Колись у кожному поліському селі була чи своя бабця–шептуха, чи костоправ, чи той, хто вмів спалювати льоном рожу (рожисте запалення). Сьогодні нетрадиційних народних цілителів залишилося одиниці, тому до них приїздить так багато хворих... Іван Довгун із волинського Полісся є представником цілком офіційної, ще радянської медицини, який не полінувався вивчити й використати на практиці багатющий досвід цілительства попередніх поколінь, збагативши його власними напрацюваннями. І хто зна, чи зміг би він це зробити, якби саме життя не змусило шукати відповідей на багато запитань...

Біда сталася 4 січня близько 16–ї години. Маршрутний автобус №17 на вулиці Рівненській iз невідомих причин виїхав на тротуар, де спершу налетів на 52–річного чоловіка, а після цього буквально розчавив жінку. Автобус в’їхав у маленьку крамничку, розташовану на зупинці. На момент удару в магазині аж попадали холодильники. Як розповідають очевидці, тіло потерпілої затисло між стіною крамниці та автобусом. Тож отримані травми були несумісні з життям.

Їдучи у Бірки, уявляю собі, що біля кожної сільської хати стрічатиму рожевощоких малюків, які ковзаються на замерзлих калюжах або спускаються на санчатах із гірки. А село зустрічає нас похоронною процесією. На спорожнілих вулицях не видно дітвори. Лише старші жіночки поспішають провести в останню дорогу односельчанина. Вдивляюся в кожне немолоде обличчя, обрамлене хусткою. Ось вони, поліські мадонни, гідні пера художника і поета! Нічим непримітні, спрацьовані, такі безпосередні й чисті, як сльоза немовляти. Це вони прославили своє село на всю Європу, встановлюючи рекорди народжуваності та водночас працюючи, як бджілки, по господарству та на колгоспних полях.

Його люблять і ненавидять однаково палко. Його прес–конференцій завжди з нетерпінням чекають журналісти. Ніхто з українських футбольних тренерів не «відзначився» такою кількістю медіа–скандалів, як Віталій Кварцяний. Безпосередній, надзвичайно емоційний і вразливий, він був і залишається таким. Не дуже зручним, бо може різати правду у вічі. Вболівальники луцької «Волині» готові вибачити Кварцу все, бо тільки він зміг втілити їхню мрію — побачити улюблену команду в прем’єр–лізі. І це Кварцові вихованці сьогодні грають за провідні українські та відомі закордонні клуби. Це він зараз став депутатом міськради від «Фронту змін», щоб змінити ставлення міста до футболу і спорту.

Я зустрілася з віце–президентом і головним тренером ФК «Волинь» Віталієм Кварцяним після 19–го туру першості України, коли команда вже пішла на зимову перерву. Перед тим він переніс зустріч, «щоб не наврочити». Бо, мовляв, як тільки після низки перемог дасть десь інтерв’ю — відразу йде смуга програшів. Наступні матчі «Волинь» справді провела успішно, тож у Віталія Володимировича був хороший настрій. Лучани ввійдуть у 2011 рік із непоганим результатом: у турнірній таблиці вони піднялися на шосту сходинку і вже претендують на потрапляння в єврокубки — це при тому, що навесні ще грали в нижчому дивізіоні. Не маючи ані достатньо часу, ані фінансів, Кварцяний зумів довести, що він може.

...У Холонів потрапила тоді, коли ще не вщухли післявиборчі пристрасті. Як і чотири роки тому, за посаду сільського голови у Холоневі змагалося четверо достойників. Усі — люди знані, авторитетні, й балотувалися теж не вперше. Але холонівці знову проголосували за чинного голову Олександра Мартинова. І якщо у 2004–му він обійшов своїх конкурентів трохи більше як на тридцять голосів, то нині відрив був солідний — понад триста. Але сказати, що все село із сусіднім Новоставом однозначно сприйняли перемогу Олександра Акакійовича, не можна. Дехто відверто казав: «Нащо нам грузин? Невже своїх нормальних людей не вистачає?»

Згідно з календарним графіком, виборчі комісії мають встановити підсумки виборів до 5 листопада — себто термін вичерпується завтра. У багатьох регіонах зберігається інтрига, хто ж стане мером, сільським головою, депутатом...

Хтось називає їх героями, а хтось — зрадниками і злочинцями. Одні возвеличують, схиляючи в повазі голови, інші не можуть простити, що воювали вони за якусь ефемерну українську державу, не жаліючи себе. Не їхня провина в тому, що вони були рядовими іншої війни й солдатами іншої армії. І що мріяли не про радянське щасливе майбутнє, а хотіли побачити на карті світу державу на ім’я Україна. Дарма, що в цій державі їх досі поливають брудом, навішуючи ярлики й перекручуючи факти. Сьогодні на Волині нараховується трохи більше 500 ветеранів УПА (у травні 2010–го було 535, але майже щомісяця хтось відходить у вічність). А тому свідчення незаангажованих безпосередніх учасників українського визвольного руху є вагомими доповненнями до скупих архівних документів.

Григорій Ярмольчук на псевдо Журавель — один із рядових УПА, якому випало стати вояком цієї армії. Апологети радянщини й далi стверджують, що упівці не воювали з німцями, а лише боролися з партизанами й стріляли у спину Червоній армії. Факти ж свiдчать про зовсім інше. Запідозрити ж Григорія Івановича у нещирості чи бодай якійсь заангажованості не маю жодних підстав...

У Луцькому замку на будинку, в якому розміщується нині художній музей, під залпи козацької гармати урочисто відкрили меморіальну дошку гетьману Івану Виговському. У такий спосіб громада міста вирішила вшанувати соратника Богдана Хмельницького, у біографії якого є луцький слід. Іван Виговський упродовж 15 років жив і працював у Лучеську. У 30–х роках ХVІІ століття він обіймав посаду правника у міському суді, був намісником луцького підстарости та завідувачем канцелярії луцького земського суду. Із часом на старих фундаментах канцелярії звели будинок шляхетського суду, в якому зараз і розміщується художній музей.

Минулих вихідних біля свого будинку побили одного з наймолодших кандидатів у депутати Луцької міськради від ВО «Свобода» Андрія Калахана. Хлопця майже опівночі перестріли двоє чолов’яг і добряче відлупцювали. А вже в понеділок на оперативній нараді в облдержадміністрації очільник області публічно доручив головному міліціонеру регіону взяти цей інцидент під особистий контроль, бо побитий 22–річний кандидат є журналістом одного з популярних інтернет–видань. Мовляв, виборчий процес і побиття журналіста «навіває певні роздуми».