25 вересня 1919 року в Леонтіївському провулку в Москві вибухом бомби було вбито 12 більшовицьких високопосадовців. У відповідь — замість шукати зловмисників — голова ВЧК Фелікс Дзержинський наказав розстріляти всіх дворян і священиків, які перебували тоді в Бутирській тюрмі.

Через півтора року після «Арабської весни», яка шокувала світ і вразила своєю неочікуваністю експертів, країни Близького Сходу знову опинилися в центрі міжнародної уваги. Щоправда, цього разу про події в постреволюційних державах на Заході відгукуються далеко не з таким захватом, як торік. В американській пресі після виступів у Єгипті, Лівії та низці інших країн Північної Африки й не тільки проти обурливого для сповідників ісламу фільму «Невинність мусульман» навіть з’явився термін «арабська зима». Мовляв, після «Весни» в країнах Магрібу чекали демократії й розквіту, а натомість отримали вбивство посла США у Лівії, закидання інших дипмісій «коктейлями Молотова» й «повну дикість». Проте чи варто було взагалі підходити до «тонкого» східного світу із західними мірками? І чого насправді очікувати міжнародній спільноті після повалення багаторічних диктаторів арабської Африки, які тримали свої країни міцною хваткою, забезпечуючи не лише обмеження свободи слова, а й порядок, про який тепер цим державам залишається лише мріяти?

Про це та інше експерти, журналісти й просто цікаві читачі розмовляли під час презентації збірки есеїв «Спалах», виданої видавництвом «Грані–Т». Автор цієї книжки, марокканський філософ, поет і письменник Тахар бен Джеллун, уже давно мешкає у Франції. Що, втім, не завадило йому гаряче підтримати хвилю революцій у країнах Північної Африки й написати збірку враженнєвих дописів, яку автор передмови до українського видання, відомий опозиційний та культурний діяч і народний депутат Олесь Доній назвав «поетичною, а не аналітичною». Хоча сам бен Джеллун, схоже, ставиться до своєї праці інакше.

Рада Безпеки ООН позавчора за зачиненими дверима обговорювала конфлікт у Сирії. За словами присутніх на зустрічі дипломатів, новий спецпосланець ООН та Ліги арабських держав iз питань Сирії Лахдар Брахімі докоряв членам Ради нездатністю діяти разом. Досі Росія та Китай блокували жорсткі резолюції щодо уряду Сирії. Виступаючи перед журналістами, Брахімі визнав, що не має плану, як зупинити насильство, й обмежився загальними твердженнями. «Я гадаю, всі погоджуються з тим, що ситуація в Сирії дуже складна і стає дедалі складнішою. Це становить загрозу для регіону, а також загрозу для миру і стабільності в усьому світі», — цитує спецпосланця «Євроньюз».

У російському інтернеті поширюються «вибухові» чутки про кадрові перестановки в уряді, серед яких найбільшою «бомбою» є новина про ймовірну відставку глави уряду. За неофіційною інформацією, Дмитро Медведєв має роз­прощатися з посадою прем’єр–міністра у перших числах жовтня. Інформаційно–політична інтернет–платформа «Русь» (rusplt.ru) подала матеріал під промовистим заголовком «Медведєв із воза — Путіну подарунок». Автор статті висуває припущення, що 7 жовтня, в день 60–річчя Путіна, може розпочатися процес реорганізації уряду, головним елементом якої має стати відставка прем’єра. Мовляв, «витоки інформації з Кремля та журналістські «качки» на цю тему не випадкові», бо політичні шляхи Медведєва і Путіна розходяться. Прем’єр намагається дотримуватися ліберальних методів правління, а президент прагне «сильною рукою» забезпечити тверді позиції у світі та запровадити «внутрішній порядок».

Голова представництва радіо «Вільна Європа» у Росії Олена Глушкова заявила про припинення мовлення радіо «Свобода» на середніх хвилях з 10 листопада цього року. Після цього російська «Свобода» залишиться лише в інтернет–форматі. Пані Глушкова наголосила, що це рішення пов’язане з новим законом про ЗМІ, згідно з яким компанія, що здійснює мовлення у радіоефірі Росії, зобов’язана мати не більше 48% іноземного статутного капіталу. Засновники «Свободи» перевищують цей ліміт. Відповідні поправки до російського законодавства набрали чинності ще 10 листопада 2011 року, але у мовників був рік на те, щоб привести склад засновників у відповідність до нововведень.

На загальнонаціональному референдумі за народною ініціативою, що відбувся позавчора, 66% швейцарців висловилися проти запрова­дження жорсткішого антитютюнового законодавства, яке передбачало повну заборону паління у всіх громадських місцях країни. Як повідомляє інформаційний портал Swissinfo.ch, з 2010 року в Швейцарії діє федеральний закон, який дозволяє куріння у спеціальних барах для курців площею до 80 квадратних метрів, а також у тих ресторанах та кав’ярнях, які мають спеціальні кімнати для курців. Втім у різних кантонах антитютюнові норми відрізняються. У восьми з 26 кантонів Швейцарії вже запроваджено повну заборону паління у всіх громадських місцях. Одинадцять кантонів дотримуються федерального законодавства, а в семи дозволено паління у всіх кав’ярнях та ресторанах, обладнаних відповідними кімнатами.

Як і щороку восени, столиця Баварії на два тижні стала пивною столицею всього світу. 22 вересня в Мюнхені відкрився знаменитий «Октоберфест», який триватиме до 7 жовтня. Навіть не маючи мапи міста й не знаючи жодного слова німецькою мовою, цими днями гостям Мюнхена напрочуд легко знайти Терезієнвізе (Луг Терези), на якому відбувається найвідоміший у світі пивний фестиваль. Досить лише роззирнутися навколо й рушити за групами веселих чоловіків у традиційних шкіряних штанях до коліна та жінок у національних баварських сукнях — дірндлях. Свято, здається, починається ще на станції метро «Терезієнвізе». З «підземки» юрба щасливих і захмелілих (чи то «від учорашнього», чи то вже від самого очікування сьогоднішнього) людей буквально виносить вас до площі з величезними шатрами, над якою витає дух смажених на грилі ковбасок і свинячих ніг, свіжих брецлів — солоних кренделів — та, звісно, пива. Найсвіжішого й найсмачнішого, адже варять його спеціально для «Октоберфесту». І право на це мають лише шість мюнхенських броварень, які дотримуються місцевого закону про чистоту пива, ухваленого ще 1487 року. «Октоберфестівське» пиво трохи міцніше, ніж те, що зазвичай подають у німецьких кнайпах.

У ніч iз неділі на понеділок у Лос–Анджелесі відбулася церемонія вручення премії «Еммі» — нагороди, яку називають телевізійним аналогом «Оскара». Не обійшлося без сюрпризів: скажімо, номінований одразу в 17(!) категоріях і дуже популярний як серед глядачів, так і серед критиків серіал «Безумці» (Mad Men) цього разу не отримав жодної статуетки. А головна «Еммі» за найкращий драматичний серіал дісталася «Чужому серед своїх» (Homeland). Виконавиця головної ролі в цьому «милі» Клер Дейнс отримала премію як найкраща драматична актриса. Загалом «Чужий серед своїх», у якому розповідається про суперництво агентки ФБР із героєм війни в Іраку, якого підозрюють у співпраці з «Аль–Каїдою», здобув чотири «Еммі» — британець Деміен Льюїс, який зіграв опального ветерана війни, переміг у категорії «Найкращий драматичний актор». Попри те, що серіал стартував лише минулого року, престижних нагород йому вже не бракує — зокрема, його відзначено «Золотим глобусом».

Із 8 по 15 жовтня Нобелівський комітет оголошуватиме цьогорічних лауреатів найпрестижнішої у світі премії. А минулого тижня в Гарварді традиційно вручали «антинобелів» — засновану 1991 року гумористичним журналом Annals of Improbable Research («Аннали неймовірних досліджень») премію за сумнівні досягнення в науці, яку в нас іменують Шнобелівською. Англійською її назва звучить образливіше: The Ig Nobel Prize, що нагадує не лише про Нобелівську премію, а й про англійське слово «ignoble» — «низький», «ганебний». Попри це, чимало науковців, які наділені почуттям гумору (або й просто мріють прославитися в будь–який спосіб), щиро радіють, отримавши цю відзнаку. Більше того, серед «шнобелівських» лауреатів трапляються як майбутні, так і вже чинні володарі «справжньої», Нобелівської премії. Недарма ж в анотації до «антинобелів» сказано, що вручають їх за «дослідження, які спершу викликають сміх, але потім змушують замислитися».