Особливо помітні вони на пізньовечірніх вулицях Рівного, коли «благополучні» діти вже розійшлися по домівках і тільки невеличкі групи хлопчаків шкільного віку часом у стані неприродних веселощів «стріляють» у перехожих цигарки або вогника, щоб припалити. Загалом на Рівненщині таких бездоглядних дітей зареєстровано 284, 214 з них влаштовано до притулку для неповнолітніх, що теж далеко не мед. Ще 31 дитина потрапила до шкіл-інтернатів, 10 — до медичних закладів, а решту повернули у сім'ї. Це — згідно з даними офіційної статистики, яку люб'язно надають відповідні служби, підкреслюючи при цьому, що їм доводиться вже опрацьовувати наслідки, а корені проблеми дитячої бездоглядності й злочинності слід шукати у сім'ї. Проте, що б там не говорили дорослі з висоти своїх відповідальних крісел, не можна не визнати, що нині суспільство зіткнулося з помстою українських тінейджерів суспільству за організоване їм «щасливе» дитинство.

Майже півроку мешканці міста атомників, що на півночі Рівненщини, перебували у непевності — жоден не міг гарантувати безпеки свого житла, адже злочинна група невідомих за відсутності господарів могла вдертися до будь-якої оселі і забрати все цінне — гроші, вироби з золота, аудіо-відеоапаратуру... Аналізуючи вже перші сигнали про пограбування, працівники правоохоронних органів дійшли висновку, що здійснює їх одна й та сама банда, діючи за стандартною схемою — прихід до дверей наміченої до пограбування квартири у вранішню пору (від восьмої до одинадцятої години), кілька дзвінків у двері квартири та до сусідів, а тоді виламування дверей... Повернувшись додому, господарі робили неприємне відкриття, що позбулися найціннішого домашнього скарбу.

Кременчук здавна був чи не найпроблемнішим у криміногенному плані містом Полтавщини. А в ньому час від часу з'являються свої «больові точки», які завдають правоохоронцям найбільше клопотів. Останнім часом вони говорять, скажімо, про те, що місцевий кримінал «переїхав» на Раківку. Адже своєрідний барометр рівня злочинності в цьому густонаселеному спальному мікрорайоні почав буквально зашкалювати. Тож задля того, щоб, урешті-решт, нейтралізувати зловмисників і таки «вимести» звідти бандитське «сміття», Крюківський райвиконком міста вирішив залучити до «генерального прибирання» провідні підприємства району.

Свою пристрасть співробітник Запорізької митниці виявляв, зрештою, не до власне «Мазд», «Тойот» та іже з ними; межу особистого зближення він переступив у стосунках з тими, хто їх імпортує. Керувався тезою, що «закон — наче те дишло...» І вертів ним не без користі для себе.

Затверджена вчора в урядi програма його діяльності обіцяє українцям золоті гори: підвищення мінімальної зарплати до 237 гривень, збільшення пенсій, окладів бюджетників — на 25 відсотків, зростання іноземних інвестицій до 1,5 млн. доларів. Але чи реальні ці обіцянки? Адже для їх виконання бюджет України має бути не 58 млрд. гривень, а щонайменше 80.

Після того, як стараннями влади радіо «Континент» нарешті замовкло (спроби заткнути рота маленькій, але гордій радіостанції противники «розгулу демократії» чинили вже не раз), українські слухачі фактично втратили можливість слухати на FM-хвилях «ворожі» голоси — «Свободу», Бі-Бі-Сі, «Німецьку хвилю» тощо. А директор багатостраждального радіо Сергій Шолох тепер змушений переховуватися від переслідувань за кордоном. Бо, як з'ясувалося, перед припиненням трансляції «Континенту» пан Шолох відмовився перейти на інших бік барикад... Про погрози, які спонукали його залишити Україну, Сергій детально розповів в інтерв'ю «УМ», надісланому електронною поштою.

Суд над колишнім Прем'єр-міністром України Павлом Лазаренком знову переноситься. Як уже повідомляла «УМ», розгляд справи Павла Івановича, якого американська влада звинувачує у відмиванні щонайменше 114 мільйонів доларів, мав розпочатися 17 лютого, потім пересунувся на 1 березня, далі — на 8-ме, 10-те і тепер уже на 15-те число першого місяця весни. Саме останню дату «закріпив» на досудовому засіданні за участю сторін процесу суддя федерального суду Сан-Франциско Мартін Дженкінс.

На Черкащині, у селі Руська Поляна, що неподалік обласного центру, урочисто закладено перший камінь у будівництво пам'ятника Кобзарю. Вже через рік на його місці, у самому центрі села поруч iз Будинком культури, височітиме постать великого поета. Спорудити пам'ятник у Руській Поляні вирішили не випадково. Адже саме тут мешкає чи не найбільше у всій Черкаській області Шевченків — аж 179. Причому три з них абсолютні тезки великого Кобзаря — Тараси Григоровичі Шевченки. До речі, один iз Тарасів Григоровичів, який нині навчається у 8-му класі місцевої школи, читав на відкритті вірш Шевченка «Мені тринадцятий минало».

Так звана польська обсерваторія на Попі Івані, яка великими зусиллями будувалася протягом 1937—38 років і проіснувала за призначенням лише рік, добре відома в середовищі учених, архітекторів і любителів гірських мандрівок. Декому з них вона врятувала життя. Десятиліття тому за могутніми обсерваторними стінами упродовж трьох діб ховалися від несподіваної — початок же вересня! — заметілі й крижаного вітру троє моїх коломийських знайомих, котрі в пошуках чорниці прочісували Чорногірський хребет. Згодом заручники стихії самі стверджували, що якби не натрапили на кам'яні руїни, живими їх уже ніхто б не побачив. Вони тоді не знали, що гуцули небезпідставно вважають місцевість довкола піпіванівської вершини «зоною» злих духів, де не можна й подумки згадувати про атмосферні опади і смерть, бо відразу накличеш на себе біду.

Хто не мріє навесні після зимових «об'їдань» скинути зайві кілограми і знову перетворитися на стрункого та дзвінкого Аполлона чи Венеру? А де можна це зробити приємно і «не напряжно»? Правильно, у воді. А значить, пора іти в басейн. Як з'ясувалося, комфортно поплавати чи позайматися водною гімнастикою в Києві не така вже й розкіш — цілком по кишені людині з середньостатистичним столичним заробітком. Приміром, один сеанс водних процедур обійдеться в 6—14 гривень. От тільки куди краще піти...