на хвилину, а Ганні Степанівні довелося пройти тим шляхом аж 90 разів. Два рази медики майже не вірили, що їхній пацієнтці вдасться вижити, і навіть рідні вже було змирилися з такою важкою бідою. «Ще молодою я випадково знайшла на дні скрині фату та біле плаття: то моя мама приготувала на мій похорон», — сумно пригадує Ганна Степанівна.