Люди здавна вірили, що ляльок оточує магічне поле. Лялька — один із найважливіших об'єктів історії цивілізації, вважають фахівці. Це не просто дитяча іграшка, зовні подібна до людини, яку різні народи використовують під час ритуалів. Згадаймо початок давньої народної казки про Василису Премудру: «Ось тобі лялечка мила, моя мила, — прошепотіла мати й витягла з-під ковдри маленьку ляльку, котра була вбрана у червоні черевики, білий фартушок, чорну спідницю й керсетку, гаптовану різнокольоровими нитками. — Це мої останні слова: якщо заблукаєш у лісі, або тобі знадобиться допомога, спитай у ляльки, що робити. Вона тобі допоможе. Завжди носи її з собою, нікому про неї не розповідай, а схоче їсти — нагодуй. Ось тобі мій материнський заповіт і моє, мила донечка, благословення».
У кожного народу й досі зберігаються старовинні традиції виготовлення іграшок, їх усталені форми та типи. В Україні ще донедавна були широко розповсюджені іграшки не з дерева або глини, а з тканини, сиру, пісного тіста, з ниток (ляльки-мотанки). На теренах сучасної України, Словаччини й Польщі традиції народного лялькарства протрималися значно довше, ніж у Західній Європі. Там на межі XVI—XVII століть традиційна сільська іграшка, виготовлена у вільний час тільки заради забави власних дітей, почала відокремлюватися від міської, яку стали виготовляти вже й на продаж. Століттями батьки вирізьблювали іграшки з дерева, а матері робили для своїх дочок ляльок із клаптиків тканини. На додачу до дерев'яних у XVII—XVIII століттях з'явилися дуже популярні ляльки з воску. Головним центром їх виготовлення був Мюнхен. Деякі відомі й визначні ляльки з воску були зроблені у Лондоні між 1850 та 1930 роками. Процес виготовлення воскової ляльки можна порівняти з роботою скульптора. Майстри спершу моделювали їх із глини, відливали з гіпсу, потім — із воску. Товщина таких відливок не перевищувала 3 мм. Альтернатива для ляльок із дерева з'явилася на початку 1800-х років. Це була зволожена целюлоза або папір із різними домішками. З цього виготовляли голови та тіла ляльок. Суміш піддавали формовці, а потім висушували. Винахід пап'є-маше дозволяв налагодити масове виробництво ляльок.
Порцеляна стала популярною як матеріал для виготовлення ляльок також на початку XIX століття. Її виготовляють із суміші різних глин при дуже високій температурі. Спочатку голівки ляльок робили з глазурованої порцеляни, а потім почали використовувати неглазуровану, бо вона більше нагадує ніжну дитячу шкіру. У 1860-х роках вперше використали дешевий целулоїд. Але це швидкозаймистий матеріал і ляльки з нього проіснували недовго. У 1880-х роках надзвичайно популярною була французька лялька «be-be». Вона зображувала дівчинку-підлітка, а не дорослу людину, як це було раніше. Французькі ляльки були неперевершені за якістю та артистизмом виконання.
Після Великої Вітчизняної війни у виготовленні ляльок почали експериментувати із пластмасами, а також пробували гуму, гумову піну, вініл. Вініл змінив зовнішність ляльки, бо дозволив «вживляти» їй волосся.
Однією з найвідоміших ляльок світу стала Барбі. Навіть сьогодні щосекунди хтось у світі її купує. Створила цю ляльку 1959 року Рут Хандер, одна зi співзасновників всесвітньо відомої фірми-виробника іграшок Mattel. Вперше ляльку було представлено на американському ярмарку іграшок у Нью-Йорку. При створенні ляльки суперечності точилися навколо її фігури. Якщо Барбі була б справжньою дівчиною, вона б мала неможливі пропорції. Приятель Барбі — Кен — з'явився на світ 1965 року. Більшість сучасних ляльок виготовляють iз нових матеріалів, але деякі виробники й досі використовують старі традиційні матеріали.
Автор висловлює подяку науковому співробітнику Музею однієї вулиці Владиславі Осьмак за допомогу в підготовці матеріалу.
Дочка Шона Карра, більше відомого як зятя Юлії Тимошенко, трохи підпсувала «страждально–войовничий» імідж своєї непрямої «бабусі». Завдяки їй усі дізналися, що торік Юля Володимирівна непогано відпочила в Іспанії. А сайту «Таблоїд» стало відомо, що за свій кількатижневий релакс Тимошенко платила по 7 тисяч євро за добу. >>
«Ти диви: тут як на авторинку, — двоє друзів роздивлялися літаки з парку «антонівської» авіакомпанії, що стояли в ряд один біля одного. — Напишемо внизу: не битий, не шпакльований, один господар...». >>
«Хобі, що стало стихійним лихом» — так називає своє захоплення прогнозуванням погоди відомий волинський журналіст і письменник Володимир Лис. Займається він цією справою понад двадцять років. Перший свій прогноз склав у 1989 році, й відтоді щороку тисячі людей у всіх куточках України чекають «погоди від Володимира Лиса». Хоч Володимир Савич попереджає, що прогноз він складає винятково для Волині, відтак його передбачення «діє» в радіусі 150 кілометрів. >>
...Густа завіса хмар над Гайдарами, що на Харківщині, і непримне мрячіння дрібного дощу принесли добру звістку. Новий український синоптик Тимко II не побачив учора власну тінь. Це означає, що весна в наших краях буде ранньою і теплою. Отже, зимі вже недовго залишилося... >>
Сьогодні цивілізований світ не хоче їсти цукор і лікуватися хімією — він повертається до тисячолітніх джерел життя і обирає... мед. На всіх континентах «нектар богів» стає рушієм харчового, сільськогосподарського, фармацевтичного, косметичного виробництва. Продукти бджільництва тепер в усьому — в помадах, хлібі, інгаляторах, жувальних гумках, мазях, вині... Україна у «медових справах» задніх не пасе: за виробництвом меду ми — перші в Європі й п’яті у світі. В нас прадавня культура бджільництва й надзвичайні економічні перспективи. Мед може і повинен стати світовим брендом української нації — таким як французький сир і вино чи російська горілка. І світ уже дав нам картбланш: у 2013 році до України з’їдуться на конгрес бджолярі з усіх куточків планети. Адже на цьогорічному всесвітньому форумі у Франції ми переконали усіх: Україна — медовий край. Як це відбувалося, бачила і «Україна молода». >>
«Нове чорнобильське «Укриття» захистить Україну і світ!» Відтоді, як цей захоплений вигук пролунав над країнами і континентами, світ завмер в очікуванні небаченої конструкції завдовжки 257, завширшки 150 і у висоту — майже 110 метрів... Минув не один термін завершення будівництва цього дива, а нас як захищав, так і захищає від отих клятих радіонуклідів трохи підрихтований старенький саркофаг, зведений усього за півроку без зайвих гасел і обіцянок.
Що ми зазвичай чуємо і читаємо про Чорнобиль? Безневинні сенсації на кшталт двоголових телят (трьох–чотирьох — потрібне підкреслити) чи одноголових самоселів, байки про мертве місто Прип’ять і дивне захоплення екскурсіями в епіцентр трагедії. Як і раніше колеги–журналісти, геройськи напнувши груди, з мікрофоном і блокнотом рвуться до зруйнованого реактора, аби й собі «засвітитися» в чорнобильській зоні... Вся ця екзотика була й буде. Ось тільки «за кадром», як завжди, залишаються досить делікатні соціально–економічні і фінансові проблеми Чорнобиля, які не такі показні на вигляд і надто складні для газетно–телевізійних матеріалів, а тим паче для сприйняття пересічними громадянами. До цих проблем докопатися не так просто, та й кому це потрібно? Не розпорошуючись на всі чорнобильські проекти, уважніше придивимось до найбільш «уживаної» теми останніх років — заплановане будівництво нового «Укриття», або НБК (нового безпечного конфайнменту). Ось перше–ліпше повідомлення з посиланням на члена групи радників ЄБРР із чорнобильського проекту, академіка Валерія Кухаря: «На жаль, усі плани досі не виконували, та є надія, що до 2012 року ми отримаємо «Укриття»–2»... >>
