Запальним у всіх сенсах цього слова вийшов п’ятий етап чемпіонату «Формули–1», що відбувся у передмісті Барселони. Уперше в кар’єрі Гран–прі здобув 27–річний венесуельський гонщик Пастор Мальдонадо (для нього це був і перший подіум узагалі, і перша виграна кваліфікація). Його команда — «Уїльямс» — тріумфувала на етапі вперше з 2004 року. І як тріумфувала!
Головною інтригою четвертого етапу чемпіонату світу з «королівських перегонів» було те, чи відбудеться він узагалі. Адже минулого року Гранпрі Бахрейну довелося скасувати через громадські хвилювання в руслі «арабської весни». Етап був під загрозою і цього року — в острівному королівстві біля берегів Аравії проходили маніфестації опозиції із закликами «не допустити гонку на крові». Але все обійшлося без ексцесів, якщо не вважати такими звичні для цього пустельного краю пилові бурі.
«Але всі ми знаємо, що це — частина гри», — з гіркою посмішкою констатував Міхаель Шумахер після завершення Гран–прі Китаю. «Червоний барон» виявився єдиним гонщиком, який зійшов із дистанції в Шанхаї. Численним шанувальникам таланту Шумі здавалося, що ось цього разу уславлений ветеран нарешті підніметься на подіум. Семиразовий чемпіон світу показав найкращий час у другій вільній практиці, був третім у кваліфікації (а стартував узагалі з другого місця через штраф для Льюїса Хемілтона), майстерно стримував переслідувачів… Але після 16–го кола трапився піт–стоп, і Міхаелеві знову не пощастило: техніки погано закріпили заднє праве колесо, й невдовзі Шумахер був змушений зупинитися на узбіччі — щоб не створювати загрозу для інших пілотів.
Другий етап чемпіонату світу також не дав відповіді на запитання, хто буде в цьому сезоні фаворитом. У Малайзії першим став іспанець Фернандо Алонсо з «Феррарі», тоді як тріумфатор прем’єрної гонки — Дженсон Баттон із «Макларена» — взагалі не потрапив до залікової зони, як і чинний чемпіон Себастьян Феттель. При цьому в заліковій зоні значиться тільки по одному гонщику з команд, яким пророкують боротьбу за титули, — «Феррарі», «Макларен», «Ред булл», «Мерседес».
Учора по обіді депутати від Блоку Тимошенко заблокували трибуну Верховної Ради. Так вони робили вже не раз перед оголошенням до розгляду законопроекту про газотранспортну систему (нагадаємо, уряд планує дозволити відчужувати ГТС, у чому вбачається можливість передати нашу газову «трубу» Росії). Однак учора це питання таки розглянули й проголосували. Хоча неясність усе одно залишилася.
Лише 33 секунди не вистачило росіянам, щоб удруге в історії стати чемпіонами Європи з міні–футболу. Вперше таке траплялося 1999 року — тоді в Гранаді збірна Росії переграла у фіналі господарів–іспанців (у серії пенальті). І ось минулої суботи в Загребі у вирішальному поєдинку восьмого за ліком ЧЄ зустрілися давні знайомі. Це був їхній четвертий фінал, і фаворитом, звісно, вважалася збірна Іспанії, доти — п’ятиразовий чемпіон континенту.
За драмою на «Стад д’Ангондже» в столиці Габону спостерігав президент країни Алі Бонго Ондімба, його білошкіра дружина–француженка Сильвія, президентське подружжя сусідньої Екваторіальної Гвінеї, яка приймала чемпіонат Африки на пару з Габоном, президенти ФІФА й УЄФА — Блаттер і Платіні, «король футболу» Пеле та ще 40 тисяч глядачів. Час від часу в Лібревілі накрапав дощ, але градус протистояння лише зростав.
Зовсім не обов’язково «варитися» постійно в одній і тій самій кухні, щоб досягати в ній успіхів. Якщо маєш талант і бажання — можеш перемогти навіть після повернення з «пенсії». Як приклад — російський фігурист Євген Плющенко. У перервах між сезонами 2005/06 і 2009/10 та 2009/10 і 2011/12 Євген чим тільки не займався: допомагав виграти Дімі Білану на «Євробаченні», вів телешоу «Зірки на льоду», обирався в депутати Петербурзьких законодавчих зборів від партії «Справедлива Росія», представляв олімпійську заявку Сочі, розлучався, одружувався… І ось 29–річний уродженець Хабаровського краю, що має українське походження, вдруге повернувся у великий спорт, і знову виграв «золото» континентальної першості — вже сьоме у своїй кар’єрі. Крім того, в активі Плющенка — три перемоги на чемпіонатах світу й золота медаль Олімпіади–2006.
Якщо українці думали, що це вони відстають зі здачею об’єктів до Євро–2012, то на тлі поляків ми виявилися просто «ударниками». Адже лише позавчора ввечері у Варшаві відбулося відкриття «Стадіону народового» — того, що прийматиме перший матч ЧЄ (Польща — Греція, 8 червня), і який мав бути зданий ще у травні минулого року.
Мабуть, любителі тенісу нинішньої генерації в усьому світі діляться на два основні табори: тих, хто вболіває за Рафаеля Надаля, і тих, хто за Роджера Федерера. При цьому прихильники молодшого — іспанця — можуть визнавати: «Так, Федя крутий. Але він БУВ крутий. А зараз його зірка закочується, і наш кумир — Рафа». Рейтингове співвідношення також засвідчує, що Роджер — зовсім не «король», яким був раніше. Швейцарець уже стабільно має третій рейтинг АТР. Щоправда, і Надаль нині не перший, а помітно поступається лідерові — Новаку Джоковичу. Але хай там як, а саме матчі Федерера проти Надаля вважаються «головними тенісними протистояннями сучасності» — на кшталт боїв «Реалу» й «Барселони» у футболі. Вчора шляхи другої й третьої ракеток планети перетнулися 27–й раз — у півфіналі «Аустреліен оупен».
