Найстаріша кіностудія в Україні — Одеська, яка нещодавно відсвяткувала свій 90річний ювілей, незабаром «піде» з молотка. Фонд державного майна України прийняв рішення продати контрольний пакет акцій кіностудії (а належить дер­жаві 51 %), хоча ще два роки тому відхиляв таку ідею. Чимала частина акцій кіностудії належить приватному інвесторові ТОВ «Нова Кіностудія», яку пов’язують з Олександром Ткаченком, генеральним директором «1+1». І, очевидно, що саме діючий співвласник кіностудії стане головним претендентом на повний пакет акцій. «Спочатку ми дочекаємося остаточних результатів оцінки, подивимося, яким бачить Фонд держмайна умови подальшої приватизації студії, — коментує «УМ» Олександр Ткаченко новини щодо продажу Одеської кіностудії. — Ми маємо пріоритетне право з пропозиції купівлі й, безперечно, будемо цю пропозицію розглядати».

Доля Андрія Антонюка не надто пестила — відібрала з раннього дитинства батьків і прирекла на сирітську долю. Але хлопчині зустрілися у житті справжні Наставники— угледіли в малому здібності, дали розкритися. Зараз Андрій Антонюк — спортивна гордість Тернополя, перспективний борець, якого з перемогами вітає глава держави. Але водночас Андрійко — зворушливий хлопчина, сором’язливий і світлий. «Не поруште надмірною увагою цю гармонію, — просять не менш скромні наставники, — нам іще з Андрієм багато працювати».

Вона мала стати актрисою і підкорювати найкращі сцени Радянського Союзу. Однак одягла міліцейську форму і стала однією з перших в Україні жінок–підполковників міліції. Лілія Самойленко обожнює Гоголя і знає напам’ять майже всього «Кобзаря».

Про українців недаремно сказано: «Нашого цвіту — по всьому світу». Та ще якого! Українці керували арміями та державами, створювали мистецькі шедеври світового рівня та робили сенсаційні відкриття у різні віки. Серед наших земляків — перший на всіх східно–слов’янських теренах доктор медицини, піонери світової хірургії, нобелівські лауреати та оскароносці. Автор найбільшого у світі мосту через Міссісіпі, основоположник учення про біосферу, творці реактивних двигунів, ракетної техніки та теорії космічних польотів, винахідник гелікоптера та першого рамкового вулика — це все українці. Казимир Малевич, Ілля Рєпін, Петро Чайковський, Ісаак Дунаєвський, Серж Лифар, Іван Піддубний, Павло Попович — усі вони народжені на нашій землі, нашої крові. Канцлери, флотоводці, патріархи, міністри, кардинали, царі, королі, звитяжці духу, вожді індіанського племені та чемпіони світу із сумо — їх тисячі й вони українці...

Учора глава держави Віктор Ющенко приймав на Банковій почесних юних гостей — переможців міжнародних і всеукраїнських учнівських олімпіад, міжнародних мистецьких конкурсів та спортивних змагань. 26 учнів з’їхалися з усієї України, аби отримати від глави держави привітання з Днем святого Миколая, Різдвом і Новим роком та пам’ятні подарунки — годинники і почесні подяки Президента України. «Я, як і ваші батьки, як і вся країна, пишаюся вами», — сказав Віктор Ющенко.

Насильство в українській сім’ї — непорушна родинна «таємниця» і величезна проблема державної ваги. На жаль, тут маємо сумну ситуацію: жертви побутового насильства в Україні ще бояться відкрито говорити про наругу над собою, українське суспільство не навчилося її різко засуджувати, а кривдників — карати. А тим часом експерти стверджують: на сімейних «фронтах» ведеться справжня громадянська війна, і кінця їй не видно.

Ображені велосипедисти й феміністки, обурені захисники природи і противники заборгованої зарплати, гомосексуалісти та ексгібіціоністи — вони всі вже побували голяка на вулицях Америки та Європи. В усьому світі акції протесту з використанням публічного стриптизу — банальність і норма. Тепер мода оголювати «п’яту точку» як останній аргумент докотилася і до України. Показово оголених тіл на вулицях побільшало: одні називають це мистецькими акціями, «криком душі», «епатажем», інші — повним несмаком і балансуванням на межі злочинства. Учасники «голопузих» перформансів закликають державників не боротися з ними і не затягувати «паски» суспільної безпеки. Інакше, мовляв, захищати свободу висловлення поглядів вийде армія голих активістів.

Про існування нових, «цифрових», наркотиків мені розказав брат–підліток: мовляв, його друзі вже давно «качають» звукові треки з наркотичним «ефектом» із інтернету, слухають їх. І божаться: діє! Історія з аудіонаркотиками спершу здається повною маячнею. Однак, виявляється, немає диму без вогню: такі «цифрові» наркотики дійсно існують і мають популярність серед молоді. Одні фахівці запевняють: це — звичайна піар–акція і спроба «скосити» грошенят, інші зазначають: «айдозери» — забавка не з безпечних. Адже вплив «особливих» звуків на мозок людини досі не вивчений. І «музичка зі смаком кокаїну», мовляв, цілком може стати першою сходинкою до справжніх наркотиків. Тож, може, варто поцікавитися, що у плеєрі вашої дитини?

Володимира Фесенка, одного із найбільш відомих і згадуваних українських політологів, важко звинуватити у «заграванні» з кимось із політиків. Однак попри це голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» не приховує свого позитивного ставлення до подій п’ятирічної давнини й Помаранчевої революції. Напередодні п’ятої річниці Фесенко говорив із «Україною молодою» про емоційний досвід Майдану, розчарування і невідворотні зміни.

Здається, ще недавно українці «затарювалися» у гастрономах, де нам загортали печиво «конвертиком» у сіруватий папір, а хліб «видавали» голіруч на брудний прилавок. Часи радянських продмагів канули в лету разом із дешевою ковбасою. А сварливі продавчині лишилися і тепер працюють... у супермаркетах. Експерти з прав споживачів запевняють: рівень обслуговування в українських магазинах (навіть найбільш «просунутих») далеко не європейський — нас обдурюють, не враховують елементарні потреби і просто ставляться нешанобливо. І, мовляв, єдиний спосіб боротися — не миритися з порушенням власних споживацьких прав.