Проти одноголосно проголосували депутати сільської ради села Жовнино Чорнобаївського району на Черкащині. Це село розташоване «на розі» Кременчуцького моря та гирла річки Сула. Саме там після Указу Президента «Про невідкладні заходи щодо розширення мережі національних природних парків» на території вже наявного ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Сулинський», площа якого сягає майже вісім тисяч гектарів, створюється Національний природний парк «Нижньосульський».

І хоча, як подейкують, ґрунтовне облаштування того вигідного шматка, де колись розміщувалась дослідна ділянка Національного інституту винограду і вина «Магарач», почалось давно, але тільки днями під «самобуд» підвели законну базу. Постановою Ради міністрів Криму ті 0,14 га передали народній артистці в оренду на 49 років — для індивідуального дачного будівництва. Прикметно, що в часі це якраз збіглося з 180–річним ювілеєм «Магарача». Спікер Анатолій Гриценко з цього приводу вручив його директору почесну грамоту президії ВР Криму. Либонь, як «утєшитєльний» приз.

Якщо аналізувати медіа періоду виборів останніх часів, то неминуче зауважиш: один із найбільш уживаних виразів — «кіт у мішку». Таким став формат перегонів: ми обираємо за списком, а в списку — «сюрпри–и–из»! І чим більше депутати дбають не про інтереси держави та народу, якими, як ковдрою, вони незмінно прикриваються, а про те, як із влади зробити схованку для тих, хто вже перед народом завинив, та сходинку для тих, хто хоче грішити й далі, тим несподіванішими стають для нас склади рад. І тим гірше ті ради працюють.
Утім варто бодай спробувати розв’язати оті партійні мішки й зазирнути: які ж «коти» там сидять? І зробити це можна. Хоча б на прикладах тих, хто вже отримав владу і тепер мріє про більшу. Вони вже — на виду. І можна зауважувати особливості їх кар’єри, бізнесу, вчинків — і робити висновки. Можна вивчити документи, які супроводжують діяльність владців. А у них, якщо зазирнути, так багато написано...

Минулої п’ятниці на в’їзді до селища райцентру Диканьки урочисто відкрили відреставровану за кошти столичного бізнесмена Юрія Кішінця визначну пам’ятку архітектури, більш відому як Кочубеївська арка. Адже спорудив згадані Тріумфальні ворота у 1820 році тодішній міністр внутрішніх справ Російської імперії граф Віктор Кочубей на честь приїзду в його «вотчину» (династія Кочубеїв володіла Диканькою та довколишніми селами ще з ХVІІ століття. — Авт.) імператора Олександра І. Збудована у стилі класицизму брама вела до рідкісного за красою та розкішшю двоповерхового палацу. Однак під час політичних збурень початку ХХ століття місцева біднота зруйнувала палац дощенту. Суттєво постраждала від натиску «революційних мас» і брама: з неї тоді «зітерли» шість барельєфів із зображенням батальних сцен війни з Наполеоном та «центровий» напис, який свідчив про «прив’язку» її будівництва до відвідин Диканьки царем Олександром І.

Про те, що настав час реконструювати міський Палац одружень, у місті говорили давно. Адже ця пам’ятка архітектури, зведена ще в 1892 році підприємцем Захарієм Щербиною, який був гласним Черкаської міської думи й керував будівництвом залізниці «Фастів — Знам’янка», давно потребувала ремонту. Тож коли Черкаська міськрада передбачила на ці роботи в бюджеті приблизно 500 тисяч гривень, черкащани справді зраділи. Оскільки ця будівля розташована в кінці вулиці Хрещатик і є окрасою міста.

Центральний парк культури і відпочинку в Хмельницькому названо ім’ям Михайла Чекмана. Таке рішення ухвалили депутати міської ради. Колишній мер шість років тому загинув разом із дружиною в автокатастрофі.

Остап Бендер увійшов до губернського міста Старгорода з північного заходу, зі сторони «дєрєвні Чмаровки». Село Чмирівка Старобільського повіту від повітового центру лежить на північний схід, однак ця обставина жодним чином не зменшує віру місцевих мешканців у тому, що саме їхнє місто зображено в знаменитому романі «Дванадцять стільців»під псевдо «Старгород». Співзвучність назви Чмирівка із класичною Чмарівкою тут — чи не головний аргумент. Хоча й далеко не єдиний. Є в старобільчан і ґрунтовні підстави вважати Бендера своїм.
Переконання патріотів Старобільська у причетності їхнього міста до перипетій популярного роману нарешті вилилося в металі й витвердилося в граніті: у Старобільську з максимально можливою урочистістю відкрито пам’ятник Великому Комбінатору. А за компанію — й малолітньому безпритульному здирнику, котрий намагався «розвести» Бендера на цілих десять копійок.
Забронзовілий син турецькопідданого загалом відповідає канонічному образу, що склався ще в радянському кінематографі: довжелезний шарф, огорнутий навколо могутньої шиї, кашкет і... обличчя грузинського актора Арчіла Гоміашвілі.

«Бачили машину біля хлібозаводу? — запитує виконуючий обов’язки голови правління ВАТ «Сумський хлібокомбінат» Анатолій Кісіленко. — Такі стоять біля усіх наших підрозділів... «чергують». Кажуть, їм платять тисячу на день, так що стоятимуть. Цілком імовірна нова рейдерська атака...».

Поки мешканці колишньої всесоюзної «кочегарки» після офіційного початку опалювального сезону досі сушать голови над майже гамлетівським питанням — бути чи не бути теплу в їхніх оселях — земляки–гірники окремих шахт збільшили темпи видобутку вугілля, що є символом того ж таки тепла. Приміром, посеред «бабиного літа», що в середині жовтня завітало на Донеччину, відразу дві шахти ДП «Макіїввугілля» відзвітували про дострокове виконання планового завдання на поточний рік.

У контракті, який нещодавно підписала республіканська асоціація фермерів і землевласників Криму з «МЕДА» — організацією економічного розвитку менонітів Канади, присутня лише бізнесова складова. (Меноніти — члени християн­ської релігійної секти, що виникла в 30–х роках XVI століття у Нідерландах як відгалуження секти анабаптистів. Меноніти проповідують покірливість, непротивлення злу, пацифізм. Назва секти пішла від імені засновника Менно Сімонса. — Авт.). Заможні адепти секти, котрі водночас у світському житті у себе на батьківщині серйозно займаються аграрною сферою, беруться безвідплатно профінансувати спорудження і оснащення у сільській глибинці півострова, а також Запорізької області, сучасних овочесховищ, придбання посадкового матеріалу тощо. Проект розрахований щонайменше на п’ять років, а його вартість становитиме десять мільйонів доларів США.