Минулого року уряд України, як вiн заявляє, виконав державний бюджет — і з прибутків, і з витрат. А ще — підвищив заробітну плату (майже на 23 відсотки) й навіть скоротив заборгованість із її виплати на 11 відсотків! Це, звісно, не кажучи про інші тріумфальні здобутки в економіці: прискорення зростання промислового виробництва, збільшення приросту прямих іноземних інвестицій, розширення внутрішнього ринку і так далі, і тому подібне. Це не вигадки й не чорні жарти, а цитати зі звіту Прем'єр-міністра Віктора Януковича за виконання програми діяльності Кабміну на минулий рік.


Мабуть, згадка про скорочення заборгованості неабияк насмішила робітників Придніпровського гідрометалургійного заводу Дніпродзержинська, котрі, як уже розповідала «УМ», оголосили безстрокове голодування з вимогою виплатити їм зарплату за 14 місяців. І цей випадок, на жаль, не виняток — як це не страшно, але голодні очі в сім'ях робітників та службовців, яким по кілька місяців, а то й по півтора-два роки не виплачують зароблених копійок, в Україні вже стають нормою.

Майже чверть українцiв (23,5%) готовi проголосувати за Вiктора Ющенка на наступних президентських виборах. Про це свідчать результати широкомасштабного соцiологiчного опитування, проведеного Нацiональним iнститутом стратегiчних дослiджень з 9 по 23 лютого. У другому турі з лідером «Нашої України» змагалися б Петро Симоненко (12,75%) або Віктор Янукович (11,2%). Рейтинг лідера СПУ Олександра Мороза в порівнянні з попередніми дослідженнями несподівано зріс до 7,3%. Провідник СДПУ(о) та глава АП Вiктор Медведчук за умови балотування набрав би 2,9%, Юлiя Тимошенко — 3,4%, лiдер ПСПУ Наталя Вiтренко — 2,8%, голова «Трудової України» Сергiй Тигiпко — 2,6%.

Вічно ласий шматочок
Для кожного поважного міста ринок є візитною карткою. Що Привоз для Одеси, що Барабашово для Харкова, що Бессарабка для Києва... У Дніпропетровську всі пріоритети тут за Озеркою. Називають її і знаменитою, і легендарною, і тому подібних епітетів не жалкують.

Перманентний наступ «нових багатих» на заповідні природні куточки країни якщо за масштабами і не вважається стихійним лихом, то за наслідками впливу на екосистему не надто від нього відрізняється. Серед найпоказовіших і найвідоміших прикладів — забудова територій Кончі-Озерної під Києвом чи Нікітського ботанічного саду під Ялтою. Один з ласих шматочків — Поділля з його мальовничими пейзажами, яке Леся Українка небезпідставно назвала «красою України», а данський поет Тор Ланге, обираючи тут на схилі літ місце постійного мешкання, взагалі нарік «степовою Елладою». Однак на ньому розгортаються ті ж самі процеси.

Мова піде не про морози навесні, які можуть завдати шкоди хліборобам. Хочу привернути увагу до небезпеки для суспільства і держави від затіяної владним режимом великої авантюри під виглядом так званої політичної реформи. А також звернути увагу на дійових осіб, які реалізовують цей сценарій.

Вони прийшли до Національного музею ім. Тараса Шевченка... Всі такі геніальні, почасти богемні. У свої приблизно двадцять років уже невиліковно хворі на літературу. І впевнені, що скоро в нашій державі принаймні один музей назвуть їхнім прізвищем. Небагато літературних конкурсів можуть зібрати таку величезну кількість молодих письменників. Найсильніший серед них «Гранослов». За свої тринадцять років існування ця майстерня дала нашій літературі Василя Кожелянка, Романа Скибу, Яну Дубинянську та багатьох інших. Перемогти в «Гранослові» — це начебто бути посвяченим у письменники, а вже спиватися чи видавати книжки, ти вирішуєш сам.

Життя в танці швидкоплинне особливо: ще півтора десятки років тому символом іспанської танцювальної культури був Антоніо Гадес, а нині ЮНЕСКО танцівником світу називає Хоакіна Кортеса. Сьогодні прізвище Кортес ототожнюється з фламенко так само безпомилково, як і напрям фламенко з Хоакіном Кортесом. Сценічна філософія Кортеса — це фламенко-ф'южн: традиції плюс витончений модерн, поєднання андалузького та угорського напрямів, не лише іспанські, а й кубинські та арабські мелодії, сакральні інтонації, багатовекторна пристрасть, вогонь і лід... «Я танцюю так, як я це відчуваю. І так, як мені підказує моє відчуття чистоти стилю. Танець іде з мого серця. Я закоханий у те, що роблю», — так зазвичай Кортес відповідає тим, хто звинувачує його у відході від канонів фламенко. Але ще промовистішою є його інша відповідь — у танці, який сам Кортес порівнює з танцем тореадора. Свій перший самостійний проект він випустив дванадцять років тому. Після прем'єри в Єлисейському палаці в Парижі спектаклю Cibayi аплодували Японія, Італія, США... Успіх надихнув Кортеса на нові ідеї — Pasion Gitana (1995), Soul (1999), Live (2001).

Знову — весна, і знову у Києві «Музичні прем'єри сезону». Вже чотирнадцятий фестиваль сучасної української академічної музики. Первісток вітчизняного фестивального руху в цій сфері (адже і солідний «Київ музик фест», і епатажні «Два дні і дві ночі нової музики в Одесі», і концептуальні «Контрасти» у Львові відбулися хоч трохи, але пізніше). «Прем'єри» позиціонувалися спочатку як фестиваль суто київський — і головним завданням для себе вважали винятково перші виконання того, що написано композиторами-киянами.

Минулого року «Кальварія» приємно подивувала своїх читачів двома книгами шведського письменника Торгні Ліндгрена у перекладі Ольги Сенюк «Джмелиний мед» та «Слід змія на скелі». Мене особисто ці повісті примусили здригнутися, а їх гравітація не відпускає ось уже багато місяців. Ці твори об'єктивно належать до текстів, які цілком здатні наснажити на втричі грубші за їх власний обсяг наукові монографії та дослідження. Однак простий і навіть аскетичний стиль Ліндгрена, фізіологічний побутовізм його моторошно цілісних (сказати «гармонійно цілісних» було б принаймні недоречно) історій спонукає не до лінькувато-курортного або й здивовано-заціпенілого «писательства». Швидше — до стрімкого, каторжного й пустельницького самозанурення. Ліндгрен учить мовчати.

Ніколь Кідман — справжній скарб. І хоча її колишній чоловік Том Круз, який колись не втомлювався переконувати всіх і кожного в істинності цього, уже давно називає «скарбом» зовсім іншу дівчину (хоча Пенелопа Крус теж неабияка цінність, із цим не посперечаєшся), зате на батьківщині Ніколь, у далекій Австралії, її любитимуть і цінуватимуть завжди.