Розмова з героями цієї статті почалася несподівано. Хоча зібралися обговорити похмуру тему, початок моторошно розвеселив. Письменник Василь Яковенко сказав таємниче: готується книга про «білоруський Майдан» (протести березня 2006 р. проти виборчих фальсифікацій). «Будемо цитувати у книзі одну українську газету, яка висвітлювала ті події найправдивіше, — «Україну молоду», — сказав письменник, — її кореспондентка навіть до в'язниці потрапила...» — «І саме їй ми зібралися зараз давати інтерв'ю!» — додав другий співрозмовник, опозиціонер В'ячеслав Сівчик, один із організаторів наметового містечка в Мінську у 2006 році. Тепер обидва — і Сівчик, і Яковенко — увічнюють пам'ять про жертви інших, значно страшніших подій. Нинішньої осені демократична громадськість усього колишнього СРСР відзначатиме роковини сталінського терору 37-го року.
У Білорусі й досі виявляють раніше невідомі місця масових розстрілів. Одну з таких братських могил знайдено нещодавно у лісах під Гомелем. Активісти громадського оргкомітету «Рік пам'яті», які в буквальному сенсі слова відкопали цю страшну інформацію, поділилися своїми побоюваннями. На їхню думку, влада Білорусі готова приховати правду про місця розстрілів 70-річної давнини неподалік білорусько-українського кордону. Про це й розповідає співголова громадського оргкомітету «Рік пам'яті» Василь Яковенко й активіст організації В'ячеслав Сівчик.

У Білорусі на чотири політв'язні побільшало: минулої п'ятниці троє юнаків і дівчина одержали тюремні строки за те, що збиралися проводити незалежне спостереження за ходом березневих президентських виборів. Усім засудженим по 25 — 27 років, троє з них — професійні юристи й один — журналіст.

Білорусь поволі перетворилася на країну політзеків. Сьогодні у в'язницях і колоніях перебуває 17 політичних в'язнів, 11 з них сидять за кримiнальними статтями. Ще чотирьох судитимуть наприкінці цього тижня. І тільки двоє відбувають свої кількадесят діб за адміністративними справами — Анатолій Лебедько й Анатолій Аскерко, затримані 16 липня під час розгону акції солідарності: їм дали по десять діб за «нецензурну лайку». Учора ввечері їх мусили випустити з-за грат.

В'ячеслав Сивчик є одним із натхненників «білоруського Майдану». Його викрадали спецслужби з наметового табору, він кілька разів пережив імітацію розстрілу, коли навпроти стояли люди в чорних масках зi «стволами», після березневої акції опозиції він, по-звірячому побитий, потрапив до лікарні й тільки за допомогою соратників уникнув арешту при виписці. Ось уже три місяці, як він перебуває в Києві. Каже: це не еміграція, я повернуся, не хочу бути Позняком. Повернутися на батьківщину Сивчик збирається 16 липня, хоча добре розуміє, що в Мінську його чекає вирок суду (заочний) і, відповідно, 10 діб арешту за організацію наметового містечка після президентських виборів. Білоруський демократичний табір ображений на Сивчика за його слова, сказані в ефірі Радіо «Свобода»: «Опозиція здала площу Калиновського (так учасники акції протесту перейменували Жовтневу площу, центр опору. — Ред.)».

На питання, що ж буде з цінами на газ для Білорусі з початку наступного року, не може відповісти жоден чиновник. Обстановку таємності, в якій ведуться переговори за умовами контролю Росією білоруської системи транзитних трубопроводів «Бєлтрансгазу», порушує лише російська газета «Коммерсант». Навіть працівники «Бєлтрансгазу» визнають, що чекають підсумків переговорів свого керівництва з «Газпромом». Дуже ймовірно, що ціна на газ на 2007 рік буде визначена ближче до зими (деякі експерти називають грудень 2006 року). Вочевидь, доти триватимуть непрості переговори і політичний торг не тільки і не стільки між «Газпромом» і «Белтрансгазом», скільки між лідерами обох держав.
Нагадаємо, що газова епопея почалася 30 березня, коли , ледь поздоровивши «бацьку» з черговим переобранням на вищу державну посаду , Москва відразу піднесла йому «подарунок»: голова «Газпрому» Олексій Міллер попередив про підвищення цін на газ для Білорусі «до рівня середньоєвропейських». Середня ціна газу для Європи становить 235 доларів за тисячу кубометрів, тоді як Білорусь купує його по 46 доларів.
Керівники «Газпрому» не раз заявляли, що ціна для Білорусі з 2007 року повинна бути, як мінімум, утричі вища за нинішні 46 доларів. Президент Лукашенко каже, що оптимальним буде підвищення ціни до 52 доларів. Утім це лукавство — білоруські експерти говорять, що ціна в 100 доларів за тисячу кубів для білоруської економіки може виявитися прийнятною.

На розмову з Олександром Мілінкевичем у мене було рівно 35 хвилин. Спасибі й за те : у понеділок, 22 травня, наша зустріч узагалі могла б не відбутися, адже Мілінкевич збирався в поїздку Мінською областю, але раптом втрутилися «органи»... За дві з половиною години після нашого інтерв'ю мінська міська прокуратура винесе моєму співрозмовникові попередження за... спілкування з іноземними журналістами. Але наразі я про це не знаю і лише поглядаю на великий настінний годинник у його штабі. «Нічого, час ще є», — перехопивши мій погляд, втішає господар кабінету. Чоловік, який міг би бути моїм президентом.

Результатом традиційної мінської акції «Чорнобильський шлях» (яка за роки правління Олександра Лукашенка отримала не лише «чорнобильське» звучання, а й стала політичним майданчиком для невдоволених режимом білорусів) цього разу стали арешти опозиційних діячів. 26 квітня, відразу після «Шляху», який, до речі, зібрав, за різними оцінками, від 7 до 10 тисяч людей, невідомі в цивільному заарештували лідера БНФ Вінцука Вячорку. А вчора ранком ЗМОП накинув наручники на лідера білоруської Партії комуністів (альтернатива іншим, пролукашенківським, комуністам) Сергія Калякіна, керівника Партії праці Олександра Бухвостова. Екс-кандидата у президенти від об'єднаної опозиції Олександра Мілінкевича теж затримали вчора. Як повідомило радіо «Свобода», йому пред'явлено звинувачення в організації несанкціонованого маршу від вулиці Янкі Купали до Академії наук. Наразі подальші дії «силовиків» щодо Мілінкевича невідомі.

Церемонію інавгурації Олександра Лукашенка на третій термін я дивилася по телевізору, адже на Октябрську площу представники силових структур завчасно не пускали не тільки прихильників опозиції, а й звичайних мінчан. У центрі площі вишикувалися війська в парадній формі: внутрішнi, прикордонні, війська КДБ та інші; усі вони відмінно зарекомендували себе в очах Лукашенка при «наведенні порядку» в останні місяці й тижні. По краях площі на заздалегідь установлених у вигляді невеликого амфітеатру східцях юрмилися вірні прихильники президента з червоно-зеленими прапорцями в руках, здебільшого пенсіонери. Селекція цих благонадійних велася по всій Білорусі. Уранці 8 квітня можна було побачити на вулицях столиці колону автобусів під охороною машин ДАІ, на яких «делегатів» спеціально звозили для інавгураційної масовки.

Нам попалася досить простора, метрів на двадцять, камера № 96. Восьмимісна, але ми жили там вшістьох. Було навіть місце потанцювати під радіо або повіджиматися від підлоги. Єдине, що цьому заважало – брак повітря при фізичному навантаженні. Тепер про меблювання. Посередині — забетоновані стіл і дві лавки по обидва боки. Із трьох сторін — чотири двоярусні «шконки»... втім, це не нари, просто ліжка з дуже твердою, негнучкою сіткою зі шматків металу. На кожному спальному місці є матрац, хоча й товщиною з мою тонку куртку. Є також ковдра й невелика подушка. Жорсткувато, але можна ще підстилати куртки-светри! Виспатися за весь тиждень мені вдалося просто на славу. Якби не проміжна ланка «Окрестіно», у плані праці й відпочинку мій тиждень виглядав би ідеально.

Раніше на мітингах я ніколи не брала до рук прапори. Увечері 23 березня, перед захопленням наметового містечка, це вийшло само собою. Почуття радості й волі, яке важко пояснити і у якому злилося все: і те, що колись не змогла доїхати до справжнього Майдану (українського), і радісні обличчя людей довкола, і навіть те, що саме цей прапор, який тримала я, виявився вищим за iншi.... Чесно кажучи, до цієї хвилини я поняття не мала, як узагалі виглядає прапор «Пори».