Казали мені мама, навчені життям, що перша дитина народжується випадково, бо молоді батьки не дотримали правил безпеки, друга — щоб зберегти шлюб. А вже третя — це та, що народжується в любові та згоді, коханому чоловікові на щастя. Вона буває найрозумніша. З цим життєвим жіночим висновком можна не погоджуватися. Для когось перша і єдина дитина — плід щирої любові, і в неї вкладаються всі сили і надії. А дехто не дбає і про своїх багатьох дітей, невідь навіщо й народжених. Але сліди того, що пізніші діти — вдатніші, знаходимо не тільки в казках, де третій син — найрозумніший (хоч і зветься дурнем чи нечупарою). У давніх релігіях вірили, що, звівши юну дівчину та мудрого старого, якщо він, звичайно, ще при чоловічій силі, можна отримати бога. Батькові Конфуція, людини, яка створила систему ідей, яка живе і процвітає вже понад дві тисячі років — конфуціанство, — було 70 років. Чим не бог? Здавна люди підмітили такий закон життя, що від старішого батька — розумніші діти.

Саме цю закономірність живої системи людства досить простим спершу шляхом виявили дніпропетровські вчені Ігор Алексахін та Олексій Ткаченко. Вони вибрали з великої радянської енциклопедії всіх осіб, імена яких супроводжувались епітетами «великий», «геніальний», «знаменитий» і так далі. Статистичний аналіз біографічних даних видатних представників людства показав, що ймовірність з’яви талантів вищого рівня значно вища у період віку батька від 30 до 50 років. Переважна більшість — близько 80 відсотків — талантів вищого рівня народились від батьків у такому, скажімо, не зовсім молодому віці. Батькові Іоганна Баха, наприклад, було сорок років, Марії Заньковецької — 44, Франкліно Делано Рузвельта — 56 років. Оптимальний же вік відтворення талантів, як показали подальші дослідження — у межах 35-45 років. У батьків цього віку народжується 40 відсотків талантів вищого рівня. По віку матері такої закономірності не виявлено.

За останні сто років онкологічні хвороби «скакнули» з десятого місця на друге в рейтингу смертельно небезпечних болячок. Хірурги видаляють пухлини, але ракове захворювання не йде з організму остаточно, бо, як у зачаклованої гідри-чудовиська, на місці однієї відрубаної голови виростають десять нових. Тому й не вщухають суперечки вчених щодо способів зцілення онкохворих. Щоб зрозуміти запеклість боротьби із раком, варто звернути увагу на показник, до якого звертаються лікарі, аргументуючи успішність тих чи інших досліджень у цій галузі, — йдеться не про кількість вилікуваних пацієнтів, а про той період життя, який вдалося відвоювати для людини. «Протираковий препарат вважається суперефективним, якщо він підвищує час життя хворого на 5—7 відсотків порівняно з дією раніше вінайдених ліків», — розповідає доктор медичних наук Василь Чехун, директор Інституту експериментальної патології, онкології та радіобіології імені Ростислава Кавецького.

В Україні кожний рік рак діагнозують у близько 160—170 тисяч людей. За офіційними даними, кількість хворих коливається від 800 до 860 тисяч. Але якщо додати вірогідність невстановленого діагнозу чи неправильного (так, люди з сільської місцевості десятиліттями не проходять медичні обстеження і спокійно живуть, не знаючи про рак), то ця цифра сягає майже за мільйон.

Головний онколог Черкащини Віктор Парамонов закликає лікарів не писати в медичних картках того, що не відповідає дійсності. Це прозвучить дико, але нерідко за милозвучним записом у медичній картці «здоровий,» який так гріє душу після відвідин лікаря, у його господаря здоров'я є тільки на папері. Й такі випадки на Черкащині непоодинокі.
Цього року до Черкаського обласного онкологічного диспансеру поступила жінка, у якої хвороба була настільки запущеною, що не залишала їй шансів на життя. Це страшно, але медична картка хворої свідчила про регулярні медичні огляди й просто майоріла лікарськими висновками «здорова». Більше того, кажуть в облонкодиспансері, такі записи трапляються не тільки у картках простих хворих, а навіть у медичних працівників.

Тим часом не лише на СНДівському просторі, а й загалом у медичному світі тривають дискусії з приводу того, наскільки безпечні альтернативні пологи. Так, новозеландські лікарі занепокоєні широкою практикою народження малюків у воді.

Полтаву інколи називають столицею вітчизняної отоларингології, натякаючи на те, що саме тут живе і працює головний ринолог України Сергій Безшапочний. До відомого на теренах усього колишнього Союзу фахівця справді звертаються по допомогу навіть столичні світила. Нещодавно ж Полтава вкотре довела свою непровінційність ще й презентацією обладнаного найсучаснішою апаратурою австралійської фірми «Карл Шторц» окремого ендоскопічного операційного блоку в ЛОР-відділенні обласної клінічної лікарні.

Одинадцять інкубаторів для відділу патології недоношених новонароджених дітей Львівської обласної клінічної лікарні подарував недавно міжнародний фонд «Приятелі дітей», який в Україні очолює Марина Криса. Цей гуманітарний вантаж надійшов до нас із шпиталю Форда (місто Детройт США) ще в серпні, однак через бюрократичну процедуру розмитнення потрапив за призначенням саме у грудні. Транспортом у цій благородній місії допоміг концерн «Орлан-транс».

Останнім часом все частіше чуємо про альтернативні пологи — вдома, іноді у ванні, під водою, із найнятою повитухою. Кажуть, що дитина, народжена в домашніх умовах, буде здоровішою, талановитішою і взагалі най-най-най. Як зважуються на подібний експеримент люблячі батьки? Це після війни по селах більшість матерів народжували вдома, а зараз, не дай Боже, ускладнення при пологах, а поруч немає бригади лікарів та необхідного обладнання...

У Харкові я познайомився з унікальною, загадковою і надзвичайно цікавою сім'єю — Жанною та Валентином Козіними та їхніми дітьми, дев'ятирічним Олексієм та п'ятирічним Сергійком. Мати народжувалa синів удома, у ванній, у воді. Більше того, розчарувавшись у традиційній державній медицині, Козіни ігнорують чимало писаних і неписаних правил. Наприклад, не вважають за потрібне робити дітям обов'язкові щеплення від усіх підряд болячок. Усвідомлення власного шляху до батьків прийшло від безвиході. Але про все по порядку.

Той факт, що люди діляться на чоловіків та жінок, більшість мешканців планети давно не дивує. Проте справжні фанатики науки все ще хочуть з’ясувати, в чому ж принципова різниця між статями. Із 1970 року вчені вважали, що саме гормони тестостерон і естроген несуть відповідальність за сексуальну організацію мозку. Тобто, якщо у статевих органах ембріона дитини виробляється більше тестостерону, народжується хлопчик, а якщо естрогену — дівчинка. Але новітні дослідження лос-анджелеських медиків змусили переглянути цю версію. Найвірогідніше, що стать людини визначають не гормони, а гени.

Багатьом із нас щасливе дитинство затьмарювала манна каша, і складалося враження, що немає іншої їжі, як та біла «розмазня» на тарілці. А молоко, гаряче молоко з медом і вершковим маслом, яке з неймовірним зусиллям заливають до рота дітлахам стривожені кашлем батьки? Виявляється, мами були праві, годуючи нас свіжим продуктом з-під корівки, отим найжирнішим. Данські науковці нещодавно встановили, що молоко та масло не лише додають сили молодому організмові, а й здатні попередити у дітей розвиток астми.