В Україні вчителів не поважають — своїм платять жалюгідну зарплату, а чужих обзивають «сварливими старушенціями, які лізуть в інтимне життя сусідів»... Останнє визначення належить ведучому ющенконенависницької програмки «Проте», яка виходить після Телевізійної служби новин «Студії 1+1», Дмитру Корчинському. З огляду на те, що цьому панові дозволили протягом 5 хвилин давати на загальнодержавному телеканалі вельми образливі характеристики «бабусі» з Європи Ханне Северінсен та її колезі Ренаті Вольвенд, аналогічне ставлення до доповідачок Парламентської Асамблеї Ради Європи, вочевидь, відчувають і представники української влади. Однак при всій своїй нелюбові до Ханне Северінсен панам з Банкової таки доведеться себе пересилити і сприймати її всерйоз.

Минулого року наша держава почала святкувати шістдесяту річницю від дня визволення її територій від нацистських окупантів. Утім, коли йдеться про війну, слово «святкування» навряд чи доречне, бо такі ювілеї завжди мають гіркий присмак. Час лікує рани, але рубці залишаються назавжди...
Є на тілі нашої молодої держави один повоєнний рубець (хоча загалом їх безліч), заліковувати який ми або не хочемо, або не вміємо. Йдеться про таке. Одразу після визволення Кримcького півострова від нацистів, навесні-влітку 1944 року, за рішенням Державного комітету оборони СРСР (його очолював Йосип Сталін), з території Криму було виселено сотні тисяч людей: спершу корінний народ — кримських татар, а потім — представників німецької, болгарської, грецької та інших нацменшин. Із далеких куточків Союзу вони почали повертатись до Криму лише напередодні краху радянської імперії. У цих людей відзначання післявоєнних ювілеїв має свою гіркоту: в незалежній Україні вони до цього часу не реабілітовані.

Із Зінаїдою Михайлівною Турчиною ми зустрілися в затишному офісі київського клубу «Спартак», президентом якого вона є вже не один рік. Зустрілися і поговорили, звісно, про гандбол. З вуст кращої гандболістки ХХ століття, дворазової олімпійської чемпіонки неодноразово звучало ім'я її чоловіка, видатного тренера Ігоря Євдокимовича Турчина. Розмова почалася з Турчина, ним і завершилася. Справді, дух великої людини ніколи не зникне з цього спорту в Україні, адже справа його ще живе.

Від скандаліста й розбишаки Шона Пенна — актора Голлівуду й колишнього чоловіка Мадонни, тепер одруженого з актрисою Робін Райт (відомої як Келлі з серіалу «Санта-Барбара» та Дженні з фільму «Форест Гамп») — можна чекати всього. Але тільки не такого! Хто б міг подумати, що Шон, який прославився своєю лютою ненавистю до репортерів, і сам раптом надумає стати журналістом!

Важко прийти до тями від перевтоми після новорічних святкувань. Їдемо з чергових гостей, шлунок давить і на мізки, і на язик — ліньки навіть говорити. В метро пощасливилося сісти, тому автоматично дістала із сумки книжку, яку дали почитати в гостях, яку я ж і подарувала на день народження своїй приятельці. Правду кажучи, я не дуже жадала її прочитати, на бабське чтиво нема настрою. Ой, ну знову ці проблеми — похудіння, обмеження цигарок і алкоголю, бойфренди... У свої 32 — а цій Бріджит Джонс, здається, також 32, ну може 31 — у мене є серйозніші проблеми і вже навіть, на жаль, глобальні катастрофи, щоб перейматися такими нісенітницями. До того ж написано у вигляді щоденника пересічної сучасної лондонської дівчини, яка працює у видавничому бізнесі — стиль життя і коло людей приблизно ідентичні моїм, уф, я вже стільки перечитала подібного. 15 сторінок перегорнула, час убила — моя станція. Може згодом, як настрій буде менш мізантропічним...

Власне, перші приклади більш-менш пристойної видавничо-поліграфічної з'яви східних поетів та письменників на українському книжковому ринку були зафіксовані й раніше. Так, минулого року Микола Мірошниченко та Юнус Кандим підготували й видали двотомну антологію кримськотатарської поезії «Окрушина сонця». Були й інші, менш масштабні прецеденти, які, звісно, аж ніяк не забезпечували літераторам Сходу повноцінного існування в літературному просторі нашої країни. Видавець Володимир Даниленко вирішив протистояти цій несправедливості рішуче й далекоглядно — днями у Будинку письменників відбулася презентація збірки сучасної кримськотатарської прози «Самотній пілігрим», яка розпочинає серію сучасної літератури народів Сходу «Цвіт граната».

Призначення головного податківця Львівщини Сергія Медведчука у столицю, на посаду заступника голови ДПА України, не може не вплинути на розклад сил в обласній раді, депутатом якої є молодший брат глави президентської Адміністрації й лідера СДПУ(о). Так вважає керівник фракції «Нашої України» в облраді Олег Канівець, з яким на тему політичної ситуації на Львівщині поговорив кореспондент «УМ».

Напередодні старту чемпіонату Європи серед чоловіків більшість експертів сходилися на думці, що вихід у наступний раунд збірної України є цілком реальним завданням. Виходили з того, що у словенському містечку Веленьє нашій команді буде важко протистояти шведам, які стали кращими на континенті у 2002 році, та олімпійським чемпіонам Сіднея — росіянам, але швейцарці вважалися цілком «прохідними» у боротьбі за третє місце в групі А, що давало право на продовження боротьби... Втім навіть таке завдання-мінімум виявилося українцям не до снаги.

Ще не одне покоління людей, які причетні до баскетболу в столиці України, житиме ностальгією за «старим добрим» «Будівельником». У всіх більш-менш відомих фахівців з цією «фірмою» пов'язана якась частка життя. Це ж стосується і Геннадія Защука. Можна лише здогадуватися, що відбувалося у душі тренера БК «Київ», коли його сьогоднішня команда двічі поступилася колишній, хоча «Будівельник», схоже, завжди буде для нього рідним. Тож не дивно, що у вирі емоцій Защук, який очолює ще й національну збірну, пізно ввечері у неділю подав у відставку з посади наставника «беків».

Продовжують радувати вболівальників Торонто й Тампи, а разом із ними — й усіх любителів хокею в Україні наші легіонери в НХЛ. Олексій Понікаровський, який зараз перебуває на провідних ролях у складі лідерів Східної конференції — «Торонто мейпл лівз», — знову записав до свого активу два очки. В матчі проти «Монреаля» Поні став автором двох результативних передач: разом із казахом Антроповим — Джо Ньювендайку, коли він на 15-й хвилині другого періоду виводив «кленових» уперед — 2:1, і разом зі Страджаном, щойно вискочивши з лави штрафників, — шведу Матсу Сундіну, котрий за шість із половиною хвилин до фінальної сирени встановив остаточний рахунок — 4:1. Статистика українця — 0+2, «плюс 4», 1 кидок, 2 хв. штрафу за 15:40. «Плюс 4» — це значить, що Олексій перебував на льоду щоразу, коли його команда забивала. Це найкращий показник у «Торонто» в матчі й один із п'яти таких самих крутих — в усій лізі того ігрового дня.