Ця публікація вже «доношувалася» автором, як на обласний корпункт «УМ» зателефонував письменник Павло Вольвач. Назвав низку прізвищ патріотично налаштованих запоріжців, «котрі, як і численна письменницька братія, жадає, аби й ваша поважна газета долучила свій голос до осуду опонентів керівника «Хортиці» пана Сушка». І почав тезисно акцентувати на позитиві фігуранта «хортицького скандалу» й абсурдності звинувачень на його адресу.

Цей пам’ятник провідникові Організації українських націоналістів на однойменній вулиці Бандери споруджують методом народної будови. Це означає, що певну частину коштів, а саме 500 тисяч, зібрали львів’яни, ще 1,5 мільйона виділила місцева влада. Загальна вартість монумента, за словами голови громадського оргкомітету зі спорудження пам’ятника Бандері Андрія Парубія, — 4,8 мільйона гривень. До збору коштів підключились і українські громади у США та Канаді. Зведення пам’ятника в такий спосіб не є новиною для Західної України, адже свого часу в селах саме так часто будувались будинки «Просвіти».

Земельно–грошові конфлікти на кримському Південнобережжі — не дивина. Але черговий такий скандал розгорівся довкола місця, яке добре знають і люблять кримчани та курортники. «Яблуком розбрату» цього разу став під’їзд і площа орієнтовно в один гектар перед музеєм «Галявина казок» і сусіднім зоопарком «Казка», що, нагадаю, розташовані в мальовничій ущелині селища Виноградне над автотрасою Ялта—Севастополь. Ці два об’єкти природно–заповідного фонду країни, своєрідні візитівки сонячного півострова, притягують не тільки малечу, а й дорослий люд звідусіль. Від автотраси сюди майже сімсот метрів затяжного підйому. Їх можна подолати пішки чи на легковику. Бо ж автобуси сюди не ходять — на заставленій наметами так званій території їм просто ніде розвернутись. Автівку ж на час екскурсії можна залишити на стоянці, однак за це задоволення потрібно було ще минулого тижня викласти 20—30 гривень, тобто майже стільки ж, скільки коштує відвідування тієї ж «Казки».

Уже майже два місяці чудовий вигляд на центральну набережну курортного міста з його античним символом – білосніжною ротондою — помітно псують обвуглені останки нічного розважального центру «Робінзон». І не лише псують, а й перекривають вихід на берму №2, тобто хвильоріз, що є для туристів ще й своєрідним оглядовим майданчиком, та блокують значну частину пляжної смуги, перешкоджаючи відпочивальникам у цьому зручному місці дістатися моря (у чому автор цих рядків особисто переконався минулими вихідними, шукаючи з товаришами вихід до пляжу). І навіть становлять певну загрозу для людей, як це зазначено у відповідних приписах МНС і санепідемстанції.

Незабаром уся історична частина Львова стане пішохідною. Центром міста курсуватиме тільки електротранспорт. Такий план передбачає не лише створення відповідних шляхових розв’язок у Львові, які допоможуть відвести від центру автотранспорт. Мерія міста має намір усунути й причини його накопичення. Найголовнішою з них міський голова Андрій Садовий вважає розміщення владних структур в історичній частині міста. Саме їх присутність у центрі й є тим фактором, який спричинює перевантаження історичної частини транспортом, кількість якого сьогодні значно перевищує пропускні можливості стареньких вузьких львівських вулиць.

У Суботові Чигиринського району Черкаської області нині можна випити води з більш ніж 300–річної криниці. Стоїть цей колодязь на заповідній території замчища Богдана Хмельницького, неподалік Іллінської церкви. За словами екскурсовода Суботівського історичного музею Ніни Тагірової, науковці припускають, що «родом» він із XVII століття».

Через 17 років із часу відновлення у Стрию гімназії ім. митрополита Андрея Шептицького міська рада вирішила закрити «Рідну школу» в структурі гімназії. Після протестів батьків та вчителів рішення змінили і вирішили цей навчальний заклад реорганізувати у типову середню школу.

Оперативний уповноважений відділу карного розшуку Млинівської міліції Володимир Лук’янчук зруйнував усім відоме прислів’я: «Скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться». Двоє п’ятимісячних вовченят, мов цуценята, лащаться до свого рятівника і старанно виконують команди, яким своїх сіроманців навчає Володимир Миколайович.

Серед тисячі мешканців Нової Чорториї, що в Любарському районі на Житомирщині, немає жодного, хто б не знав імені Івана Осадчука. Голова тутешнього колгоспу в 30–х роках, він зумів забезпечити селян хлібом і таким чином врятувати від Голодомору. Згадка про відважного голову з покоління у покоління передавалася тут у лихі часи пошепки. Днями земляки встановили пам’ятник Іванові Осадчуку. Таких голів колгоспів, хто, рятуючи людей, зумів протистояти сталінському молоху, що скосив 7 мільйонів українців, у 1933 році були одиниці.

Про найбільший у СНД орган, який встановлено у реконструйо­ваній колишній царській електростанції неподалік Лівадійського палацу, ми свого часу вже повідомляли. Як і про те, що повністю спроектував «короля» всіх музичних інтрументів, примусив правильно звучати всі 4600 його металевих і дерев’яних труб тутешній педагог і великий музикант професор Володимир Хромченко. Ще під орудою Володимира Анатолійовича перероблялось, добудовувалось все внутрішнє оснащення і оздоблення будівлі. Йому довелось бути, так би мовити, і шевцем, і женцем. І з того вийшла справжня «цукерка» — нинішній центр органної музики «Лівадія», який є другою після палацу–музею визначною пам’яткою цього курортного селища. Четвертий рік поспіль у лівадійському органному залі збираються музиканти, хорові колективи і студенти консерваторій із 15 європейських країн — на фестиваль «Лівадія–фест», який проводиться під патронатом Президента України.