Рік тому віце-президент Федерації повітроплавання України В'ячеслав Гардашник у стінах Російського медіа-центру повідомив журналістам сумну звістку: внаслідок масштабної пожежі вітчизняні любителі неба втратили майже всі свої аеростати. Щоправда, тоді пан В'ячеслав запевнив присутніх: українці все одно підніматимуться на повітряних кулях у небо. І виконав свою обіцянку. Першим подвигом повітроплавців став минулорічний транснаціональний переліт із Росії в Україну під назвою «Дружба без кордонів». А восьмий Міжнародний фестиваль повітроплавання, який нещодавно закінчився в Україні, остаточно засвідчив: не перевелися на нашій батьківщині справжні звитяжці. У феєричному спортивному шоу взяло участь 23 екіпажі, у тому числі й іноземні.

«Ти, брудна сучко, зараз я тебе трахну!» — розпатланий молодик не залишає підстав сумніватися у серйозності своїх намірів, однією рукою спрямовуючи дуло пістолета в груди переляканій жінці, біля якої лежить із простреленою головою чоловік, а іншою поквапливо розстібаючи ширінку на штанях. Дивлюся на годинник: восьма з гаком вечора, або, мовою телевізійників, прайм-тайм. Колись у цей час показували дитячу казочку... Та грець із ним, я ж не маленька, а людство вигадало таку чудову штукенцію, як дистанційне управління: клацнув кнопкою — і насолоджуйся чимось естетичнішим... Ой! Кулеметна черга наскрізь продірявлює закривавлені груди якогось нещасного (мабуть, поганий був хлопець), забризкуючи кров'ю й шматками м'яса дорогі готельні меблі (судячи із захвату, з яким сусідський хлопчина років шести наступного дня «розстрілював» на подвір'ї старенький «Жигуль», супроводжуючи «помсту» знайомою мені з побаченої напередодні сцени лексикою, той, хто стріляв, виявився хлопцем «хорошим»). Де мій рятівний пульт? «Знаєш, у чому сила, брате?»... Ні, це я точно не дивитимусь — там українців обіцяють «мочити» за Севастополь. Чи це в наступній серії? Байдуже, все одно щось кримінальне, хоча в куточку телевізора видно зелений кружечок — значить, дивитися можна всім і без обмежень. Гм. Вочевидь, мій романтичний настрій, якому заманулося переглянути щось добре й вічне на зразок «Віднесених вітром» або «Службового роману», у плани телевізійних мойр не вписується. Навіть «рятівна» реклама, де панночка в білому (колір невинності?) вже не закликає довірливо: «Візьми мене!», символізуючи чистоту й наївність горілки на березових бруньках (по-перше, всілякі «біленькі» повинні рекламувати після 23-ї, а по-друге, від послуг жертовної панночки виробники, здається, вже відмовилися), не рятує від засилля кримінально-сексуальних сюжетів. Парочка, яка аж надто палко лижеться (слово «цілується» тут якось не тулиться) на тлі цегляної стіни, виявляється, знайома всього-на-всього 5 хвилин. Вочевидь, така палка пристрасть, викликана напоєм певної марки, повинна спонукати мене спробувати цей чудодійний нектар і накинутися на першу зустрічну особу чоловічої статі...

«Усі хвороби від нервів», — жартуємо ми побіжно, коли лікарі не можуть визначити причину недуги. Але ця нехитра життєва істина, як не дивно, підтверджується останніми дослідженнями медиків. Фахівці кажуть, наприклад, що досить часто причиною розвитку астми, екземи, виразки шлунку стає не якийсь фізичний чинник, а реакція людини на психологічний та соціальний стрес. Отож психосоматика («соматичний» — означає тілесний, тобто той, що стосується тіла. — Авт.) — напрям психіатрії, що вивчає вплив психологічних факторів на виникнення цілком реальних медичних захворювань, стає дедалі популярнішою як у світі, так і у нас. Тепер тих, хто страждає від таких захворювань, лікують не лише в Києві й Львові, а й у Тернополі.

Закінчився тріумфом одного фільму — «Свої» російського режисера Дмитра Месхієва. Журі на чолі з відомим режисером Аланом Паркером визнало його кращою стрічкою, водночас присудивши її творцям ще два призи — за кращу режисуру і за кращу чоловічу роль. Останній — нашому акторові Богдану Ступці, який, на жаль, не зміг приїхати ні на сам фестиваль (у день світової прем'єри стрічки був у Франції), ні на його закриття (цього ж дня закривав сезон театр імені Івана Франка і його керівник не мав права полишити колектив навіть задля такої події). Рішення журі цілком справедливе і навряд чи буде кимось заперечене. Підтвердження тому — призи «Своїм», які присудили журі Російської кінокритики (на чолі з Оленою Стишовою) та Федерації кіноклубів.

Схоже, що загальновідомі методи «вирішування проблем» деякими амбітними особами з Донецького регіону знаходять своє застосування і в спорті. Зокрема, всі підстави так вважати дає гострий конфлікт в українському боксі, який зараз сягає своєї кульмінації. На превеликий жаль, один із найпопулярніших видів спорту, на представників якого — братів Кличків — ледь не молиться вся нація, за сучасного керівництва прямує до занепаду і втрачає свої позиції на міжнародній арені. Аби пояснити суть проблеми, яку «УМ» уже порушувала в кількох публікаціях від 25 травня і 26 червня, нагадаємо, як розвивалися події, що призвели до конфлікту.

Скандал довкола військового ліцею імені Івана Богуна набуває нових рис. За час, поки батьки абітурієнтів оббивали високі пороги та протестували проти закриття ліцею біля Верховної Ради, серед протестантів поширились чутки. Люди кажуть, мовляв, закривають ліцей навіть не через відсутність необхідності у вишколених «богунівцях». І доводять, що їхніх дітей позбавили шансів на навчання, бо вони... стали на заваді масштабному будівництву. На перший погляд, ця версія може здатися наївною. Проте кожен, хто цього літа був біля ліцею, не міг не помітити поруч із ним величезний будмайданчик на території Царського Села. «Поруч із ліцеєм компанія Познякижитлобуд дійсно проводить будівництво», — підтвердив учора начальник Головного управління житлового забезпечення столиці Михайло Голиця. Але відмовився коментувати, чи дійсно причиною закриття навчального закладу стало саме будівництво, пояснивши, що це не його компетенція. Водночас він заявив, що будинки там зводяться дуже швидкими темпами, тому ця версія небезпiдставна.

Друге засідання Шевченківського місцевого суду у справі, відкритій за скаргою Марії Самбур та Валерія Воротніка, вчора було напрочуд коротким. Меланхолійні будівельники на риштуванні не встигли «освіжити» й третину суду веселеньким сірим вапном, коли до них на вулиці вже приєдналися усі учасники процесу та їхні вболівальники. (За винятком, ясна річ, головуючої в процесі Тетяни Ізмайлової, котра відклала слухання до 31 серпня, пояснивши такий тривалий «тайм-брейк» відпусткою, в яку йдуть судді).

Останній місяць перед офіційним стартом виборчої кампанії засвідчив цікаві тенденції в «розкрутці» так званого «єдиного кандидата від влади». Та якщо нерви в самого Віктора Януковича ще тримаються в заведеній пружині, то деяким його донецьким соратникам явно не завадило б перевіритись у психоневролога.

Безстроковий страйк розпочали студенти Сумського державного університету. Наметів у сквері Шевченка стало ще більше. Бо студенти університетів дуже хочуть почути відповіді на багато запитань: чи законно відбувається процедура ліквідації-реорганізації вузів? Чому iз СумДУ вже почали вивозити меблі і зірвали вивіску на вході, а заразом — і українську державну символіку? Чи проведені, як належить, інвентаризація, детальна ревізія? Бо ж матеріальні цінності та фінанси мають здатність губитися в метушні. І чи законно здійснюється кадрова реорганізація? Запитань ще багато. Серед них і те, чому так довго й цинічно мовчить Київ? Готується до передвиборчих перегонів? Але ж у виборчому процесі мають брати участь ще й виборці. Зокрема ті, які сидять сьогодні у сквері Шевченка.