Стусове плем'я — так охрестив письменник Євген Сверстюк цьогорічних лауреатів премії імені Василя Стуса. Їхніх шанувальників десь на годину затримали величезна сльота і лапатий густющий сніг. Але частина, як і було домовлено, прийшла все ж у київський Будинок учителя на вісімнадцяту. Наслідок — трьох переможців нагороджували протягом трьох годин. Талантом, актуальною присутністю в культурному полі та громадською позицією в 2003 році вирізнилися художниця Іванна Крип'якевич, письменник Кость Москалець та композитор і виконавець Тарас Компаниченко. Голова журі Євген Сверстюк зауважив: «Із тисячі людей дуже важко було вибрати трьох. Ми проминули Ніну Матвієнко, Людмилу Сеникіну, Михайла Хейфіца. Нечасто я відчуваю себе таким безпорадним».

Хтось знає Слободяна як народного депутата, хтось — як активіста Української народної партії, що входить до блоку «Наша Україна», хтось — як президента найбільшої української компанії-виробника пива ЗАТ «Оболонь», але в душі Олександр В'ячеславович завжди був і залишається футболістом. Тому не випадково доля звела його пивзавод із однойменним футбольним клубом «Оболонь», тим самим, який у першому колi посів у вищій лізі несподівано високе шосте місце. Тож наша сьогоднішня розмова — про футбол, про те, як він пасує до пива, про перспективи «Оболоні» і про молодих футболістів, які ростуть як у командах, так і в родині «під патронатом» суто української пиво-безалкогольної компанії.

Того вечора 50-річному мешканцю села Орлове Мелітопольського району чимось не догодила дружина, і він заходився лупцювати бідолашну. Побоями сварка не завершувалася: задовольнивши свій садистський апетит, чоловік виштовхав закривавлену жінку на вулицю.

Фанат кумиру — друг, товариш і... співавтор. Ось так, перефразовуючи відоме, можна охарактеризувати ті зворушливо-плідні стосунки між музикантами та меломанами, які, як пересвідчуємося знову й знову, міцніють і прогресують. Ми вже писали про кілька кліпів, які для «Скрябіна» з власної ініціативи зробив один шанувальник-юзер, про конкурс сценаріїв до нового відео, що його на своєму сайті влаштували «Танки на майдані Конго»... А ось вам і ще один доказ того, що прихильники для своїх кумирів здатні не лише овації на грані психозу влаштовувати — вони й співавторами у творчості можуть бути.

Нещодавно всі ЗМІ зарясніли повідомленнями: популярна українська співачка Катя Бужинська розлучилася з Юрієм Квєлєнковим. Чоловіком, який практично вивів молоду і невідому дівчинку на сцену, став її продюсером-Пігмаліоном. Яким же було здивування журналістів, коли на презентації нового кліпу Бужинської «Жінка-матадор» екс-подружня пара з'явилася під ручку, та ще й виявилося, що продюсер нового відео — Юрій. Квєлєнков провів презентацію кліпу, розповів зігнаним в актову залу «кулька» (КНУКіМ) студентам подробиці зйомок і кілька разів наголосив на тому, що такої талановитої актриси і співачки, як Катя, він ніколи не зустрічав і, мабуть, не зустріне. Найєхидніші студенти в залі відзначили, що, мабуть, це приємно слухати «Катьчиній новій пасії», молодому чоловікові, який приїхав на презентацію з Бужинською і, схоже, є її теперішнім бойфрендом.

Пам'ятаєте свої дитячі сни? Веселий карнавал, таємничий незнайомець попереду, ви біжите за ним, наче за невловимою мрією, і, прокинувшись, так і не можете зрозуміти: наздогнали його чи зник прекрасний незнайомець — відкритий фінал.

9 лютого у Нью-Йорку, Лос-Анджелесі та Лондоні відбудеться прем'єра нового документального фільму The Beatles First US Visit («Перший візит «Бітлз» до США»), який присвячений 40-й річниці першого виступу легендарного британського квартету на американському континенті. Цього ж дня у всіх країнах світу ця стрічка надійде у музичні крамниці у записі на цифрових відеодисках (DVD).

Минулий рік устодвадцятьп'яте довів, що без понтів на нашу естраду годі й потикатися. Це вам не інститут шляхетних панянок, де навчають гарних манер, розвивають таланти й на іспитах на особисті якості мамзель зважають також. А тому майте ви хоч сім октав діапазону — без кліпу-провокації про успішну кар'єру можете навіть не мріяти. Більше того, подібного роду кіновитвори музичного мистецтва мусять бути регулярними, інакше рентабельність цього процесу дорівнюватиме нулю.

Ганна Омелянівна Буба, яка мешкає у селі Золоте Дубровицького району Рівненської області, скаржиться, що у Пенсійному фонді її не хочуть визнавати ветераном війни. «Я — уродженка Київської області, — пише пані Ганна. — Під час війни в 1944 році працювала в колгоспі, про що маю документи. В 1949 році за направленням Міністерства освіти я поїхала працювати в Рівненську область, де і проживаю в цей час. Коли вийшов Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», про який ви писали, я на нього не звернула уваги. А коли моя колега з Хмельницької області, яка теж за направленням приїхала на Рівненщину на вчительську роботу, отримала статус учасника війни, я почала оформляти документи». Проте пільг нашій читачці так і не дали. «Коли я звернулася за консультацією до Пенсійного фонду Дубровицького району, — розказує Ганна Омелянівна, — мені відповіли, що цей закон не поширюється на Рівненську і Волинську області. А як же тоді Хмельницька і Тернопільська, де цей закон діє?».

Лідер партії «Яблуко» Михайло Бродський неодноразово заявляв, що метою партії «Яблуко» є підвищення рівня життя кожного громадянина України. «Розумне збагачення народу потрібно починати з виправлення помилок нинішньої влади», — говорить керівник «фруктової» опозиції. Насамперед йдеться про приватизацію. Точніше, про її наслідки. Практично всі прем'єр-міністри та голови Фонду держмайна України говорили про похибки у приватизації і про те, що у власність держави належить повернути ті об'єкти, чиї нові власники не виконують приватизаційні зобов'язання. У 2002 році в парламенті було зареєстровано проект Національної програми реприватизації, але, врешті-решт, представники більшості його «завалили». Зняли з розгляду як недоопрацьований. У представників політико-олігархічних кланів не було бажання приймати цей закон, адже під його дію могли б потрапити й контрольовані ними підприємства. Утім якби Леонід Кучма справді не на словах, а на ділі був готовий зробити такий політичний крок, то пропрезидентські й проурядові сили у Верховній Раді змогли б знайти 226 голосів, необхідних для прийняття позитивного рішення. Докладніше — з перших уст. Отже, Михайло Бродський про те, який шлях відродження української економіки пропонують «яблучники».