Якщо ви їздите на маршрутних таксі, то мабуть бачили в салонах наклейки на кшталт «А ти залишив заповіт?» Утім, може, й не варто їх сприймати тільки як «чорний гумор»? Принаймні до такого висновку підштовхує очевидне свавілля, що чинять на дорогах «маршрутки». Прагнучи швидше проскочити від зупинки до зупинки, водії перевищують швидкість, «підрізають» машини, ігнорують правила.

Фінансова криза, що найбільше вдарила по металургійній галузі, змусила підприєм­ства мерщій позбуватися «баласту», який у непростих умовах виживання виявився першим «на виліт». Приміром, керівники потужного Маріупольського металургійного комбінату імені Ілліча прийняли рішення припинити діяльність власної авіакомпанії «Ілліч–Авіа». Інформацію про це було оприлюднено нещодавно на апаратній нараді підприємства. Щоправда, майбутнє «крил» поки не відоме. Розглядаються різноманітні варіанти: від передачі в оренду авіакомпанії повністю до розпродажу активів. Причому, кажуть на комбінаті, вже відшукалися охочі придбати літаки іллічівців, і з ними ще тривають перемовини.

Проект народився з простої і навіть трохи дитячої ідеї співробітників Харківського планетарію та фонду «УкрАстро» —привітати телефоном Едвіна Олдріна з 40–річним ювілеєм польоту корабля «Аполлон–11» на Місяць. Залізної гарантії, що космонавт, який безпосередньо причетний до першого виходу людини на позаземну поверхню, почує їхнє вітання, в її авторів не було. Але вони ризикнули, і все вийшло. «У нас є хороші контакти з людьми, які займаються астрономічною освітою в різних країнах світу, — розповіла «УМ» директор планетарію, президент фонду «УкрАстро» Галина Желєзняк. — Зокрема, один із наших колег безпосередньо знайомий з Олдріним, і саме він передав телефоном наше привітання з пропозицією відвідати Україну».

Власне, довершеного меморіального комплексу на Європейській площі в Івано–Франківську немає. Є капітально збудоване, облицьоване житомирським мармуром приміщення зі скла та бетону площею 560 квадратних метрів. Над цією архітектурною порожнечею височіють камінний повстанський хрест і бронзова фігура провідника ОУН, яку не видно з лицьового фасаду.

Рік тому на Західну Україну обрушилося стихійне лихо. Через сильні зливи, що не вщухали кілька діб поспіль, вийшли з берегів ріки. Вода розмила сотні кілометрів доріг, зруйнувала тисячі будинків, знищила урожай на полях та городах, і найстрашніше — забрала 24 людських життя, з них шість — дитячих. Серед населених пунктів, які постраждали найбільше, було і придністровське селище Коропець, де повінь затопила півтори сотні житлових будинків. Туди і вирушила журналіст «УМ», щоб дізнатися, як пережили люди водяне лихо і чи всі їхні проблеми вирішено.

Така цікава деталь. Виявляється, із забрудненням повітря боролися дуже й дуже давно. Приміром, заборону на використання вугілля як палива ввели ще в середні віки. У 1273 році в Лондоні навіть оприлюднили указ, що чітко назвав спалення вугілля справою, «шкідливою для здоров’я». Цей екскурс в історію є дуже повчальним для промислової Донеччини, на яку припадає 36% загального обсягу шкідливих викидів у країні. Та парадокс у тому, що саме важка екологія може стати для краю своєрідним «золотим дном» і принести чималі прибутки. Йдеться про співробітництво в рамках Кіотського протоколу з Японією, яка зацікавлена в закупівлі в України квот на викиди парникових газів. Отож нині в області вже готують десятки проектів на отримання так званих «зелених інвестицій».

Як відомо, на території Тернопільщини розташована третина всіх стародавніх замків України. З одного боку, місцеві жителі цим, звичайно, пишаються, а з іншого — усім свідомим громадянам соромно за те, в якому стані перебувають ці унікальні пам’ятки історії та архітектури. Адже факти вперто свідчать про те, що невблаганний час завдав спорудам меншої шкоди, ніж байдужо–споживацьке ставлення людей.

Дійсний член Нью–Йоркської академії наук, професор Херсонського дер­жавного технічного університету став жертвою підступних задумів звичайного сантехніка. У квартирі вченого забилася каналізація. Професор викликав спеціаліста із ЖЕКу. Той за п’ять хвилин прочистив труби, одержав свої 50 гривень, а потім попросив зварити йому з похмілля чашку кави.

У сезон літніх відпусток більшість доріг, якими пересуваються відпочивальники, ведуть до моря. А до найтеплішого й, що дуже важливо нині, «найдешевшого» Азовського моря прямують, складається враження, навіть навпростець і бездоріжжям. Шкода тільки, що в донедавна збережених тут диких куточках природи пляжники поводяться по–дикунськи. Приміром, влітку дуже потерпає від навали туристів, які мають звичку залишати після себе гори сміття, Білосарайська коса на Азовському узбережжі. Ця унікальна природна зона є улюбленим місцем відпочинку, але, на жаль, перетворюється на сміттєзвалище.

Акція має визначити найкращого господаря приватної садиби в районах міста. Як повідомили «УМ» організатори конкурсу з міської ради, переможцем може стати кожен власник «окультуреного» палісадника, адже «належний вигляд обійстя залежить не від статків господаря, а від його бажання зробити кращою власну територію». За словами куратора «змагань», директора КП «Адміністративно–технічне управління» Інни Свистун, захід проводиться, аби нагадати мешканцям так званого «приватного сектору», що їхні володіння є невід’ємною частиною міста і становлять неабияку цінність для розмаїття міського ландшафту.