«Обирайте не нове обличчя, а новий курс»

Що стало поштовхом до того, аби «Наша Україна» взяла участь у виборчому процесі, лідер партії «Наша Україна», третій Президент України Віктор Ющенко пояснює просто. Бо він зрозумів, що на болючі для нашої країни запитання не знаходить відповідей у тих двох основних політичних сил, що вважають себе українською політичною елітою.

«Я два роки мовчав iз міркувань моралі й етики, — сказав він на зустрічі в Сумах. — Адже нація зробила свій вибір. Що я міг сказати навздогін? Лише побажати, аби країна йшла, процвітаючи. Але вона йде так, як вона йде. А я прагну й буду робити все, аби моя нація йшла вперед і вгору. ...Статистика напередодні виборів засвідчила: 14% хочуть голосувати проти всіх, 16 — не знають , за кого хочуть голосувати. Тобто майже третина українців так само не мають відповідей на свої запитання. То може, ці люди чекають моєї відповіді?»

Не тратьте часу на чужі бої

І «Батьківщина», і Партія регіонів — це сили, які не мають ідеологем. Це технологічні суперпроекти, які постійно рухатимуть Україну до протистояння. «Війна — їхній спосіб іти до влади, — переконаний Віктор Ющенко. — Я не хочу війни. Бо вважаю, що основні ідеологічні змагання мають базуватися не на взаємному запереченні, а на конструктивних програмах. І загалом сьогодні важливо, не кого ми обираємо, а що ми обираємо. Не молоде–старе обличчя, не лисого–кучерявого, не нового–давнього, а курс. І під цю систему цінностей, яка нам потрібна, повинні обрати поводиря».

Що ж за дискусію ми маємо сьогодні? Виборцям обіцяють якісь меркантильні речі, не говорячи про напрям, у якому має йти країна. На бiлбордах, побачених у Сумах, політичний лідер помітив ті самі заклики, що й усюди: не дороговкази, а дрібні обіцянки. Хіба це рівень політичної дискусії? — запитує він.

Та, власне, про яку дискусію може йтися, якщо діють дві проросійські сили, а саме такими вважає Віктор Ющенко Партію регіонів і «Батьківщину». Адже останній закон про мови провів не Янукович, впевнений він. Регіонали віддавна лише мріяли про таке рішення, але їм завжди бракувало голосів. Цього разу вирішальну роль зіграли тридцять голосів від «Батьківщини» і два — від «Народної самооборони». По суті, нова русифікація стала узаконеною, а країну знов поділили на шматки.

До цієї традиційної розмінної карти, яка завжди виймалася напередодні виборів, можна додати ще одну — питання про імунітет. Знову він не знятий. Хто проти? Опозиція. Так звана опозиція, — підкреслює Віктор Ющенко. «Ніби вони не розуміють, що імунітет — та лампочка, на світло якої притягується криміналітет», — каже він.

Між тим, скільки дискусій було про відкриті списки, але чи відкрила їх сама опозиція? Наразі ні, — відповідає Ющенко. І наголошує: українцям не варто витрачати час на супровід тих політичних боїв, які ведуть ці дві політичні сили. Результат в будь–якому разі буде негативним.

Опозиція, що роз’єднує

Коли з одного боку виголошується теза, що, окрім об’єднаної опозиції, ніхто не повинен іти на вибори, а з іншого — хто не з Партією регіонів, той проти неї, — це елементарна неповага до виборців.

Українців 46 мільйонів. І кожен з них має свою думку. Повинно бути демократичне змагання. Тому нормально, якщо на вибори йдуть не дві політсили, а й партії «Удар», «Україна — вперед!», інші. Вирішити ж, кому віддати свій голос, має виборець. Адже у нас не розписано наперед, не «все уже поділено».

Що ж до об’єднаної опозиції, то Віктор Ющенко називає цей проект не об’єднуючим, а роз’єднуючим. Адже і Арсеній Яценюк, і Юрій Луценко, і Микола Катеринчук, і Анатолій Гриценко, і Борис Тарасюк — ті політики, які були в «Нашій Україні». Чому вони не продовжили спільної роботи? І які рейтинги мають кожен окремо? На жаль, відповіді невтішні. Так само можна задаватися запитанням, де поділися інші політичні організації, як, скажімо, «Собор» Анатолія Матвієнка.

«Батьківщина» «захоплювала територію» й відтягувала до себе політприймаків. Але насправді це — не об’єднання, це міф. Бо якби це була реальна спілка, то зараз у об’єднаній опозиції були б і Шкіль, і Стецьків, і Яворівський. Де вони зараз? — запитує Віктор Ющенко. Де Філенко, Доній?

Це все треба розуміти українцям, щоб не програти так, як програли 2007 року, коли обрали не національну ідею, а щось зовсім інше.

Росія — поруч

Звичайно, земляки не могли не поцікавитися «нелюбов’ю» до Ющенка з боку Росії.

Адже це виявилося ще в процесі виборів 2004 року, коли Володимир Путін наперед вітав Віктора Януковича зi ще не виграними перегонами.

«Знаєте, коли мова йде про національні інтереси, треба забувати про своє особисте почуття, — каже Віктор Ющенко. — Тому свої емоції я заховав далеко». Бо дуже велика частка національних інтересів України лежить у Росії.

У першу зустріч, пригадує третій Президент, він запропонував російському президенту взяти чисті аркуші і виписати нову конструкцію відносин. Путін мав написати низку російських національних інтересів, які лежать в Україні. Ющенко відповідно — низку українських, що лежать у Росії. Так мала бути складена дорожна карта стосунків двох країн на п’ять років.

Дорога не вимостилася. Варто згадати лише те, що й на сьогодні Росія залишилася єдиною країною, з якою не вирішено питання облаштування кордону.

Ще один приклад незгоди — ставлення Віктора Ющенка до конфлікту Росії та Грузії. Він дуже емоційно згадував ту поїздку до Тбілісі, коли за сорок кілометрів від грузинської столиці вже стояли російські танки. «Але я виходив з того, що в разі, якщо цей конфлікт буде неналежно вирішений, наступною стане Україна», — говорить він.

«...Я добре розумів, що скільки існуватиме Росія, на першому місці у неї буде українське питання, — каже Віктор Ющенко. — Мабуть, там iще не народилися ті політики, які б нормально ставилися до українського суверенітету».

Для «Нашої України» національне самовизначення — головний напрям дій.

* * *

«Скільки голосів набере «Наша Україна», — сказав Віктор Ющенко, — залежить від вас. Я знаю одне — Україна починається з кожного. Просто треба робити свою роботу. Запалити свічку й поставити. І якщо кожен українець так само запалить свічку, стане світліше...»