Якби громадяни не лінувалися проходити профілактичне обстеження і вчасно виявляли злоякісні пухлини, смертність від цієї недуги в нашій державі була б меншою на 15 — 20 відсотків, переконаний головний онколог України Ігор Щепотін. При своєчасному виявленні онкологічних захворювань українці можуть повністю вилікуватися й повернутися до нормального життя, незважаючи на те, що можливості вітчизняних медиків є на порядок нижчими, ніж у закордонних колег. А для того, щоб заохотити українців іти до лікаря на обстеження, навіть якщо підозри на онкопатологію мінімальні, МОЗ започаткував акцію «Рак — не вирок».

Міністерство охорони здоров'я України та Дитячий Фонд ООН (ЮНІСЕФ) запроваджують нову навчальну програму, покликану забезпечити допомогу ВІЛ-позитивним дітям на належному рівні. Вже восени цього року батьки та вчителі таких діток, лікарі, психологи та соціальні працівники зможуть дізнатися про особливості лікування маленьких пацієнтів відповідно до національних стандартів.

Симпатичну поштову листівку з великою, схожою на українську хату, паскою зроблено з малюнку семирічної «студентки» Київської дитячої Академії мистецтв Саші Бабурської. Фіксованої ціни у поштівки немає. За неї дають, скільки не шкода: хто гривню — дві, а хто кілька сотень. Кожен, хто купить цю листівку і привітає своїх рідних та друзів зі святом Великодня, допоможе знизити дитячу смертність в Україні. Адже всі кошти, отримані від продажу благодійних поштівок, будуть використані для придбання медичного обладнання в реанімаційні відділення обласних дитячих лікарень по всій Україні.

Знаннями про цілющі властивості підігрітих мінеральних вод, намулів та торфяних грязей володіли ще представники древньої офіційної медицини, а також знахарі й інші недипломовані ескулапи. У ХІХ столітті в середовищі європейської знаті, зокрема й підданих російського імператора, їздити «на води і грязі», приміром, у Баден-Баден (назва курортного містечка перекладається з німецької як «купатися-купатися») чи Карлсбад (тепер — Карловi Вари) було так само модно, як нині — на Багами та Гаваї.
На території сучасної України бальнеологічні установи розвивалися переважно в Криму, спершу за рахунок великого капіталу і царської казни, а потім — державного бюджету. На цьому тлі унікальним прикладом реалізації курортного проекту винятково силами українців в умовах іноземного панування став «Мінеральний живець «Черче», названий відомим письменником Богданом Лепким «українським Карлсбадом». У дещо видозміненому вигляді він функціонував і за радянської влади. Найчорнішими смугами в його історії стали два періоди: воєнний, коли лікувальні та житлові корпуси перетворилися на казарми для солдатів Bермахту, та кучмівського економічного безладу, коли курорт перевели на сезонне функціонування. Ще три року тому «Черче» мало не переступив межу безповоротної руйнації.

Чимало сучасних хвороб можуть позбавити нас життя. Трагічний СНІД, «розпіарений» пташиний грип... Померти сучасний українець може від хвороби давньої і ніби банальної — туберкульозу. Причому поширеність цього захворювання є набагато більшою, ніж ми звикли вважати. Так, на Сумщині щодня реєструють два нововиявлених хворих на туберкульоз, одна людина помирає від нього кожні півтора-два дні. В Україні середні показники вищі: щодня реєструється 82 вперше виявлених хворих, 30 людей помирає. Наголосимо: щодня. Це — наша реальність, хочемо ми говорити про неї чи ні. Але, на жаль, не всі люди розуміють, що їм потрібно контролювати свій стан щодо захворювання.

Упродовж доби до вхідних дверей станцiй столичної «підземки» кілька разів під'їздять машини швидкої допомоги. За неофіційними даними метрополітену, невідкладна медична допомога надається в середньому за добу п'ятнадцятьом пасажирам, третина з яких потребує негайної шпиталізації. Така статистика. Однак врахувавши, що метрополітен за цей же період перевозить близько одного мільйона шестисот тисяч пасажирів, то ця цифра не така вже й вражаюча. Звісно, у порівнянні з тим, скільки викликів за добу приймає міська служба «03». А це — близько двох тисяч!

Цілком можливо, що, побачивши цей заголовок, хтось із наших читачів несхвально похитає головою і видасть спіч на кшталт: «І як це журналістам не соромно спекулювати на болючій темі СНІДУ? Вигадують різні нісенітниці, аби накрапати «сенсаційний» матеріал... Та будь-який лікар підтвердить, що комарі не можуть передавати ВІЛ, про що тут можна сперечатися?». Але повірте, сперечатися є про що. Просто вислухайте думку дослідників, які вже не перший рік ламають голову над реальністю «крилатого» способу передачі небезпечної інфекції. Дослідників, які збирали й аналізували дані в різних районах Африки в оточенні аборигенів, хворих на малярію, туберкульоз, СНІД та інші болячки. Дослідників, які щодня слідкували за епідситуацією в рідному українському місті, намагаючись розібратися у причинах кожного спалаху грипу чи дифтерії та в особливостях локальної епідемії туберкульозу чи ВІЛ-СНІДу. Ці вчені кажуть, що комахи переносять гігантську кількість найрізноманітніших інфекцій, і у нас немає жодних підстав вважати, що москіти не переносять ВІЛ.

Пацієнти, які потрапляють до лікарні з загостреннями серцево-судинних захворювань у вихідні, одержують набагато менший обсяг допомоги й внаслідок цього помирають частіше від людей, які занедужали у будні. Як передає «Медпортал», це підтверджують результати двох досліджень, опублікованих у США.

На Черкащині в місті Ватутіно сімейна пара потрапила до лікарні через отруєння грибами. І хоча в лісах області урожай грибів ще не збирають, але чоловіка та дружину пригостив грибами старший син, котрий живе в Росії: він прислав батькам посилочку з сушеними білими грибами.

Коли потрапляєш до пересічної польської лікарні, важко повірити, що якихось сім років тому всі тамтешні заклади охорони здоров'я були схожі на українські, як сестри-близюки. Були там і убогі приміщення, які востаннє ремонтували ще за царя Гороха, і латане-перелатане обладнання, яке раз по раз відмовлялося працювати. Лікарі та медсестрички так само були змушені працювати за бюджетні копійки, а пацієнти — ходити на прийом зі своєю ватою, шприцами та йодом. Сьогодні ж обласна лікарня у Польщі може похвалитися обладнанням, яке мені доводилося бачити хіба що в київському «Охматдиті», а пересічна польська «районка» має кращу апаратуру, ніж деякі приватні українські клініки. У чому секрет успіху наших сусідів? Хто закуповує для лікарень апаратуру і платить лікарям зарплату? Звідки звичайні поляки беруть гроші на процедури й операції вартістю кілька тисяч доларів? Відповіді на ці та інші запитання кореспондентка «УМ» шукала під час недавньої поїздки до польського Перемишля. Результати виявилися досить несподіваними...