Перші згадки про наміри полтавської міської влади до 200–річчя Миколи Гоголя встановити паркові скульптури «його» персонажів на однойменній вулиці, у бульварній її частині, поблизу пам’ятника видатному землякові, з’явилися у місцевій пресі минулого року. На переконання чільників мерії, саме така алея гоголівських героїв мала стати чи не найсмачнішою родзинкою «гучних» ювілейних святкувань в обласному центрі. Мовляв, на цю «свіжину» до обласного центру потягнуться туристи ледь не з усього світу. На те, що подібним «креативом» гостей можна й відлякати, ніхто, звісно, не зважав.

Звістка, що в селі Беєвому Липо­водолинського району в страсну п’ятницю церкву захопили сектанти, пролунала гучно. Місцеві представники Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) звинуватили у захопленні Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ КП), а заразом — і владу. Були й трепетні подробиці: голова агрофірми зачинився у храмі й не давав проводити богослужіння. А на порталі «Єдіного отєчєства» повідомили навіть, що храм «безбожники» осквернили не лише власною присутністю, а й «продуктами життєдіяльності».

Метушливою видалася Ве­ликодня ніч у райцентрі Городня Чернігівської області. Після опівночі, коли віруючі мешканці містечка стояли у церкві, наряд місцевої міліції патрулював вулиці. На міському стадіоні правоохоронці помітили двох підозрілих невідомих. Вони, криючись, несли металевий сейф. Коли міліціонери підійшли до «несунів», щоб дізнатись, звідки і куди вони тягнуть важку ношу та ще й у святковий вечір, хлопці несподівано вчинили відчайдушний опір, накинувшись на правоохоронців. Один із кулаками, а інший звідкись дістав металевий прут. Зав’язалась бійка. Міліціонерам довелося викликати підмогу і добряче постаратись, щоб приборкати супротивників.

На Буковині вшанували пам’ять колишнього мера міста, тоді примара, Траяна Поповича (1892—1946), який давно вже став героїчною особистістю в Румунії та Ізраїлі. За роки свого правління в місті у період румунської окупації в 1941—42 роках він здійснив справжній подвиг, врятувавши від загибелі 20 тисяч євреїв, яких мали депортувати до Трансністрії. Траян Попович народився у селі Рушій Мєністіоарей Сучавського повіту. У 1908 році він незаконно перетнув австро–румунський кордон. Коли почалась Перша світова війна, пішов до румунської армії, де й прослужив до кінця війни. За освітою Траян Попович був адвокатом.

На Страсному тижні в карпатському містечку Сколе ледь не згорів дерев’яний храм святого Пантелеймона, побудований у 1597 році. Й хоча церківцю було внесено до реєстру пам’яток архітектури національного значення, це її не врятувало від «поганої проводки».

Після того як у середу на засіданні обласного оргкомітету з підготовки до відзначення 300–річчя відомої баталії мер Полтави Андрій Матковський виступив категорично проти нібито нав’язуваної аналогічним оргкомітетом Кабміну дати відкриття пам’ятника гетьманові України Івану Мазепі на Соборному майдані обласного центру — 27 червня, її вирішили перенести на 24 серпня.

Результат своїх теоретичних досліджень Альфред Теплов виклав у книзі з вельми претензійним «іменем»: «Піраміди відкривають таємниці». Випускник Санкт–Петербурзької академії авіаційного приладобудування, колишній науковий співробітник Запорізької інженерної академії зібрав журналістів, аби якомога більший читацький загал українців дізнався про гіпотезу, яка, певен автор книги, невдовзі зацікавить і світове наукове товариство. Свою версію він ладен був аргументувати у диспутах за участі найзатятіших опонентів, однак таких не знайшов, як і, принаймні поки що, однодумців: «Торік я не видавав книгу, бо сподівався, що вдасться виступити на бодай одній науковій конференції. Попередні домовленості були, однак ні в Україні, ні у Москві нічого не вийшло».

«Як зорієнтувати населення на позитивні новини?» — запитали на презентації Асоціації добрих новин. «Населення вже давно на них зорієнтоване, — відповіла одна з учасниць заходу, проректор Української академії банківської справи Алла Ярова. — Проблема в тім, що засоби масової інформації на них ніяк не зорієнтуються». Про «перебір» негативу на сторінках та екранах говорять уже давно. Минулого століття американські дослідники порахували: дитина ще у дошкільному віці завдяки телебаченню встигає побачити близько восьми тисяч убивств та до ста тисяч інших актів насильства. Сучасні вчені цього не спростовують. Навпаки, підтверджують, що суспільство стає агресивнішим. Тобто зв’язок між інформацією ЗМІ та психічним здоров’ям соціуму — незаперечний.

Коли з’явився перелік прізвищ жінок з усієї України, які удостоїлися почесного звання «Мати — героїня», згідно з черговим президентським указом, не могло не привернути уваги, що відразу шість із них походять із села Вишневого Криничанського району на Дніпро­петровщині. При цьому чотири мають прізвище Малюк. У селах численні родини — носії одного прізвища — не рідкість. Проте у Вишневому все вийшло не настільки прозаїчно, а за великим рахунком — просто вражаюче. Адже в усіх цих панянок Малюк чоловіки — рідні брати. Більше того вони доводяться рідними братами і ще двом новоспеченим матерям–героїням, які носять прізвища Варивода і Цабан. Отож маємо феномен ще той. Шість матерів–героїнь з однієї родини! Себто 47 (!) дітей, що доводяться одне одному якщо не рідними братами та сестрами, то двоюрідними вже точно.

Іноді просто дивуєшся, наскільки погано розвинена уява в луганських україножерів. Аби втримати стрімко падаючий рейтинг, вони не зуміли нічого вигадати, окрім доволі банальної, як на сьогодні, провокації. А саме: оголосили про наміри встановити в обласному центрі пам’ятник німецькій принцесі Софії–Августі–Фредериці Ангальт–Цербстській, більш відомій як російська правителька Катерина ІІ. Підстави? Ви не повірите, але ці хлопці на повному серйозі стверджують, буцімто «Фіке» (дівоче прізвисько імператриці) якимось чином причетна до заснування українського міста на річці Лугань.