Навіть за найоптимістичнішими підрахунками не для всіх зрозумілих телевізійних піпл–метрів, Перший Національний канал дивиться не найбільше глядачів. Хоча прес–служба державного мовника вдоволено рапортує: «За медіа–показниками лютого Перший Національний посідає високе сьоме місце у рейтингу провідних телеканалів країни». Якщо оперувати реальними цифрами, то випуски найрейтинговішого ток–шоу «Шустер Live», яке до цього тижня виходило на Першому, привертало увагу у найкращому випадку близько 3,5 мільйона глядачів. Аудиторії доволі популярних серед окремих соціальних груп, скажімо, «Надвечір’я» чи «Віри. Надії. Любові» — значно скромніші.

Одночасно незалежні медіа–експерти відзначають постійне лідерство «кнопки», яка працює за рахунок платників податків, за кількістю виданих в ефір «причесаних» провладних новин та вигідної для Президента Януковича та його команди маніпулятивної інформації. То­му лишається актуальним питання: чому всупереч здоровому глузду і раніше взятим перед Радою Європи зобов’язанням Україна не позбудеться рудименту радянських часів — контрольованих державою ЗМІ? Хоча, найімовірніше, прийнявши у Верховній Раді закон про суспільне мовлення, вивіску на «олівці» на Мельникова, 46 у Києві змінять. Але, як говорила у Києві ще півтора року тому і повторювала минулоріч правовий експерт Департаменту з прав людини Ради Європи Ів Саломон, суспільний мовник повинен відрізнятися від державного не лише зміненою табличкою при вході в офіс. «Просто перекинути працівників із державного мовлення на суспільне буде помилкою, — акцентувала експерт. — Якщо Україна її зробить, жодних змін в інформаційній сфері не відбудеться».

На зборах акціонерів медіа–групи «Інтер» минулого тижня обрано новий склад наглядової ради та правління телеканалу. Отже, хто прийшов на «головну кнопку країни» після продажу її Хорошковським панам Фірташу й Льовочкіну?

Ведучій Марічці Падалко дуже пасує статус мами. Вона з ним і вдома — з трьома дітлахами, і на роботі — коли веде «Маріччин кінозал» і «Матусин щоденник». Хоча більшість глядачів знає «головну маму «1+1» як ведучу «Телевізійної служби новин».

Незважаючи на те, що парламентські вибори закінчилися ще минулого року, на п’яти найпроблемніших округах ЦВК призначила повторні. Один iз них — 94–й на Київщині, де основними кандидатами були «регіоналка» Тетяна Засуха та представник опозиції Віктор Романюк. Виборчий процес там проходив бурхливо. Спочатку кандидат від об’єднаної опозиції, за протоколами з мокрими печатками, мав перевагу майже у 10 тисяч голосів. Але окружною виборчою комісією №94 та районними судами Василькова і Обухова скасовані результати на 27 дільницях і не прийнято до уваги голоси 31 тисячі виборців. У Європейському суді з прав людини зареєстровано справу Романюка, в якій ідеться про безпрецедентну фальсифікацію результатiв голосування членами ОВК №94, що поставили свої підписи під неправомірним рішенням, яке виніс голова В’ячеслав Мартинюк і яке не визнала Центральна виборча комісія.

Минулої п’ятниці екс–перший віце–прем’єр–міністр Валерій Хорошковський продав свою частку активів медiа–групи «Інтер» одному з найбагатших підприємців країни Дмитру Фірташу (компанія K.H. Media Limited, що належить Хорошковському, уклала угоду про продаж 100% акцій компанії Inter Media Group Limited компанії GDF Media Limited Дмитра Фірташа). Те, що контроль над основним «Інтером», його супутниковою міжнародною версією «Інтер+» та нішевими каналами Enter Film, НТН, К1, К2, «Мега», «MTV–Україна» і «Піксель» перейде до GDF Media Limited після отримання відповідного дозволу Антимонопольного комітету України, — юристи вважають формальною процедурою. До речі, переговори між Фірташем та Хорошковським про покупку «Інтера» почалися порівняно давно. Опціон на купівлю контрольного пакета акцій у Фірташа з’явився ще на початку 2007–го, після того як він продав групі свої телеканали «Мега» (колишній «Мега–спорт»), К1 та К2.

Не так давно в ефірі «1+1», майже після п’ятнадцятирічної перерви, знову з’явився Микола Вересень. Оновлений проект «Табу», ведучим якого став відомий журналіст, експерти сприйняли по–різному. Одні почали хаяти його за нібито надмірну «жовтизну». Інші відзначили позитив появи програми «з пам’яттю», в якій команда почала відслідковувати події, які свого часу стали сенсаційними. Чим нинішнє «Табу» є для його ведучого і що телевізійник зі стажем думає про сьогоднiшнє українське телебачення — про це наша розмова з Миколою Вереснем.

Саші Єгоровій тільки–но виповнилося 15, але вже скоро буде два роки, як вона є ведучою програми для дітей «Kids’ Тайм» на «Новому каналі». Телекар’єра доньки телеведучої Сніжани Єгорової та режисера Семена Горова почалася після того, як вона стала «срібною» призеркою вокально–артистичного талант–шоу «Україна сльозам не вірить».

Ідилія зустрічі Нового року для більшості українців (бо грошей не вистачає не лише на подорожі, а й на необхідніше) — перед телевізором. Втім телевізійники — чи то через ту ж таки економічну скруту, чи натхненні приреченістю глядачів за основну розвагу святкової ночі мати телевізійний пульт — особливим розмаїттям цікавих пропозицій не радують. Принаймнi така думка складається, коли знайомишся з телеанонсами.

Нещодавно на Камерній сцені Національного театру імені Івана Франка незвичайне дійство влаштували вихованці та педколектив київської гімназії №56. День наро­дження навчального закладу, історія діяльності якого започаткована ще 1882 року, відзначили урочистою презентацією посібника «Інновації в сучасній школі у контексті педагогічних культур», який підготували разом з інститутами педагогіки НАПН України та інноваційних технологій і змісту освіти МОН, Київським лінгвістичним університетом, управлінням освіти Печерської райдержадміністрації Києва та Державною науково–педагогічною бібліотекою імені Василя Сухомлинського і видали за підтримки держпідприємства «Мистецький арсенал».

Рік 2012 не назвеш найуспішнішим для вітчизняного телебачення. Глядачі, не вникаючи особливо у суть, часто кажуть: «Дивитися майже нічого». Медіаексперти зазначають, що технологічно сучасній «картинці» на екранах телевізора не вистачає об’єктивності й зацікавленості реальним життям.

Із запитаннями — чим найбільше запам’ятався телевізійний рік, що минає, і чого очікуєте від наступного? — ми звернулися до телевізійників.