На Сумщині новоутворене громадське об’єднання «Ми, люди» поставило за мету проконтролювати хід виборів у день їх проведення. Власне, простежити, аби волевиявлення було справді вільним і справді народним.

Творчі роботи на тему «Я пишаюся новою Сумщиною» активно виконували сумські школярі минулого тижня. Як першим повідомив сумський сайт «Панорама», старшокласники писали твори–роздуми на задану тему, а учні п’ятих–восьмих класів — детальний переказ. Останнє завдання рекомендували доповнити оцінкою діяльності влади Сумської області, проілюструвавши цю оцінку самостійно дібраними прикладами.

Два кулемети, два автомати Калашникова, пістолет–кулемет, штик–ніж, десять гранат, десять запалів до ручних гранат та димових шашок, металеві корпуси мінометних мін, а ще тротил та близько ста набоїв. Отакий запас зробив 32–річний мешканець Серединобудського району вдома й зберігав усе в будинку та в сараї — «під рукою».

Для них це, напевне, все ж гра, бажання сподобатися людині чи просто виявити свою приязнь до неї. Варто подивитися лише, як собаки виконують вправи на слухняність і віддано дивляться на господаря: «Все вірно? Я тебе не підвів?». У реальності ці навички дотримання правил перетворюються в гру значно вагомішу, часом — між життям і смертю. І щоб перемогло життя, вирішальними стають їхня мотивація, їхнє уміння виконувати команду, їхнiй дивовижний нюх. А ще — взаєморозуміння між собакою і людиною. П’ятнадцять команд із одинадцяти країн світу демонстрували це порозуміння на XVIII чемпіонаті кінологів–рятувальників, що завершився в Ромнах. Такі змагання в Україні проводяться вперше. Не відбувалися подібні й у країнах СНД.

Чемпіонат став можливим завдяки здобуткам Другого Спеціального регіонального центру швидкого реагування МНС. Роменські кінологи довели, що рівень їхньої роботи справді міжнародний. Утім, щоб світові змагання відбулися, довелося доводити не лише це.

«...Знайомі розказують: у селах району ходять від хати до хати й спонукають людей ставити підпис на якомусь аркуші. Кажуть, підпишіться, що ви за те, аби депутатом став отакий–то і провів газ до села, — розповідає телефоном із Путивля Антон Васильович, тамтешній активіст. — А людям що? Вони ж за газ готові підписатися!»

Лазівок для порушень виборчого законодавства придумано немало. Не сказати, що на нинішніх виборах є якісь особливі «ноу–хау», втім певне оновлення спостерігається. Що ж до підписів, які збирають на Путивльщині, то біда навіть не в тім, що хтось віддає голос «за газ» на невідомому аркуші. Проблема в тому, що при ­цьому фіксують персональні дані людей, які можуть бути використані при фальсифікації виборчих документів.

І подібні повідомлення від громадських активістів останнім часом почастішали.

Ковпаківський районний суд міста Сум поставив крапку в так званій «справі про роздавання презервативів», ухваливши днями рішення: стягнути з держбюджету три тисячі гривень на користь Андрія Рибалка, голови обласного «Молодого Руху» та учасника громадського руху «Чесно».

Прокуратура Сумської області порушила кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем керівним складом роти міліції особливого призначення «Беркут» Управління МВС у Сумській області. Як уже повідомляла «УМ», із заявою про регулярні побори командирів «беркутівці» звернулися спочатку до керівництва обласної міліції, а згодом — до прокуратури.

Цей куточок Сум давно чекав змін. Ще б пак: красень–манеж для легкоатлетів ховався за старими, нерівно порослими деревами і вела до нього не надто ошатна доріжка, обабіч якої розташувалися різномасті «малі архітектурні форми» — продуктові кіоски.

Що стало поштовхом до того, аби «Наша Україна» взяла участь у виборчому процесі, лідер партії «Наша Україна», третій Президент України Віктор Ющенко пояснює просто. Бо він зрозумів, що на болючі для нашої країни запитання не знаходить відповідей у тих двох основних політичних сил, що вважають себе українською політичною елітою.

Ми проїхали Іспанію зі сходу на захід — від розкішної середземноморської Валенсії до древньої Cамори, що неподалік Португалії. Ми побачили мало й водночас багато, бо навіть кілька годин у цій країні склали б якесь враження про неї. Ні — не якесь — неймовірне. Бо така вже вона, Іспанія...

Й коли сьогодні з телевізора знову чуєш повідомлення про іспанську кризу та тамтешню скруту, накладаєш їх на цілком реальні спогади. Доглянуті старовинні будинки обабіч вузьких вуличок; хороші дороги; системи зрошення на полях... А головне — гостинні люди. Наша перекладачка в Cаморі Катя Пархімович, уже іспанка, телефоном досі нарікає: «Шкода, мало встигла вам показати...» Й передає вітання від доктора Даніеля. Власне, саме до нього, до хоспісу Cамори лежала наша дорога. Хоча вмістила вона в собі набагато більше.