Я не заздрю ​​Петру Олексійовичу.Я не заздрю ​​його камарильї.Очевидно, що вони нині вишикуються в чергу з подарунками. Але, здається, з ними домовлятися ніхто не буде.
І у Трампа, і у республіканців знайдуться інші партнери в Україні. У найгіршому для країни випадку вони домовляться з Путіним.

Найбільша проблема з Трампом не в тому, що він «якийсь не такий» (щодо політичних підходів), а в тому, що ніхто не знає взагалі який він? Ми не знаємо його світогляд (припускаємо, що просто немає), способи прийняття рішень в сфері безпеки і зовнішньої політики, людей, які формуватимуть їх.

Оцінюючи ще тоді, 17 років тому, фанатизм Гілларі Клінтон, яка жбурляла в свого благовірноговази, але тупо не розлучалася й думала про високе, я спрогнозував, що вона, коли піде в політику, то далеко зайде. І, якщо захоче, стане першою жінкою – президентом США.

В Німеччині теж не вивчають мови меншин у жодному державному закладі. В Німеччині – купи мігрантів. Мільйони. Всі діти навчаються німецькою.

Останньою краплею, як на мене, був малозначний в масштабах Одеси сумний факт – знесення дачі Докса після того, як губернатор віддав розпорядження про взяття особняка під охорону. Міхо вкотре дали відчути його безсилля. Гаряча душа – вже колишнього – губернатора не змогла цього перенести.

Першим в цій війні поліг для мене Сергій Лук'яненко. Письменник, деякі книги якого я перечитував більше 10 разів, загинув смертю довбо..., назвавши мою батьківщину «проклятою землею».

Давно, з часів Платона, якщо не раніше, обговорюється питання, як підбирати кадри на державні місця, щоб їх займали люди добре освічені, з широким кругозором і розвиненими культурними потребами. Біда в тому, що до влади завжди і всюди прагнуть екземпляри іншого складу характеру.

У дискусії, що розгорілася, найбільш дивує безапеляційна позиція «або – або». Не Зібров, а Петриненко. Не Білоножко, а сестри Тельнюк. Не квартет «Гетьман», а «Хорея козацька». У той час, як значна частина телеаудиторії хоче чути і те, й інше. І людям не розкажеш, що у них не такі смаки.

Ми, «пересічні громадяни», а, простіше кажучи, «ніщєброди», відрізняємося від чиновників з 95 чи то квартирами, чи то картинами тільки обмеженістю наших можливостей. Нам просто розгулятися ніде і ні на що.

Ця дискусія не нова, і мені якось незручно ув’язуватися у цей тупий спір (коменти під постами – такий треш, що просто рука не піднімається відповідати). Я вже не кажу про згадки щодо моєї мами, «позорить свою матір, патріотку, Героя України…».