Меланома — це злоякісна пухлина, яка на вигляд майже не відрізняється від звичайної родимки. Вона не завдає людині жодного дискомфорту, не болить, не набрякає, тому хворий упродовж тривалого часу навіть і гадки не має, що темна цятка на його шкірі є джерелом украй агресивних ракових клітин, які метастазують по всьому тілу. У цьому полягає головна причина того, чому люди звертаються до лікаря надто пізно і чому в Україні смертність від меланоми сягає 95 відсотків. Тобто зі ста людей із такою патологією 95 загинуть упродовж п’яти років після встановлення діагнозу. Це дуже багато. Наприклад, у США помирає лише 5 відсотків пацієнтів із таким захворюванням. Про це напередодні Дня меланоми в Україні (який цьогоріч відзначається 20 травня) говорила координатор програми «Євромеланома» в Україні, доктор медичних наук Ольга Богомолець.

Ще 10 років тому присутність чоловіка на пологах в Україні була вельми дискусійною темою. А сьогодні цим уже нікого не здивуєш. Пар, які хочуть народжувати разом, щодня більшає — як у приватних клініках, так і в державних пологових будинках, які перейшли на новітні перинатальні технології. І реакція медичного персоналу на присутність у пологовій залі «сторонніх осіб» (хоч батько — якраз не чужа людина для малюка) зараз більш позитивна, ніж колись. У більшості лікарень цього просто не забороняють. Хочете — не питання. А в деяких закладах (як, наприклад, у Житомирському пологовому будинку, до якого приїжджають народжувати з усієї України, ще й у чергу записуються) присутність тата при пологах ще й усіляко вітається. І грошей за це не вимагають. Якщо ж батько з певних причин не може чи не хоче цього зробити, лікарі радять майбутній мамі покликати сестру, бабусю, тітку, подружку, маму, свекруху чи когось іншого.

Стан, коли «після вчорашнього» розколюється голова, найзаповітнішою мрією стає ковток холодного розсолу, а про роботу гидко й думати, відомий багатьом із нас. Полюбляють зазирнути в чарку (або в кухоль із пивом) і британці. Згідно з проведеним в Об’єднаному Королівстві соціологічним опитуванням, загалом середньостатистичний мешканець країни проводить у стані похмілля понад п’ять років життя. «Найпродуктивнішим» у цьому сенсі виявився період від 21 до 38 років, коли британці страждають від наслідків посиденьок у пабі по 60 днів на рік. Від 38 до 46 років кількість похмільних днів зменшується до 45, а в людей старшого віку — до 23 днів на рік. У підсумку виходить 1926 змарнованих днів, або п’ять років і три з гаком місяці.

Травневі вихідні, розтягнуті майже на два тижні, щороку «тішать» лікарів великою кількістю невідкладних хворих. Загострення виразки шлунка, шлункові кровотечі, кишкова непрохідність, гостре запалення жовчного міхура — неповний перелік станів, які часто виникають після щедрого застілля та зловживання алкоголем. Утім найважчі «святкові» пацієнти — це ті, в кого виникло омертвіння тканин підшлункової залози. Некроз розвивається так стрімко і лікується так важко, що більшість пацієнтів не вдається врятувати. Тому якщо людина відчула нудоту, блювоту, здуття живота, жар і сильний біль у животі (переважно в лівому підребер’ї, але може віддавати в ліву руку, лопатку і навіть у поперек), треба терміново викликати карету швидкої допомоги.

Для України — держави з офіційно визнаною епідемією туберкульозу — залишається дуже важливим питання профілактики і вчасного виявлення цього інфекційного захворювання. Тому медики наполегливо рекомендують усім українцям регулярно, раз на рік робити флюорограму чи рентген грудної клітини для діагностики хвороби. А людям, які кашляють більше трьох тижнів або помічають у себе інші підозрілі симптоми (раптове схуднення, підвищення температури тіла, нічне потіння тощо), «фотографію» грудної клітки треба робити терміново.

Завдяки рекламі люди почали сприймати ліпосакцію як дорогий, але дієвий засіб для навічного прощання із зайвими жировими відкладеннями. Статистика свідчить, що «відкачування жиру» на сьогодні є найпопулярнішою пластичною операцією. Тільки в США щороку роблять понад 450 тисяч таких операцій, повідомляє агенція «Медлінкс».

Успішна, ефективна вакцинація проти страшних інфекційних захворювань має інший бік медалі — люди забувають, що таке поліомієліт, епідемічний паротит, дифтерія тощо. Навіть деякі лікарі, що роками не бачили хворих із таким діагнозом, помалу звикають до благополучної ситуації в країні й починають вважати щеплення чимось необов’язковим. Що й казати про людей, які не мають медичної освіти: для них уколи від хвороб, про які вже давно не чути, — це взагалі нонсенс. Нестача фахової інформації призводить до того, що люди відмовляються від щеплень самі, не дозволяють вакцинувати своїх дітей, ігнорують рекомендації імунологів. Наприклад, щеплення від поліомієліту торік в Україні зробили тільки 54% тих, хто цього потребував, від кашлюка — 58%, туберкульозу — 57%. На Донеччині щеплення проти туберкульозу отримали тільки 14% дітей, яким це було потрібно, на Одещині — 21%. А це значить, що колективного імунітету до багатьох захворювань у нас просто немає. І якщо ситуація не зміниться, най­ближчим часом в Україні може спалахнути епідемія, та ще й не одна — варто тільки з’явитися джерелу інфекції. Про ці та інші небезпеки нехтування вакцинацією «УМ» дізналася на науковій конференції, що відбулася в Києві за підтримки Національної академії медичних наук України.

Загалом весна — чудова пора року. Утім кожен п’ятий мешканець України зустрічає квіткове буяння не дуже весело. Більшість людей, які страждають від алергії на пилок рослин, починають чхати, кашляти, витирати нескінченні потоки слизу з носа та відчувати інші прояви полінозу ще в березні. Дехто «включається в процес» у червні, коли квітують лугові трави, або вже у вересні, коли зацвітає сумнозвісна амброзія. Останніми роками проблема набула такого поширення (хворіють близько 20 відсотків населення), що люди перестали сприймати її серйозно. Утім поліноз — це не банальний нежить, який минає без особливих наслідків. Якщо не лікувати алергію на пилок, із часом хвороба набуває більш важких проявів, може призвести до бронхіальної астми і навіть завершитися анафілактичним шоком. Про це і не тільки розповів «УМ» доцент кафедри клінічної імунології та алергології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Шупика Віктор Літус.

Правила організації достойного життя прості й обов’язкові для виконання. Так вважає професор, завідувач кафедри біохімії Харківського національного медичного університету Віктор Жуков, за участю якого було створено фактично усі радянські стандарти комунальної гігієни. Більшість цих методик затребувані й зараз. А ті, що були переглянуті «на око» чи на догоду сучасній кон’юнктурі, нерідко викликають у спеціалістів чимало запитань. Компроміс між тим, як має бути і як вдається зробити, — неприйнятний для фахівця з державним мисленням. Очевидно, саме тому успішні суспільні формації тримаються винятково на авторитеті державників.

Коли після затяжної зими нарешті приходить довгоочікувана весна, «на доважок» до ясної погоди з теплим вітерцем та яскравим сонечком наш організм зазвичай отримує чимало нездужань. Лікарі констатують, що саме на цю пору року припадає пік загострень багатьох хронічних захворювань та скарг на млявість, занепад сил і відчуття втоми. Тому вже звичні до такої ситуації пацієнти–«хроніки» намагаються заздалегідь підготуватися до небезпечного періоду та запобігти загостренню хвороби. Що ж робити, аби весна не перетворилася з прекрасної квітучої пори на сезон болячок? Відповідь на це питання «УМ» шукала у столичного лікаря–імунолога.