Сквер ім. Василя Стуса (де розмістився б центр-музей видатного поета і правозахисника) існує на папері вже майже вісім років. Але місце, затверджене для скверу в Святошині, де свого часу мешкав Стус, зручне для будівництва, приміром автозаправки. Тому столична влада роками невтомно листується і навіть судиться з громадськістю.

«Нам здавалося, він житиме вічно» — чую нині від багатьох. Завжди стрункий, ледь усміхнений, постійно в дії, генератор ідей, — і не скажеш, що йому вже 86. До останнього — їздив, промовляв, закликав, виступав у пресі. А тим часом тяжко хворів. І тихо, стиснувши кулаки, крокував до мети. Ніби про себе переклав Кіплінга:

«У 1930 році у повстаннях проти радянської влади брали участь близько мільйона українців. На їх придушення кинули армію, навіть артилерію. Врешті, Сталін завдав остаточного удару: геноцид, свідоме вбивство мільйонів людей голодом. Навесні 1933 року, коли голод досяг свого піку, про якісь повстання вже не йшлося.

«Мобілки» заховані, навушники зняті. Двоє дівчат-семикласниць заходилися біля прядки — неслухняна пухната вовна все вислизає з невправних пальчиків, треба добре постаратися, щоб хоч півсантиметра чогось схожого на нитку витворити. Ще троє порядкують біля чесала — дерев’яної конструкції з металевими шпичаками для чесання вовни. Хлопці скупчилися біля бабусі Ганни, яка показує, як із дрібненького бісеру сплести барвисту силянку.

Дивовижні хати, вкриті очеретом, оздоблені розписами в трипільському стилі, видно вже з автобуса. Виходимо — ніби в інший світ. Тут, у славетному селі Легедзине, міститься «штаб» Державного історико-культурного заповідника «Трипільська культура». «Отой пагорб за хатами бачите? — питає Сергій Сесь, інженер за освітою, наразі реставратор.

25 років тому в Чернівцях відбулася перша «Червона Рута» — фестиваль, який у наступне десятиліття відкрив нині найвідоміших, найяскравіших українських співаків. Українських — не за географічним принципом, а по духу. Адже фестиваль дав «друге життя» ініціативі, започаткованій Володимиром Івасюком: творити виразно українську музику на світовому рівні, у річищі популярних на той час мистецьких новинок.

Відчуття, що «таке вже було», впродовж останніх кількох місяців не полишає мешканців України, хоч трохи знайомих з історією. Найперше згадується 1918-й, з недовговічною «Донецько-Криворізькою республікою», скоординовані червоною Росією повстання на заводі «Арсенал» та похід війська Муравйова на Київ.

«Інформаційна війна привносить не меншу дестабілізацію в Україні, ніж збройна, — зазначив директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович у понеділок, на «круглому столі» «Історія на фронті інформаційної війни» з нагоди презентації сайту «ЛІКБЕЗ. Історичний фронт».

Спершу участь російських бойовиків у війні на теренах України пояснювали тим, що Росії необхідний транспортний коридор через Донбас до Криму. Потім — що їй потрібен тліючий конфлікт в Україні, аби не пускати її до ЄС. Мовляв, щоб росіяни не побачили, що на свободі жити краще.

Можливо, з часом його буде визнано святим. Витримати заради Істини стільки незримого напозір тиску, спроб підкупу і наклепів, при цьому тяжко хворіючи фізично, — і все ж зберегти свою церкву загалом українською — на це потрібні неабиякі духовні сили. Предстоятель Української православної церкви Московського патрiархату блаженніший митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) помер 5 липня, на 79-му році життя, після тривалої тяжкої хвороби.