Поки київських автомобілістів лякають дорожніми «пробками», які неминуче виникнуть 23-24 січня (а міліція обіцяє з нагоди приїзду російського президента Володимира Путіна в гості до свого колеги Леоніда Кучми обмежити рух автотранспорту), російський «самодержець» уже морально готується до візиту в братню Україну. Точніше, його готують: позавчора з господарем Кремля зустрівся глава Адміністрації нашого Президента Віктор Медведчук.

Зачитавшись листами від Голови ВР Володимира Литвина, чимало прямих адресатів «епістолярію про шляхи виходу з політичної кризи» — народних депутатів, а також політологів — висловили свої думки з цього питання.

Для правди нічого не шкода, навіть бюджетних грошей. Як уже повідомляла «УМ», наприкінці минулого року Кабінет Міністрів виділив 850 тисяч гривень для проведення міжнародної експертизи записів опального майора Миколи Мельниченка на предмет їхньої достовірності. Але, як тепер виявилося, Україна не має сертифікованого обладнання, на якому можна було б провести таку експертизу.

Уже вдруге протягом року під загрозою закриття опинилася одеська незалежна газета «Правое дело», яку видає місцева студія «Негоціант». За словами заступника редактора тижневика Ірини Голобородько, «спершу газету силкувалася знищити міліція: працівники Жовтневого райвідділу Одеси влаштували обшук у редакції, згодом подали багатотисячний позов до суду. Вельми гостро, мовляв, пережили одну з газетних публікацій, у якій не так, як належало, показана діяльність місцевих детективів». А згодом тижневик зненацька наступив на мозоль місцевому УСБУ. У номері від 19 вересня 2003 року газета вмістила, з посиланням на інтернет-видання Vlasti.net, статтю під назвою «Спецслужби чи торговельне представництво?». Суть публікації — лист анонімного працівника облуправління Служби безпеки України про корупційні дії, які мали місце у спецслужбі в Одеській області.

Чи була патова ситуація, в якій парламент опинився минулого тижня й достроково пішов на канікули, запланованою ланкою в багатоходовій комбінації відомого «фахівця з антикризових ситуацій»? Чи це все-таки матеріалізований результат протистояння двох сил, за якого жодна не спроможна повернути процес у бажане для себе русло?

Політичні симпатії прикарпатців у ХХІ столітті переважно належать Віктору Ющенку, за виборчий блок якого на фініші минулих парламентських перегонів проголосувало 74 відсотки мешканців краю, котрі позаторік, 30 березня, переступали пороги виборчих дільниць. За час, що минув відтоді, настрої в тутешнього народу не змінилися — надії на краще життя люди продовжують пов'язувати з лідером «Нашої України». Тому в місцевих політичних кулуарах не всі однозначно сприйняли ідею «приживлення» на Івано-Франківщині пагонів Всеукраїнського громадського об'єднання «За Україну! За Ющенка!». Мовляв, нас можна не агітувати — зусилля треба спрямовувати на український схід, електоральне поле якого необхідно добряче полити ораторським потом, аби зібрати вагому частку виборчого «врожаю». Зі скептиками не погоджується координатор оргкомітету зі створення на Прикарпатті осередку «ЗУЗЮ», головний лікар Івано-Франківської центральної міської лікарні Любомир Малофій.

Український пенсіонер, попри запевняння в доброму ставленні до себе з боку держави, й досі не відчув усієї насолоди бути в центрі її реформаторських потуг. Сьогодні мільйони громадян, які досягли встановленого законодавством вікового цензу, із приреченим виглядом очікують своєї «нової» пенсії. Хоча наперед здогадуються: особливо радіти нема чому. Згідно з уже оприлюдненими даними, середній розмір зростання пенсії після 1 січня становить 4, 2 відсотка.

На початку січня Харків і Самара передали в експлуатацію одній із російських авіакомпаній свій перший спільний Ан-140. Для нашого державного авіапідприємства (ХДАВП) ця подія є фактичним поверненням на російський авіаринок. А для їхнього — чи не єдиним шансом урятувати базове підприємство регіону від повного банкрутства і поповнити парк літаків машинами дефіцитного для Росії класу.

Менше ніж за рік, тобто з 1 січня 2005 року, українські чорноземи стануть товаром, який можна буде купувати і продавати. Це передбачено Земельним кодексом, який доти зберігає мораторій на продаж земель сільгосппризначення.Чи готові ми до цього? Чи може бодай якась частина із наших працелюбних і досі «спраглих» до землi селян скористатися своїм правом не лише продати, а й купити землю? Я про наших з «Ні! ні і ще раз ні!», — такою є відповідь переважної більшості працездатних, але бідних аграріїв, які як вогню бояться продажу сільгоспугідь, оскільки розуміють, що більше втратять, ніж набудуть. А дехто вже шукає шляхи і нелегально продає свій пай, щоб виручити кілька тисяч гривень на одежину дітям і собі. Так що невипадково саме зараз аграрна частина уряду та парламенту починає активно з'ясовувати, чи готова держава до нових земельних відносин.

У кримінальній справі проти Леоніда Козаченка, екс-віце-прем'єра, який за свою аграрну політику зразка 2001—2002 років потрапив за грати, з'явився несподіваний поворот. За два місяці розгляду в Печерському райсуді столиці одіозна 40-томна «праця» Генеральної прокуратури встигла обрости горою свідчень, кожне з яких адвокати підсудного оцінювали як виправдальне, сам схожий на фарс процес помітно втомив суддю, журналістів і громадськість, але всі сумлінно з'являлися на слухання, розуміючи, що розпочате потрібно довести до логічного кінця, аж тут Генпрокуратура (чи то від зміни Генпрокурора, чи то від того, що далися взнаки затяжні свята) надіслала клопотання щодо направлення «справи Козаченка» на... додаткове розслідування.