Через п’ять днів українські лікарі та медсестри, чиї будинки підтопило «великою водою», а також родини, в яких серед загиблих є медпрацівники, отримають перший транш адресної допомоги від Українського медичного союзу (УМС). Починаючи з першого жовтня, постраждалі медики (а їх нараховується 1361) зможуть поповнити родинний бюджет на 500 гривень, обмінявши спеціальні сертифікати на готівку в місцевих осередках всеукраїнської громадської організації. А в листопаді, як прогнозує голова Президії УМС Юрій Поляченко, люди отримають другий транш у розмірі 500 гривень.

Згідно з результатами опитування, яке провів Інститут політики «Українським демократичним шляхом» у січні 2008 року, близько 80 відсотків українців вважають куріння соціальною проблемою і виступають за обмеження куріння в громадських місцях. Наші співвітчизники підтримують повну заборону на тютюнопаління у літаках (75,5%), на робочих місцях (69,2%) і заборону реклами тютюнових виробів на носіях зовнішньої реклами (75%). Утім реалії свідчать — люди курять і на зупинках, і в кабінетах та (особливо!) в коридорах більшості підприємств, і маршрутних таксі, і навіть (дуже рідко, але буває — сама бачила) в магазинах.

Вільний продаж антибіотиків в Україні — це ще не привід легковажно ставитися до цих потужних і, що гріха таїти, не надто безпечних ліків. Утім наш народ сприймає витвір фармакологічного мистецтва як панацею практично від усіх захворювань вуха, горла, носа й інших органів. «Навіщо йти до лікаря й марнувати дорогоцінний час? Я краще зайду до аптеки й за п’ять хвилин виберу таблетки, які швидко вб’ють інфекцію», — думають люди. І мало хто здогадується, що в більшості випадків антибіотики не тільки не допомагають, а й шкодять! Тому при перших ознаках запального процесу в горлі чи в носі не поспішайте запасатися антибіотиками останнього покоління. Спершу зайдіть до поліклініки. Можливо, візит до ЛОРа врятує вашу печінку...

Делегація італійських генералів — зовсім не те, що ви очікуєте побачити у дитячому відділенні лікарні. Але саме такі гості нещодавно відвідали маленьких пацієнтів Київського інституту онкології. Групу під керівництвом начальника головного штабу Італії Вінченцо Кампоріні привели сюди зовсім не воєнні справи. У квітні пан Кампоріні надав благодійну допомогу дитячому відділенню і наразі приїхав подивитись на результат — як були освоєні кошти.

Українські кардіологи відзначають, що ціла низка важких патологій — таких як інфаркт міокарда чи ураження серцевого м’яза при цукровому діабеті — часто виникає та розвивається абсолютно безболісно, непомітно для пацієнта. Головна небезпека цих захворювань полягає в тому, що людина до певного часу прекрасно почувається й буквально випромінює здоров’я (що аж сусідів завидки беруть), а одного дня непритомніє на вулиці й помирає через раптову зупинку серця.

Психологи кажуть: чим більше людина посміхається, тим краще вона себе почуває. Українці ж, на жаль, не так часто дарують посмішку оточуючим. Такий результат дало соціологічне дослідження, проведене влітку в столиці нашої держави. Дослідники хотіли дізнатися, як часто посміхаються кияни, що їм заважає частіше усміхатися і наскільки впливає здоров’я зубів на поведінку людини, на рішення — посміхнутися чи ні.

В ідеалі, зуби треба лікувати ще до того, як вони почнуть боліти. На практиці ж нерідко виходить, що пацієнт відтягує момент зустрічі зі стоматологом скільки може, а потім лізе на стіну від надзвичайно неприємних відчуттів. За законом підлості, «зубодробильна фея» навідує своїх жертв на вихідних чи в святкові дні, коли стоматологи найближчих поліклінік не працюють. Що в такому випадку робити хворому? Як без втрат дожити до ранку і, головне, не погіршити свого стану? Які «безвідмовні» народні методи вгамування болю жахають дипломованих лікарів? Відповіді на ці та інші питання кореспондент «УМ» шукала в лікарястоматолога Центральної поліклініки Солом’янського району Києва Романа Самборського.

«Не дай Бог вам пережити те, що випало на нашу долю», — говорять українці, які залишилися без даху над головою після страшної повені. Стихія, що заподіяла шкоди шістьом регіонам України, лишила відбиток не лише на статках людей, але й на їхній психіці. Фахівці МНС, які надавали психологічну допомогу постраждалим від повені, кажуть, що найважче було «витягувати» дітей та одиноких людей похилого віку. «УМ» дізнавалася про те, з якими випадками доводилося зустрічатися психологам на підтопленій місцевості, які страхи мучили селян та якими методами фахівці долали ці проблеми.

Професор Кан Кай — безсумнівно, унікальний громадянин України. Доля закинула його з рідного Китаю в нашу державу, і тут спадкоємець видатної династії лікарів уже майже 20 років завдяки голковколюванню творить справжні дива. Професор полюбив Україну, сало та київські торти, отримав наше громадянство і навіть називає жартома себе «китайським Мазепою», адже батьківщину йому довелося покинути через політичні переконання. Предки Кан Кая були найкращими представниками китайської медицини, і професор у 16–му поколінні продовжив цю традицію. Прадід Кан Кая, китайський граф Цу Фон Це, став одним із засновників першого медичного інституту в Китаї, ще один із пращурів урятував китайську імператрицю. А безпосередній учитель Кан Кая — Чень Бо Ві — лікував Хрущова і Мао Цзе Дуна. Сам же Кан Кай отримав благословення Папи Римського Івана–Павла ІІ. І в Україні, куди він приїхав після Чорнобильської катастрофи, Кан Кай досі виконує свою благородну місію — лікує людей. Однак найбільше, чим пишається професор, — це раніше безплідні сім’ї, у яких після курсу лікування народилися діти. І таких немовлят уже понад 800! За такий внесок у поліпшення демографічної ситуації Президент України нагородив китайського лікаря Кан Кая орденом «За заслуги» третього ступеня — професор цим помітно пишається і ніколи не знімає нагороду навіть з лікарського халата. Але лишається у китайського професора одна нездійснена мрія — аби українська жінка народила йому дочку.

Звісно ж, лупа не здатна поставити жирний хрест на особистому житті вродливої дівчини або на кар’єрному зростанні тямущого хлопця, як це намагається донести до українців телереклама. Утім і настрій від споглядання сірувато–білих лусочок на своєму волоссі й одязі в жодної людини не покращиться. Особливо якщо процес випадання «снігу» на голову супроводжується свербінням шкіри і бажанням занурити голову в холодну воду. З яких причин здорова шкіра перетворюється на комбінат з цілодобового виготовлення бридких «пластівців»? Як можна позбутися цього неестетичного явища? Чим ризикують люди, які сліпо довіряють рекламі й купують засоби, «на сто відсотків ефективні проти лупи»? «УМ» шукала відповіді на ці та інші запитання.