Якось так в Україні повелося, що зазвичай збирають саме «березові сльози», хоча сік клену набагато смачніший. «В ньому — більше цукру, — пояснює досвідчений натураліст і мисливець Юрій Руденко, коли ми підходимо до дерева. — Крім того, у ньому багато кальцію, калію та заліза. Якщо пити його свіжим, то про весняну депресію та авітаміноз забудете».

На щастя, територія України характеризується м’яким кліматом і відповідно порівняно спокійним водним режимом річок. Але трапляються і винятки. Про це, зокрема свідчать спостереження державної гідрометслужби.

В Україні немає жодної спеціалізованої лабораторії, яка могла б досліджувати звичайну питну воду за міжнародними стандартами. Про це на презентації Асоціації виробників мінеральних та питних вод повідомив начальник науково–дослідного центру випробування продукції «Укрметртест­стандарт» Володимир Семенович. «Ми широко досліджуємо харчові продукти, шукаємо там різні шкідливі компоненти, але маю сказати, що в жодному харчовому продукті не нормується стільки показників, як у питній воді, — каже Володимир Семенович. — Скажімо, за вимогами нашого СанПіНу (Державні санітарні правила і норми. — Авт.), питна вода нормується за більш як сотнею показників. А якщо ми візьмемо вимоги Всесвітньої організації охорони здоров’я, то там маємо до 500 таких показників!». За словами фахівця, звичайній лабораторії без належного устаткування дуже важко знайти мікрограми якихось домішок у краплі води. Тому на сьогоднішній день реалізувати вимоги показників безпечності води за нормами ВООЗ практично неможливо. «В Україні немає жодної лабораторії, яка могла б це зробити, — каже фахівець. — Держава мала б подбати про те, щоб створити спеціалізовану лабораторію, яка займатиметься винятково контролем питної та, можливо, стічних вод. Наприклад, у сусідній Росії є два великих центри, які досліджують саме питну воду».

Після того як прикуті до вікових сосен люди перестали бути перешкодою для найманих лісорубів, члени громадської організації «Зелений фронт» знайшли інший спосіб порятунку харківського Лісопарку. Разом з ученими–добровольцями вони обстежили фактично весь старовинний лісовий масив і знайшли чотири куточки природи, які завдяки своїй унікальності можуть сміливо претендувати на статус заказників. Якщо до результатів цих досліджень прислухаються місцеві депутати, то понищений з усіх боків ліс, можливо, вдасться врятувати хоча б частково. Чиновники–екологи своє «добро» на рятівний проект уже дали.

Коли чинна влада починає розмови про прогресивні реформи, «стабільність», «добробут» та «порядок», який ощасливив країну після останніх президентських виборів, подібні історії є найпоказовішими прикладами протилежного. Два тижні тому на березі річки Десна (у водоохоронній та рекреаційній зоні поблизу села Зазим’я, за 10 кілометрів від київського водозабору) розпочали вирубування дерев. За перший же день знищено близько сотні насаджень. Члени Об’єднання садівничих товариств «Урочище Зазим’я» першими забили на сполох — викликали міліцію та повідомили про інцидент на «гарячу урядову лінію». Вирубку припинили за кілька днів тільки після втручання народного депутата та сюжету про інцидент на одному з телеканалів. Проте садiвники переконані, що це справа рук двох фіктивних громадських організацій, які з 2003 року намивають берег під забудову. Екологи висловлюють занепокоєння, нові посадовці з прокуратури визнали дії незаконними, однак є обґрунтовані побоювання, що і цього разу все вирішиться на користь «умовних одиниць».

Дергачівський полігон твердих побутових відходів, куди 35 років звозять харківське сміття і який наразі вже заповнений по самі вінця, має шанс позбутися статусу зони екологічного лиха. Ковток свіжого повітря жителям селища Дергачі зобов’язалася подарувати словенська фірма «RIKO d.o.o», що днями підписала з харківською мерією договір на будівництво сміттєпереробного заводу. Якщо цим планам судилося збутися, то вже за рік–два завдяки утилізованим ТПВ тут вироблятимуть електроенергію й вирощуватимуть тепличні ягоди. Проте важкий осад від багаторічних проблем полігону залишається й зараз. І не лише у воді з місцевих криниць після нетривалого кип’ятіння.

У попередньому номері «УМ» повідомляла про те, що за кілька кілометрів від Чорнобильської АЕС представники МНС та Посольства Великобританії в Україні дали символічну «відмашку» початку зведення Централiзованого сховища відпрацьованих джерел iонiзуючого випромiнювання. Власне, роботи з підготовки до будівництва розпочали ще кілька місяців тому — у травні. Тож журналісти, які цієї середи потрапили до зони відчуження, побачили не пустий котлован, а вже готовий фундамент майбутнього сховища. Будівельники починають зводити стіни. Тут не зберігатимуть ядерне паливо з вітчизняних атомних станцій. Натомість протягом десяти років саме сюди планують звезти відпрацьовані радіоактивні матеріали середнього рівня небезпеки з лікарень, лабораторій, різних наукових і технічних закладів тощо. Мовляв, де ж іще будувати сховище для такої гидоти, як не на забрудненій території зони відчуження, яку до того ж ще й неабияк охороняють.

Сам майбутній господар будинку — ще зовсім юний Артем Рижков — свою омріяну оселю чимось аж занадто дивовижним не вважає. За його словами, подібні будівлі вже протягом останніх 20 років зводять у Німеччині, Бельгії, Австрії... Найважливіша їх особливість — енергоефективність. А якщо точніше — абсолютна незалежність від централізованих постачальників тепла, газу і навіть електроенергії. Та й взагалі Артем, який працює у фірмі, що займається розробкою комп’ютерних систем, ствер­джує, що ідея звести такий будинок у нього виникла після того, як прочитав... казку «Троє поросят». Однодумців знайшов у дніпропетровській архітектурній студії «Ансамбль».

Слідом за вітровими електростанціями у Криму активно приживаються й сонячні. Для розміщення останніх вибрані центральні степові райони півострова, бо кількість сонячних днів щороку там найбільша — близько 275. А ще враховується при цьому й близькість до наявних підстанцій «Крименерго», в загальну систему якого мають «вливатись» сонячні мегавати.

Харківський Лісопарк, що прославився минулого літа боротьбою «Зеленого фронту» проти наскрізної дороги, і далі тане мов пломбір на пекельному сонці. Тепер дерева нищать партизанські набіги нелегальних лісорубів, монтаж неймовірно дорогих атракціонів і плани елітних забудовників. У хід пішло навіть маніпулювання громадською свідомістю через спробу очорнити репутацію найпослідовніших захисників лісу.