Свята в парламентi скоро закiнчаться...
Чи була патова ситуація, в якій парламент опинився минулого тижня й достроково пішов на канікули, запланованою ланкою в багатоходовій комбінації відомого «фахівця з антикризових ситуацій»? Чи це все-таки матеріалізований результат протистояння двох сил, за якого жодна не спроможна повернути процес у бажане для себе русло?
Узагалі все більше запитань виникає стосовно справжньої мети т.зв. «політреформи». Навіть за умови, якщо забути про кричущу непослідовність у цьому питанні гаранта Конституції — всі роки перебування при владі він бідкався і нарікав, що має куці повноваження, недостатні для реалізації його грандіозних державних програм. Весь час він намагався прихопити їх більше, використовуючи задля цього будь-яку нагоду. Чи пам'ятаємо ми про вікопомний фарс-референдум «з народної ініціативи» в 2000 році, яким передбачалося посилити президентську владу, але який так і не був «імплементований» (чому значною мірою завадили процеси, що розпочалися в країні після вбивства Гонгадзе)? Але ось добігає кінця термін перебування Кучми при владі, і нові ініціативи Президента та його канцелярії несподівано спрямовуються нібито в протилежному напрямку, а саме — вже до зменшення повноважень глави держави. Принаймні нас у цьому всіляко переконують зі сторінок відповідних газет, про це щоденно бубонять з телеекранів. Мовляв, забагато влади має перша особа, треба її розділити з прем'єром і парламентом. Так буде ліпше i для України, і для «господарів життя», які начебто щиро намагаються легалізовувати свої чесно зароблені мільярди й мільйони, а для цього їм потрібні гарантії того, що завтрашній президент не зможе при бажанні їх відібрати.
Може, це дійсно й так, однак при уважнішому прочитанні проголосованого вручну законопроекту Медведчука—Симоненка («Симончука», як його вже охрестили в парламенті) виявляється, що прав і повноважень у новообраного глави держави у випадку прийняття цього проекту стає принаймні не менше, ніж було досі. Це зауважили не лише кмітливі аналітики. Деякі представники т.зв. більшості теж із подивом для себе відзначають таке диво, хоча щось пояснити не можуть. Ось читаємо в останньому «Дзеркалі тижня» (від 17 січня) інтерв'ю зі спікером Володимиром Литвином, який щиро зізнається: «Якщо вчитатися в текст законопроектів № 4105 і № 4180, то ми побачимо: майбутній Президент концентруватиме у своїх руках навіть більше повноважень, ніж нинішній». То за що ж тоді грудьми стоїть більшість вкупі з «коммі» в парламенті? Виходить, що за збільшення, а не за зменшення повноважень Президента? Дивно, чи не так?
Друга велика загадка українського кросворду: кого влада висуне в нові президенти? Власне, діапазон тут досить-таки скромний і нараховує, будьмо відвертими, всього два прізвища: Кучма і Янукович (кажуть ще про якусь невідому «третю силу», однак, швидше за все, це дурниці). Обидва, якщо чесно, «не того». Перший — зі зрозумілих причин. І аж ніяк не з причин законності «другого-третього терміну», — це все лірика, адже євразійській ментальності, прищепленій нам за століття, притаманне абсолютно вільне трактування законів, і наші незалежні судді ніколи не забувають про справжні межі своєї компетенції. Нетямущих же суддів у нас, як відомо ще з «плівок Мельниченка», на Банковій полюбляють підвішувати в нетрадиційний спосіб. Реальна причина — більш серйозного характеру, адже такої концентрації ненависті, презирства, озлобленості, адресованих нинішньому главі держави від свого народу, мабуть, мало хто з VIP-персон коли-небудь отримував. Леонід Кучма, без сумніву, це відчуває, а тому мнеться з остаточним вибором. Приміром, цього тижня зустріч гаранта з «більшовиками» дала їхньому координатору Степанові Гавришу підстави казати, що Кучма визначиться із можливим походом на третій термін після голосування чи провалу політреформи у ВР у другому читанні.
Другий кандидат, Віктор Янукович, — «не оптимальний» з інших причин. Не через давні судимості й не через те, що економіка за час його теперішнього прем'єрства реформується настільки успішно, що щасливі трудящі наввипередки дякують керівникові уряду і за підняття цін, і за невиконання обіцянок щодо збільшення зарплатні, і навіть за обкладання податками цих злощасних памперсів. Причини, які не дозволяють «великому дону» вже тепер увірувати в свою зорю, набагато банальніші: в ньому сумніваються найближчі колеги по владі. Ті, з ким Янукович пліч-о-пліч трудиться на благо держави і з ким він далеко не завжди солідарний у більш тонких — грошових — питаннях. Аксіома української політики: у нас тут дійсно не Росія (де чим лютіший цар, тим більше він відповідає «чаяніям» народу), і фінансово-політичні клани в нас приречені конкурувати між собою за владу, напрочуд ревниво ставлячись до політичних чи бізнесових успіхів суперників.
За таких умов, мабуть, дійсно парламентсько-президентська форма правління може бути оптимальнішою, ніж діюча нині. Але ж для цього потрібно хоча б принаймні хотіти побудувати більш оптимальну для держави модель влади. Нинішні ж ініціатори «політреформи», прикриваючись гаслами й розрахованими на «лохів» словесами, торують шлях у абсолютно протилежному напрямку — до посилення, узурпації, абсолютизації своєї влади. Однак вони не мають рецепта, як зробити, щоб і вовки, котрі зібралися бiля цього аж ніяк не вегетаріанського корита, були ситі, і щоб при цьому голодні вівці (сиріч обдурені виборці) їх любили і голосували за них. Задачка, погодьтеся, не з простих. А кому легко?..
І третє, безпосередньо пов'язане з обома попередніми, питання, яке мучить не лише електорат по обидва боки барикад і на яке досі немає чіткої відповіді: який саме сценарій обере для реалізації самозбереження нинішній режим? З цього приводу циркулюють різноманітні версії — від введення надзвичайного стану і аж до... відсутності такого сценарію, коли чергові рішення й тактичні ходи влади диктуються потребами і можливостями моменту, хоча при цьому всі визнають, що влада — як та кішка, що при падінні обов'язково приземляється на ноги, — перебуваючи в будь-якому стані, навіть у стані гострого похмільного синдрому чи повної прострації, як це було 9 березня 2001 року, не забуває про головне: самозбереження. Утім наразі є певні підстави казати, що рятівний варіант із банальним та брутальним обранням Президента-2004 в парламенті не «вигорає».
Прогнози, як відомо, річ ризикована, тим більше в нашій країні, однак, можливо, істина, як це нерідко буває, десь посередині. Тобто сидить закулісний режисер чи там антикризовий менеджер у своєму кабінеті зі своїми яйцеголовими радниками і моделює тактичні сюжети, виходячи з реальності, водночас ні на мить не випускаючи з пам'яті сокровенної стратегії (перемога за будь-яку ціну!). Саме цим, можливо, і пояснюється це перманентне смикання з законопроектами, ініціативами, кадровими ходами, що їх повсякчас демонструє влада, але які дуже часто суперечать один одному? В такому разі можна допускати, що неадекватна, знервована, діюча переважно у відповідь на зовнішні подразнення влада дійсно в перспективі спроможна до таких дій, порівняно з якими 24 грудня (ручне голосування в парламенті) чи 30 грудня (рішення КС про «другий-третій» термін Кучми) видадуться нам зразками досконалої демократії і законності. Це як психічно неврівноважена людина, від якої можна чекати всього.
Перемогти цього збанкрутілого дракона буде дуже важко. За таких умов головними якостями опонентів влади мають бути мудрість, сила (хотілося б, щоб це була мудра сила) і координація дій (знову ж таки, хотілося б, щоб це була не просто координація дій, а єдність опозиційних сил).
Третього лютого Верховна Рада відновить свою роботу. За час, що залишився, до нас у гості встигли приїхати контролери з ПАРЄ, а до свого колеги завітає «старший брат» Путін. Мета приїзду російського президента зрозуміла — підставити, як це вже траплялося неодноразово, плече в скрутну хвилину своєму «протеже». Зрозуміло, що добра нам від цього чекати не треба. «Ліберальна імперія» шкірить зуби в передчутті очікуваного моменту, коли ослаблений малорос, загнаний своїми ж умілими нашіптувачами-мисливцями в куток, остаточно капітулює, купившись на примарні обіцянки та гарантії. Проте можна передбачити, що через багато причин нову переяславську угоду Україна не прийме. І зробить власний, демократичний вибір.
Міцніюче громадянське суспільство, яке, всупереч усьому, поволі спинається на ноги, починає усвідомлювати, що право вибору — не за жадібними марнославцями. Вибір — за всіма нами. І саме нам, а не купці збанкрутілих вихватнів, котрі тремтячими руками тримаються за владу, належить його зробити. Час — невмолимий, вагітний тривогами і передчуттям вселенського неспокою, все тугіше зав'язує петлю на шиї цього світу і збігає все швидше й нестримніше. Наша земля тут, і саме на ній ми можемо збудувати міст, який з'єднає два береги — минуле і майбутнє, — те, що було, і те, що буде з нами.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
