Телефонне повідомлення про замінування донецької школи №9 на вулиці 50-річчя СРСР вранці надійшло до міського управління міліції, і на нього тут відреагували відповідно. Однак, як це здебільшого буває, ніяких вибухонебезпечних предметів ні в приміщенні школи, ні поблизу відшукати не вдалося. Зате фахівці іншого профілю в цей час таки зуміли встановити телефон, з якого невідомий підліток повідомляв про ймовірний вибух. Трохи згодом працівники карного розшуку Ворошиловського райвідділу міліції вже бесідували з самим «терористом».

78 тисяч пляшок підробної «Пшеничної» та «Посольської» було знайдено на складі лише однієї фірми, що торгує лікеро-горілчаними виробами в Сумській області. Фірма — філія одного з донецьких підприємств. А виробляли фальшиву горілку в Харківській області.

Усе, шановні українці, часи фіктивних шлюбів заради жаданої позначки у документах, коли обов'язковою умовою прийняття на роботу в столиці чи в обласному центрі була наявність прописки, тепер остаточно минули. Віднині наші паспорти не штампуватимуть позначкою «ПРОПИСАНИЙ», а всі ми матимемо свободу жити, де захочемо, — згідно з законом про свободу пересування i вiльний вибiр мiсця проживання, який був прийнятий Верховною Радою 11 грудня минулого року.
Тепер ви, прибувши на нове місце мешкання, зобов'язанi протягом 10 днiв зареєструватися.

У понеділок увечері вся столична міліція стояла «на вухах». Було не до сну й мешканцям будинку №10 на вулиці Озерній, що на Оболоні: тут убили бійця наряду Державної служби охорони, його напарника поранили. Завдання, на яке поїхали Григорій Нагорнюк та В'ячеслав Скобль, здавалося б, рядове. Як повідомили «УМ» у Центрі громадських зв'язків Головного Управління МВС України у Києві, опівдні до чергової частини Оболонського райуправління міліції надійшла інформація про те, що до однієї з квартир будинку по вулиці Озерній намагається проникнути невідомий. Уже через три хвилини прапорщик міліції Григорій Нагорнюк та сержант міліції В’ячеслав Скобль піднялися на сьомий поверх до вказаної у повідомленні квартири. Ще за кілька хвилин водій, що залишився в авто, почув постріли...

В Україні вчителів не поважають — своїм платять жалюгідну зарплату, а чужих обзивають «сварливими старушенціями, які лізуть в інтимне життя сусідів»... Останнє визначення належить ведучому ющенконенависницької програмки «Проте», яка виходить після Телевізійної служби новин «Студії 1+1», Дмитру Корчинському. З огляду на те, що цьому панові дозволили протягом 5 хвилин давати на загальнодержавному телеканалі вельми образливі характеристики «бабусі» з Європи Ханне Северінсен та її колезі Ренаті Вольвенд, аналогічне ставлення до доповідачок Парламентської Асамблеї Ради Європи, вочевидь, відчувають і представники української влади. Однак при всій своїй нелюбові до Ханне Северінсен панам з Банкової таки доведеться себе пересилити і сприймати її всерйоз.

Минулого року наша держава почала святкувати шістдесяту річницю від дня визволення її територій від нацистських окупантів. Утім, коли йдеться про війну, слово «святкування» навряд чи доречне, бо такі ювілеї завжди мають гіркий присмак. Час лікує рани, але рубці залишаються назавжди...
Є на тілі нашої молодої держави один повоєнний рубець (хоча загалом їх безліч), заліковувати який ми або не хочемо, або не вміємо. Йдеться про таке. Одразу після визволення Кримcького півострова від нацистів, навесні-влітку 1944 року, за рішенням Державного комітету оборони СРСР (його очолював Йосип Сталін), з території Криму було виселено сотні тисяч людей: спершу корінний народ — кримських татар, а потім — представників німецької, болгарської, грецької та інших нацменшин. Із далеких куточків Союзу вони почали повертатись до Криму лише напередодні краху радянської імперії. У цих людей відзначання післявоєнних ювілеїв має свою гіркоту: в незалежній Україні вони до цього часу не реабілітовані.

Із Зінаїдою Михайлівною Турчиною ми зустрілися в затишному офісі київського клубу «Спартак», президентом якого вона є вже не один рік. Зустрілися і поговорили, звісно, про гандбол. З вуст кращої гандболістки ХХ століття, дворазової олімпійської чемпіонки неодноразово звучало ім'я її чоловіка, видатного тренера Ігоря Євдокимовича Турчина. Розмова почалася з Турчина, ним і завершилася. Справді, дух великої людини ніколи не зникне з цього спорту в Україні, адже справа його ще живе.

Від скандаліста й розбишаки Шона Пенна — актора Голлівуду й колишнього чоловіка Мадонни, тепер одруженого з актрисою Робін Райт (відомої як Келлі з серіалу «Санта-Барбара» та Дженні з фільму «Форест Гамп») — можна чекати всього. Але тільки не такого! Хто б міг подумати, що Шон, який прославився своєю лютою ненавистю до репортерів, і сам раптом надумає стати журналістом!

Важко прийти до тями від перевтоми після новорічних святкувань. Їдемо з чергових гостей, шлунок давить і на мізки, і на язик — ліньки навіть говорити. В метро пощасливилося сісти, тому автоматично дістала із сумки книжку, яку дали почитати в гостях, яку я ж і подарувала на день народження своїй приятельці. Правду кажучи, я не дуже жадала її прочитати, на бабське чтиво нема настрою. Ой, ну знову ці проблеми — похудіння, обмеження цигарок і алкоголю, бойфренди... У свої 32 — а цій Бріджит Джонс, здається, також 32, ну може 31 — у мене є серйозніші проблеми і вже навіть, на жаль, глобальні катастрофи, щоб перейматися такими нісенітницями. До того ж написано у вигляді щоденника пересічної сучасної лондонської дівчини, яка працює у видавничому бізнесі — стиль життя і коло людей приблизно ідентичні моїм, уф, я вже стільки перечитала подібного. 15 сторінок перегорнула, час убила — моя станція. Може згодом, як настрій буде менш мізантропічним...

Власне, перші приклади більш-менш пристойної видавничо-поліграфічної з'яви східних поетів та письменників на українському книжковому ринку були зафіксовані й раніше. Так, минулого року Микола Мірошниченко та Юнус Кандим підготували й видали двотомну антологію кримськотатарської поезії «Окрушина сонця». Були й інші, менш масштабні прецеденти, які, звісно, аж ніяк не забезпечували літераторам Сходу повноцінного існування в літературному просторі нашої країни. Видавець Володимир Даниленко вирішив протистояти цій несправедливості рішуче й далекоглядно — днями у Будинку письменників відбулася презентація збірки сучасної кримськотатарської прози «Самотній пілігрим», яка розпочинає серію сучасної літератури народів Сходу «Цвіт граната».