Що робити, якщо ти раптом опинився за межею виживання? Надто якщо в тебе є особливі потреби і без сторонньої допомоги ніяк не обійтися. У країні на цей випадок існує Всеукраїнська благодійна акція «Милосердя», у рамках якої державні чиновники мають дбати про малозахищені верстви населення. У Києві подібні заходи виділили в окрему програму. І назву дали їй — «Турбота». Програма з'явилася вперше у 1997 році, тоді міська адміністрація на матеріальну допомогу малозабезпеченим верствам населення виділила майже 6 мільйонів гривень. У 2002 році гаманець «Турботи» мав уже 140 тисяч гривень, а на 2006 рік міська влада планує виділити 170 мільйонів гривень.

Напередодні Різдва, у ніч, молоді загадували, як складеться їхнє життя цього року, намагалися вгадати значні події, де одне з основних — майбутнє весілля. Для цього виливали у воду розтоплений віск і по його контурах намагалися побачити силуети тих, із ким зустрінуться на життєвому шляху, або силуети різних символів: будинок — до статку, кружечки, схожі на монети, — до багатства, овочі й фрукти — до здоров'я. Такі ж силуети-символи вгадували в контурах згорілого паперу, причому папір палили на пласкій посудині, а потім підсвічували його ззаду, щоб силует чітко відбивався на стіні. Часто використовували черевик — викидали перед будинком. Той, хто підбере його, буде або нареченим, або носієм імені нареченого. А ще — зверталися до дзеркала. Накривали стіл до вечері й ставили додатковий прилад для того, на кого загадують. Перед накритим столом установлювали дзеркало так, щоб весь стіл і той, хто сидить за ним, добре були видні. Запалювали свічі в темряві, при свічах вдивлялися в дзеркальне відображення: там повинні були виникнути картини майбутнього, пов'язані з тим, на кого ворожать.

Четвертий рік поспіль Музей однієї вулиці готує оригінальні новорічні виставки. Теми експозицій минулих років — новорічні листівки, ялинкові прикраси, традиції київських святок. Цьогорічна виставка (триватиме до 20 січня за адресою: Андріївський узвіз, 2-б) — це занурення у світ подарунків, зокрема іграшки. Нам пропонують погратись у дитинство та познайомитись з авторськими іграшками Ірини Хаджинової та Сергія Фесюна. Ірина власноруч реставрувала, створила характер і одягла 300 ляльок. А Сергій у захваті від роботи з дерев'яною іграшкою.

Люди здавна вірили, що ляльок оточує магічне поле. Лялька — один із найважливіших об'єктів історії цивілізації, вважають фахівці. Це не просто дитяча іграшка, зовні подібна до людини, яку різні народи використовують під час ритуалів. Згадаймо початок давньої народної казки про Василису Премудру: «Ось тобі лялечка мила, моя мила, — прошепотіла мати й витягла з-під ковдри маленьку ляльку, котра була вбрана у червоні черевики, білий фартушок, чорну спідницю й керсетку, гаптовану різнокольоровими нитками. — Це мої останні слова: якщо заблукаєш у лісі, або тобі знадобиться допомога, спитай у ляльки, що робити. Вона тобі допоможе. Завжди носи її з собою, нікому про неї не розповідай, а схоче їсти — нагодуй. Ось тобі мій материнський заповіт і моє, мила донечка, благословення».

Важко уявити, щоб дитина з фізичними або розумовими вадами шила взуття не гірше за здорову людину. Але я бачила це на власні очі у Київському професійному ліцеї технологій та дизайну виробів із шкіри. Поруч зі здоровими однолітками в ліцеї навчається 140 дітей з особливими потребами. Серед них ті, кому надто важко пересуватись та координувати рухи, а ще — діти з розумовими вадами. Для «особливих» учнів — особливі заняття. Наприклад, на уроці після 20 хвилин роботи — маленька перерва. Діти вчаться за окремою програмою у невеличких групах по 7—10 осіб. А ось у позаурочних заходах поділу ніякого немає —усі рівні, всі працюють та відпочивають разом. Але так було не завжди.

Наступний 2006 рік в Україні оголошено роком захисту прав дитини. Щоб наперед підготувати уряд країни до «дитячої» тематики, у День святого Миколая, у понеділок, майже всі міністри взяли участь у акції «Помагай» — поїхали з подарунками до найбільш обділених долею дітей України: у притулки для неповнолітніх, інтернати, багатодітні сім'ї... «УМ» побувала у Кременчуці разом iз міністром у справах сім'ї, молоді й спорту Юрієм Павленком.

Україна потроху переходить на тестову систему оцінювання знань. Уже наприкінці цього навчального року випускники шкіл Чернігівської області замість випускних iспитiв братимуть участь у зовнішньому незалежному тестуванні. «Протестувати» свої знання можна буде з трьох предметів за вибором випускника. За зразком американських та європейських шкіл випускні тести будуть водночас і вступними. Тобто якщо учень написав тести з української мови, літератури та історії, то при вступі до педагогічного ВНЗ йому треба буде доздати, скажімо, ще іноземну мову чи фізкультуру, а результати з української та історії візьмуть просто з атестата. Зрозуміло, що в консерваторію чи художній інститут доведеться здавати спеціалізовані предмети.

У світі існують реальні механізми вимірювання знань людини. Про американську систему тестування «УМ» розповіла докторант Національного педагогічного університету Зарема Сейдаметова, яка нещодавно пройшла стажування у США з тестових вимірювань знань випускників шкіл.

Якщо у дитини нема можливості жити з рідними батьками, то найкраща альтернатива — це сімейне оточення (прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу). Ці банальні речі, мабуть, усвідомлює кожен. Але інтернати та дитячі будинки для виховання сиріт настільки стали для нас звичним явищем, що сам факт їхнього існування довгий час не викликав у нас жодних вагань стосовно своєї доцільності. Але сьогодні, коли всьому світовi хочемо довести, що ми — цивілізована нація, що ладні бути справжніми європейцями, нам доводиться шукати для сиріт батьків, а не лише підтримувати їхнє фізичне виживання. Зараз Європейська комісія суворо вимагає від держав ЄС виховувати всіх дітей у сімейному середовищі.

«Міністр закінчує нараду, і нам треба поспішати», — попереджає кореспондентів «УМ» прес-секретар міністра у справах сім'ї, молоді та спорту Юрія Павленка пані Ганна. — Його вже чекають ВІЛ-інфіковані та наркозалежні люди, і він пропонує вам поїхати разом із ним, у машині й поспілкуєтесь». За кілька хвилин, перестрибуючи через три сходинки, Юрiй Павленко опиняється у дворі. Ще за кілька — ми їдемо темними вулицями міста, ліхтарі не працюють, а назви вулиць ховаються у мороці. Міністр, вглядаючись у кишенькову мапу, виконує роль штурмана. Нарешті ми у Київському міському центрі соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. Юрій Олексійович зустрічається і з маленькими дітками, і з дорослими. Він допитується про причини, які змушують людину вперше спробувати наркотик, і у відповідь чує: «Цікавість, про залежність від наркотичних речовин спочатку ніхто не думає». «Які головні проблеми, що турбують ВІЛ-інфікованих?» — звертається він до ВІЛ-позитивної молоді. Йому відповідають, що проблеми виникають тому, що люди дуже мало знають про цю хворобу. Вже в машині, поспішаючи на вечірню нараду Кабміну, Юрій Олексійович все не міг заспокоїтися, намагаючись зрозуміти, де починається і де закінчується межа цієї небезпеки у спілкуванні здорових і позитивних. Просив секретаря підготувати для нього літературу з цієї теми.
Розмову продовжуємо під легкий шум двигуна. Про те, як один із наймолодших міністрів України особисто вибудовував своє життя, яку отримував підтримку і як збирається зараз створювати сприятливі умови для нормального життя української молоді, Юрій Павленко розповів «Україні молодій».