П'ять прем'єр з початку сезону, два повноцінні театралізовані вечори і кілька новинок на дуже близьке майбутнє. Хронічна втома після такого підйому в Харківському державному академічному українському драматичному театрі iменi Т. Г. Шевченка — тепер найактуальніша з усіх iмовірних відчуттів. «Круглі» дати (120-та річниця від дня народження Леся Курбаса збіглася в часі з 85-річним ювілеєм заснованого ним театру) таки зробили своє. Тепер у репертуарі спадкоємців легендарного «Березолю» — більше 20 різножанрових вистав. В Україні знайдеться, напевно, небагато державних театрів, які б дозволили собі подібний ритм життя і таку кількість режисерських експериментів над собою. Словом, «Березіль» зобов'язує бути живішим за всіх живих. Інакше це буде вже не він.

Чутки про намір росiйського алюмiнiєвого магната, мільярдера Олега Дерипаски придбати контрольний пакет акцій Харкiвського тракторного заводу виявилися небезпідставними. Днями стало відомо, що Дерипащина Група ГАЗ та вітчизняний «УкрСибБанк» (власник найбільшого пакета акцій заводу) домовилися про спільне управління підприємством упродовж цього року. Вже сьогодні на тракторобудівному гіганті працює група спеціалістів-консультантів, «які мають великий досвід розміщення машинобудівних активів». За попередніми даними, росіяни планують невдовзі придбати «паперову» частку ХТЗ, що належить харківському підприємцю Олександру Ярославському. А також претендуватимуть на 27,3-відсоткову долю держави, яка може бути виставлена на торги. Як наслідок, близько 60 відсотків акцій підприємства, що виробляє майже половину вітчизняної сільськогосподарської техніки, перейде до рук іноземного олігарха.

Дочекалися: харківським заводам потрібні робітники. Щоправда, лише тим із них, що уціліли в якийсь чарівний спосіб або повстали з руїни в усічено-модернізованому вигляді. Але тут одразу ж виникла нова проблема — працювати у виробничих цехах уже фактично нікому. Сивочолий слюсар, який уміє запустити свій старенький верстат, на підприємстві тепер почувається Богом. Проте молодь не поспішає йти працювати на заводи. Такою є плата за нашу суспільну звичку роками жити лише одним днем.

Депутати Харківської обласної ради вирішили продати на відкритих торгах одразу три кінотеатри Харкова — «Холодногірський», імені Орджонікідзе та «Бомер». За кожен проситимуть щонайменше по мільйону гривень. Одноразовий чистий прибуток, на їхню думку, принесе казні більше користі, ніж скромна, пролонгована у часі, орендна плата. Але з цією сухою калькуляцією категорично не згодні керівники згаданих кінозакладів. Вони переконані: аргументи про наповнення міської скарбниці тут ні до чого, насправді будівлями в центрі Харкова зацікавилося дуже впливове панство, тож депутати, найвірогідніше, виконують чиєсь конкретне замовлення.

У річці, що в'ється між деревами Національного парку «Гомільшанські ліси», два роки тому знайшли величезне ікло мамонта. Ці знакові для людської цивілізації тварини тут дійсно жили — до третього за рахунком льодовика. Четвертий сюди не дійшов, заклякнувши десь під Курськом. Тому навколишній куточок природи, який дивом уцілів ще й від людських сокир, справедливо вважають ровесником Третинного періоду. Днями тут відкрили перший на Харківщині туристичний екомаршрут.

Щонайменше три місяці у квартирі підприємливого 42-річного харків'янина пропрацював типовий будинок розпусти. Від класичних закладів під червоним ліхтарем він відрізнявся лише тим, що повіями там служили хлопці, а клієнтами — чоловіки нетрадиційної сексуальної орієнтації.

У дев'ятимісячній правовій тяганині, що отримала назву «Аваков проти обласної ради», нарешті поставлено крапку. Верховний Суд визнав, що голова облдержадміністрації перебуває на своєму місці абсолютно законно, оскільки депутати в червні минулого року оголосили йому недовіру таки з порушенням юридичної процедури. Але незважаючи на вердикт вищої судової інстанції країни, рішення якої остаточні і перегляду не підлягають, ця сумна історія може мати продовження.

Тихе і нічим не примітне село Федорівка Вовчанського району в одну мить стало відоме на всю Харківщину. Як з'ясувалося недавно, тут жив ватажок банди, на рахунку якої щонайменше вісім загублених життів і дві душі, продані у рабство. За цікавим збігом обставин, усі зловмисники — вихідці з Азербайджану.

У першій столиці з'явився новий привід для політичного неспокою. Обласна влада нагадала міській про те, що не відмовиться від свого наміру спорудити у Молодіжному парку міста пам'ятник жертвам Голодомору. Більше того, оргкомітет з підготовки 75-річчя цієї трагедії вже доручив на своєму останньому засіданні головному архітектору області підготувати конкурс проектів майбутнього меморіалу. Правда, ні дозволу, ні землі облдержадміністрація ще не має. Як «УМ» уже повідомляла, кілька місяців тому проти спорудження пам'ятника рішуче виступила мерія Харкова. На думку чиновників-регіоналів, подібна пам'ятка, можливо, і має право на існування, але виключно на теренах області.

У харківській художній галереї «Маестро» два тижні тривав повний аншлаг. Сюди йшли любителі живопису, ветерани Космосу, астрономи і метафізики, делегації школярів. Масштабні картини з виглядом на Всесвіт і «заглиблений» у морську пучину батик тут «давали» разом з бардівськими піснями про політ неспокійної душі за межі буденної рутини. І все це у виконанні художника, пісняра, гідронавта і косміста Ігоря Березюка. «На космічному кораблі під назвою Земля ми летимо фактично посеред безодні, — говорить Ігор, — і при цьому в якийсь нераціональний спосіб встигаємо пересваритися між собою за тарілку юшки. Технократичний і споживацький напрям розвитку нашої цивілізації призвів до того, що людина руйнує саму себе. І це в той час, коли у кожному з нас закладений глибокий космічний задум — максимально проявити себе у часі і просторі, наповнюючи Всесвіт власним інтелектом, чистими помислами, духовністю».