В останні роки вітчизняні лікарі–ендокринологи все частіше чують від пацієнтів прохання: «Підкажіть, де можна купити прилад, який вимірює рівень цукру в крові без проколювання шкіри? Ми десь чули, читали, що за кордоном уже розробили такий аналізатор». Найчастіше безболісною технологією цікавляться батьки діточок, хворих на діабет. Дорослим важко дивитися на поколоті пальчики малят. І батьки нерідко готові піти на будь–які витрати, тільки б зробити життя дітей більш комфортним. Утім лікарі (принаймні ті, з якими довелося спілкуватися журналістці «УМ») або нічого не знають про такі розробки, або кажуть, що на території України таких приладів точно не знайдеш. Тож ми спробували з’ясувати, що це за безкровні глюкометри, чи справді вони можуть замінити тест–системи, які використовують сьогодні, скільки вони коштують та чи можна їх придбати в межах України або сусідніх держав.

Якби не дивовижний збіг обставин, багаторічна дружба двох лікарів найвищого рівня та очевидне втручання вищих сил, чотиримісячна Марійка сьогодні б не тягнула ручки до мами. Важко в це повірити, але два місяці тому дівчинка мала три надзвичайно важкі патології — ваду серця, проблеми з бронхами і пухлину завбільшки з дитячу голову. Дитину називали неоперабельною і радили мамі змиритися з неминучим згасанням. А сьогодні маля називають першим і поки єдиним у світі пацієнтом, якому виконали унікальну в своєму роді операцію. Завдяки якій, до речі, Марійка стала абсолютно здоровою…

Іноземні моделі страхової медицини здаються дуже привабливими для українських чиновників. Мовляв, завдяки такій реформі й фінансове забезпечення лікарень поліпшиться, і діагностичні апарати будуть сучаснішими, і лікування здійснюватиметься чітко згідно з протоколами, затвердженими на найвищому рівні. Утім мало хто згадує про серйозні проблеми, які дошкуляють мешканцям цивілізованих «застрахованих» країн. Якими ж вимальовуються наші перспективи в цьому напрямі? Із цим запитанням «УМ» звернулася до члена–кореспондента Академії медичних наук України, завідувача кафедри нейрохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти, професора Миколи Поліщука — колишнього міністра охорони здоров’я, який активно працював над проектом закону про медичне страхування.

Вам часто доводилося спостерігати таку картину: на підході до кабінету лікаря дитина заливається гіркими сльозами і мертвою хваткою повисає на маминій руці? Верески і зойки лунають на весь коридор, дитя усім своїм виглядом демонструє небажання бодай якось контактувати з людиною в білому халаті. І найцікавіше, малому пацієнту ніхто не збирається робити укол чи брати кров на аналіз. Тільки й того, треба оглянути горло і виписати рецепт на ліки від застуди...

На в’їзді до села Садки Макарівського району посеред рову лежить іржава діжка. Біля неї — чимала «лиса» галявина, на якій не росте трава. У цьому місці відчувається різкий запах хімікатів. Координатор напряму «Хімічна безпека» Всеукраїнської екологічної громадської організації «Мама–86» Ольга Цигульова просить ставати лише на ті місця, де є трава. Фахівець пояснює: тут прикопані діжки з непридатними пестицидами, які загрожують навколишньому середовищу та людському здоров’ю. Утім це не єдина проблема селян. Журналістка «УМ», яка побувала тут напередодні Всесвітнього дня довкілля, брала участь у проведенні експрес–аналізів колодязної води на вміст нітратів і пересвідчилася — подекуди доза перевищує норму щонайменше в 11 разів! А від такого «коктейлю» хворіють дорослі й помирають немовлята...

У День захисту дітей на майдані Незалежності можна було побачити чудову виставку 400 картин, намальованих дітьми, які регулярно відвідують лікарів–ендокринологів, — малятами з цукровим діабетом чи іншими ендокринними порушеннями. Асоціація дитячих ендокринологів України за підтримки компанії Санофі–авентіс оголосила 12 переможців конкурсу, які отримали в подарунок по ноутбуку. Журналістка «УМ» побувала на церемонії нагородження, поспілкувалася з мамою наймолодшої призерки та дізналася про вимірювання рівня цукру о третій ночі та проблеми з «домашніми» тест–системами. А від головного спеціаліста в галузі почула про те, що діти з діабетом — це маленькі дорослі, які відповідальніше від усіх нас ставляться до власного здоров’я та життя.

Українські лікарі подають приголомшливу статистику: понад 75% заміжніх жінок в Україні страждають від різних гінекологічних захворювань, із них 13% мають рак матки і піхви. Фахівці констатують: кількість людей, які страждають від онкогінекологічних патологій, постійно збільшується. Щодня 6 жінок помирають від раку шийки матки, а щороку на 100 тисяч жінок виявляється 10—12 нових випадків цього захворювання. Донедавна до групи ризику входили переважно жінки середнього віку, сьогодні ж до лікарів усе частіше звертається молодь. Чому так відбувається і що з цим робити?

Історія нашої цивілізації засвідчує, що розв’язання дрібної проблеми нерідко породжує набагато більші та «зубастіші» негаразди. Для прикладу, за радянських часів батьки виводили вошей у дітей таким способом: щедро намащували волосся дустом ДДТ та зав’язували косинкою чи поліетиленовим пакетом, щоб «настоялося» і «всі паразити повиздихали». Воно пече, сльози рікою, в носі свербить, але діти терпіли. Що поробиш — засіб надійно вбивав комах. А потім з’ясувалося, що дуст небезпечний для здоров’я: канцерогенна речовина накопичується в організмі й нічим звідти не виводиться. Набравши певну дозу, дуст спричиняє рак...

Кінець весни — золотий час для власників тренажерних залів та масажних салонів, що спеціалізуються на боротьбі з целюлітом. Тимчасові «спортсмени» масово «окуповують» фітнес–клуби й танцювальні та шейпінг–студії, сподіваючись швидко підготувати свої тіла до пляжного сезону. Але найбільші «війни» із зайвими кілограмами точаться зараз на кухнях: наші співвітчизники намагаються стати стрункішими за допомогою різноманітних дієт. Нерідко забуваючи, що харчування — це не жарти, і далеко не всі дієти можна вважати безпечними для здоров’я.

Ще декілька років тому хронічний гепатит С (ХГС) вважався довічним невиліковним захворюванням, яке можна було тільки фахово супроводжувати — аналогічно до ВІЛ–СНІДу. Інфекція невпинно «під’їдала» печінку, поступово руйнуючи здорові клітини, заміщуючи їх фіброзною тканиною, і людина помирала через відмову незамінного органу. І якщо «хроніки» з ураженням нирок могли розраховувати на багаторічний гемодіаліз — очищення крові від токсинів за допомогою спеціального апарату, то хворі на хронічну форму гепатиту С такого шансу не мали. До сьогодні вченим не вдалося винайти таку штучну систему, яка б замінила роботу здорової печінки — природної міні–лабораторії, яка контролює та узгоджує роботу різних органів і систем. Навіть пересадка донорської печінки не могла врятувати життя такого хворого. Адже в крові пацієнта все одно залишалися віруси, які досить швидко робили непридатним і новий орган.