Вшанування загиблих об’єднало покоління. (Юрія САПОЖНІКОВА.)
16 стендів унікальних документів та фотографій, значна частина яких оприлюднені вперше, містять копії звітів ДПУ, уривки з таємного листування і закритих циркулярів влади, а також — листи і щоденники свідків штучного голоду. Ось стенд «Від України незалежної до України радянської», що розповідає про 1920-ті роки. Бачимо численні брошури про українізацію, часопис «Голос українізатора» і… циркулярний лист ДПУ «Об украинском сепаратизме», виданий у Харкові ще в 1926-му з грифом «совершенно секретно». Поряд — оперативна записка ДПУ за 1928 рік про посилення селянських настроїв в армії. На іншому стенді бачимо наростання опору в 1927 — 29 роках. Скажімо, листівки Українського революційного комітету: «Куди ідуть народні криваві гроші?». На стенді «Українська жакерія» бачимо графік статистичних даних повстань в СРСР на початку 1930-х. Це 956587 протестних виступів в Україні, а далі, зі значним відривом — 315035 виступів у Центральній чорноземній області Росії, в інших регіонах СРСР — ще набагато менше. 56 відсотків протестних виступів у СРСР у першому півріччі 1932 року припадали саме на УРСР. Понад 1 мільйон 200 тисяч українців брали участь у тих повстаннях. Як зазначають історики, фотографії селян-керівників повстань, вилученої зброї, протоколи їх допитів свідчать: опір був не одиничний, а масовий, і тривав роками.
Окремі стенди присвячені Павлоградському повстанню (сил чекістів забракло, щоб його придушити, тому задіяли Червону армію) та збройним виступам на Чернігівщині. Так, Партія вільного козацтва на Корюківщині під орудою отамана Степана Мосола боролася за створення державного апарату за зразком Запорозької Січі. А на території сучасної Луганщини діяв повстанський загін під керівництвом Степана Катишевського.
На виставці також представлена інформація про голів колгоспу та урядовців УРСР, які намагалися захистити свій народ і були репресовані, а також учителі й митці, які були ув’язнені за те, що розповідали про Голод. «Про ці постаті можна писати книги, знімати фільми, — каже працівник Архіву СБУ, історик Володимир Іванченко. — Документів для цього вистачає».
Науковий консультант виставки Богдан Патриляк розповів «УМ», що дослідники Голодомору в попередні роки фіксували факти злочину, але мало досліджували його причини. «Основна причина — це шалений опір українського селянства радянській владі, — каже історик. — Україна стала на заваді планам кремлівського керівництва — створення радянської імперії. Цю ситуацію можна порівняти з нинішньою, коли Майданом Україна зірвала путінські плани відновлення оновленої імперії — Радянського Союзу».
«Ця інформація змушує нас переосмислити наше минуле, — каже Володимир В’ятрович. — Вона показує, що радянська влада на території України завжди трималася майже винятково на насильстві. Нагадаю, що останні політв’язні з України вийшли на волю наприкінці 1988 року. І вже після проголошення «перебудови» було замордовано в концтаборі Василя Стуса».
У ході відзначення роковин Голодомору СБУ презентувала книгу «Геноцид 1932—1933 років в Україні», підготовлену за матеріалами кримінальної справи № 475. Це вже друге видання (перше було в 2010-му обмеженим накладом), розширене і з англомовною вставкою. Патріарх Київський і всієї України-Русі Філарет, слідчі СБУ, які розслідували кримінальну справу щодо геноциду українського народу у 1932—33 роках, директор Архіву СБУ Ігор Кулик, історики й правознавці, громадські діячі та журналісти підбили підсумки багаторічної роботи і поставили нові цілі.
«Дуже важливим був Указ Президента Віктора Ющенка в 2009 році розпочати оприлюднення матеріалів з архіву СБУ, — каже «УМ» голова СБУ Валентин Наливайченко. — Ми співпрацювали тоді з університетами Києва і Львова і таким чином уберегли правду про той злочин». Як зазначив відомий дослідник тоталітарних режимів професор Юрій Шаповал, за Ющенка було зроблено головне: не лише Україна, а й весь світ нарешті зрозумів, що визнання Голодомору — це не забаганка того чи іншого президента, а вічна проблема, яку маємо завжди обговорювати і про неї пам’ятати. «Утім роботу ще не завершено, — каже історик. — Слід передати всі архівно-кримінальні справи, що зберігаються в Галузевому архіві СБУ — до Інституту національної пам’яті. І це буде виразний крок прощання з комуністичним минулим».
Дослідники згадують, що був час, коли геноцид не визнавали ні Прокуратура, ні СБУ. Директор Музею совєцької окупації Роман Круцик пояснював, що, згідно з теорією права, якщо свідчення свідка записано в протоколі кримінальної справи, воно стає прямим доказом. А в України ще є дев’яносторічні люди, свідчення яких можуть стати прямим доказом цього. Згодом було відкрито кримінальну справу за фактом геноциду. До речі, ще в 2003 році товариство «Меморіал» разом iз професором Юрієм Шаповалом розробило експозицію «Забуттю не підлягає: Хроніка комуністичної інквізиції». Вона побувала в багатьох країнах. Діаспора посприяла, і ми видали понад 700 примірників україномовних і 150 — англомовних стендів, що експонувалися в парламентах багатьох європейських країн та в ООН.
А відома правознавець Мирослава Антонович підтвердила, що 10 років тому мало хто з викладачів Києво-Могилянської академії погоджувався говорити про злочин геноциду, заявляючи: «Це політика». Однак зараз уже є чимало досліджень НаУКМА на цю тему. Попри те, на думку пані Мирослави, українські юристи завинили перед своїм народом, що дуже мало досі досліджували злочин геноциду, на відміну від істориків. Зокрема, питання відповідальності за нього.
Згідно з останнім дослідженням Соціологічної групи «Рейтинг», більшість опитаних українців (72 відсотки) погоджуються з твердженням, що Голодомор 1932—33 років був геноцидом українського народу, натомість не погодились із твердженням 15 відсотків опитаних.
За останні п’ять років зафіксовано найбільший відсоток респондентів, які вважають Голодомор геноцидом. Противників визнання Голодомору геноцидом протягом 2010—2013 років поменшало. При цьому серед україномовних респондентів прихильників тези — майже 90 відсотків, серед російськомовних — половина.
У своєму слові до нації в день відзначення 81-х роковин Голодомору Президент України Петро Порошенко підкреслив, що сьогодні, маючи за плечима досвід Вітчизняної війни 2014 року за нашу незалежність, ми інакше дивимося і на події 1932—33 років. Глава держави нагадав, що духовні нащадки Сталіна-Кагановича-Постишева на тимчасово захоплених землях так званих «ЛНР» і «ДНР» повторюють злочинний експеримент часів Голодомору, позбавляючи мирних людей продуктів харчування. «Керівництво Радянського Союзу відхиляло у часи Голодомору будь-яку допомогу голодуючим в Україні. А коли галичани пускали своїм братам-українцям плоти з харчами по Збручу й Бугу, радянські прикордонники стріляли в людей, котрі намагалися дістати рятівну їжу. Сьогодні, коли на окупованих територіях Донбасу починаються голодні бунти, бойовики стріляють у машини з українською гуманітарною допомогою», — наголосив Петро Порошенко, зазначивши, що пам’ять про національні трагедії, темні часи та лихоліття єднає нас, гуртує, робить сильнішими та мудрішими. «Голодомору передували тисячі повстань проти колгоспного рабства! В них брали участь сотні тисяч, мільйони українців. Чому ж така величезна армія не перемогла більшовизм? Розрізненість! Недовіра! Брак єдності! — звернувся Президент до нації. — Сьогодні ворог знову намагається роз’єднати нас, пересварити, посіяти поміж нас розбрат та ворожнечу. Сьогодні нам як ніколи потрібна єдність».
На Черкащині неподалік села Новоселиця Чигиринського району виявлено розритий скіфський курган «Устина могила». «Ми виявили це випадково, коли вибралися на тамтешню висоту, звідки як на долоні відкривається неймовірної краси місцина. >>
У найстарішому столичному кінотеатрі «Жовтень» днями презентували документально-ігровий фільм режисера Тараса Химича «Легіон. Хроніка Української галицької армії 1918-1919». Фільм створений командою львівської студії Invert pictures. >>
Вчора, 22 березня, було поховано тіло відомого українського журналіста, редактора iнтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе. Зайве нагадувати, ким був Георгій і чим стала для України його смерть, а точніше, ті обставини, котрі супроводжували його викрадення та вбивство у 2000 році. >>
«...Ми, учасники бойових дій воїни-«афганці», підемо з Майдану, якщо побачимо, що нормально запрацює уряд, економіка держави оживе, політики почнуть виконувати свої обіцянки; побачимо, що люстрація посадовців проводиться, відбувається очищення від кримінальних елементів у владі, та й просто на вулицях», — говорив у інтерв’ю Олег Міхнюк 22 лютого 2014 року, яке згодом увійшло у книгу Валентини Розуменко «Майдан... >>
Два роки тому в Києві відбулися події, які увійшли в історію як «криваве Водохреще» або «Вогнехреще». Тоді на Народному вічі в центрі столиці зібралося кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили своє обурення ухваленими напередодні диктаторськими законами. >>
