Учасники презентації збірки «Спалах» (справа ліворуч) — Салах Закут, Ігор Семиволос та журналісти «УМ» Леся Шовкун і Дмитро Лиховій. Фото надане видавництвом «Грані–Т».
Через півтора року після «Арабської весни», яка шокувала світ і вразила своєю неочікуваністю експертів, країни Близького Сходу знову опинилися в центрі міжнародної уваги. Щоправда, цього разу про події в постреволюційних державах на Заході відгукуються далеко не з таким захватом, як торік. В американській пресі після виступів у Єгипті, Лівії та низці інших країн Північної Африки й не тільки проти обурливого для сповідників ісламу фільму «Невинність мусульман» навіть з’явився термін «арабська зима». Мовляв, після «Весни» в країнах Магрібу чекали демократії й розквіту, а натомість отримали вбивство посла США у Лівії, закидання інших дипмісій «коктейлями Молотова» й «повну дикість». Проте чи варто було взагалі підходити до «тонкого» східного світу із західними мірками? І чого насправді очікувати міжнародній спільноті після повалення багаторічних диктаторів арабської Африки, які тримали свої країни міцною хваткою, забезпечуючи не лише обмеження свободи слова, а й порядок, про який тепер цим державам залишається лише мріяти?
Про це та інше експерти, журналісти й просто цікаві читачі розмовляли під час презентації збірки есеїв «Спалах», виданої видавництвом «Грані–Т». Автор цієї книжки, марокканський філософ, поет і письменник Тахар бен Джеллун, уже давно мешкає у Франції. Що, втім, не завадило йому гаряче підтримати хвилю революцій у країнах Північної Африки й написати збірку враженнєвих дописів, яку автор передмови до українського видання, відомий опозиційний та культурний діяч і народний депутат Олесь Доній назвав «поетичною, а не аналітичною». Хоча сам бен Джеллун, схоже, ставиться до своєї праці інакше.
Назва «Спалах» — не випадкова. Хвилю революцій, згодом узагальнену під назвою «Арабська весна», породило самоспалення туніського торговця фруктами Мохаммеда Буазізі, який, маючи вищу освіту, не мав можливості заробити на прожиття собі і своїй родині. Тож коли муніципальні службовці (серед яких була й жінка — небачена зневага!) відібрали в нього візок із крамом і обплювали, Буазізі не витримав. І, всупереч Корану, згідно з яким самогубці не потрапляють до раю (на цьому автор книжки наголошує окремо), облив себе пальним та черкнув сірником. Щоб своїм гріхом започаткувати звільнення своєї та інших північноафриканських держав від тривалої диктатури. Хоча не факт, що в ту мить Мохаммед міг уявити, наскільки помітною виявиться його самопожертва.
На той час, коли Тахар бен Джеллун писав збірку есе, виданих в Україні під загальним заголовком «Спалах», «Арабська весна» була в самому розпалі. Уже втік із країни президент Тунісу Бен Алі і склав повноваження багаторічний лідер Єгипту Хосні Мубарак (перший відтоді переховується за кордоном, другого після приходу нової влади засудили до довічного ув’язнення). Жорстоке вбивство повстанцями лівійського лідера Каддафі, добровільна відставка президента Ємену Салеха, громадянська війна в Сирії — все це було попереду. І в своєму поетичному захваті поваленням диктаторів бен Джеллун зробив багато помилкових прогнозів. Зокрема, не вірив у прихід до влади ісламістів, хоча перше демократичне голосування в Єгипті забезпечило їм перемогу не лише на парламентських, а й на президентських виборах. Втім для автора «Спалаху» немає інших кольорів, окрім чорного (боягузливі, ниці, бридкі диктатори) та білого (життєрадісні, героїчні, прекрасні революціонери). Бен Джеллун вірить у те, що після «Арабської весни» диктатор уже ніколи не поставить араба на коліна. Наскільки він має рацію — покаже час.
«Арабські революції перш за все запустили процес трансформації на Близькому Сході, який буде дуже болючим і нелегким. Тож заздалегідь прогнозувати результати цього процесу дуже важко. Імовірно, врешті ми побачимо щось нове і цікаве, але може статися й так, що результат буде далекий від очікувань тих, хто виходив на майдан Тахрір та інші революційні площі», — вважає директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.
Водночас оцінка представників арабського світу, присутніх на презентації, була значно більш оптимістичною. «Арабські країни жили під диктатурами півстоліття, тому рано говорити, чим завершиться «Арабська весна» — треба почекати. Але я переконаний: через кілька років ці країни будуть стабільними й демократичними, бо головне, що з них пішов страх», — наголосив президент організації «Арабський дім» Салах Закут. А головний редактор інформаційного порталу «Україна по–арабськи» Мохаммед Фараджаллах просвітив присутніх детальним аналізом відмінностей між арабським та західним світом. За його словами, ці світи просто не розуміють одне одного. «Араби завжди думали, що Захід ніколи не піде проти них, але для західних країн на першому місці — їхні інтереси. І навпаки: Захід ніколи не міг передбачити початок «Арабської весни». Арабська демократія особлива, і це важливо пам’ятати. І найнебезпечніше нині — розпалювання ворожнечі поміж християнами та мусульманами. Араби не будуть терпіти, якщо ображатимуть їхню культуру і релігію».
Остання репліка стосується хвилі протестів проти фільму «Невинність мусульман». Запитання журналістів «УМ», чи варто очікувати демократії за західним зразком від країн, які апріорі сповідують інші цінності (скажімо, карикатури на Христа європейська преса може публікувати вільно, тоді як знятий десь у підпільній кіностудії бездарний і «трешевий» фільм про пророка Мохаммеда спричинив у мусульманському світі хвилю протестів проти американської влади, яка до цієї «саморобки» не має жодного стосунку), викликало у наших арабських друзів щонайменше нерозуміння. Адже згадати ім’я Пророка всує — це образа. Якої не пробачать за жодної демократії.
Захистив докторську дисертацію із соціальної психології, викладав філософію в університетах Марокко. Після переходу їх на арабську мову викладання виїхав до Франції, оскільки волів викладати французькою.
Автор багатьох поетичних та прозорих творів («Мова про верблюда», «Харруда», «Одиночне ув’язнення»). Лауреат Гонкурівської премії за роман «Свята ніч».
У рецензії на збірку есе «Арабська весна» німецьке видання «Франкфуртер альгемайне цайтунг» розкритикувало бен Джеллуна за «пристосуванство», назвавши його «революціонером останньої хвилини». Адже раніше письменник не критикував європейських лідерів за стосунки з арабськими диктаторами, а в лютому 2008 року радо прийняв орден Почесного легіону з рук президента Франції Ніколя Саркозі, який за два місяці до того радо вітав у Парижі лідера Лівії Муаммара Каддафі.
Російські активісти активно вивчають «матбазу» масових протистоянь із правоохоронцями: щити, балаклави, коктейлі Молотова... За прикладами, благо, далеко ходити не треба: поряд, якихось шість сотень кілометрів, — Україна, де досвідчені товариші покажуть, навчать, передадуть досвід. >>
Лідер партії «Зміна» (Zmiana) Матеуш Піскорський не знав, що його партію фінансували російські спецслужби — така лінія захисту польського політика, заарештованого у Польщі за шпигунство та поширення антиукраїнських настроїв. Прокуратура і Агенція внутрішньої безпеки стверджують, що все було саме навпаки. >>
На тлі низького безробіття та великої кількості вакансій чеський уряд започаткував нову державну програму запрошення іноземних фахівців, повідомляє «Радіо «Свобода». Ідеться передусім про кваліфіковану робочу силу, яка зможе закрити прогалини на чеському ринку праці, а головним джерелом таких фахівців чехи бачать Україну. >>
Міністри фінансів країн єврозони та представники Міжнародного валютного фонду після 11-годинних переговорів у Брюсселі домовилися вчора про новий транш допомоги для Греції в 11,5 млрд. доларів (10,3 млрд. євро) та реструктуризацію боргу, повідомляє Бі-Бі-Сі. >>
