Дехто вже почав хвилюватися з приводу можливого неприбуття до столиці України головного хокейного трофею —Кубка Стенлі, виграного нещодавно вихованцем київської спортшколи Русланом Федотенком із клубом «Тампа-Бей». Мовляв, ця акція — не естафета олімпійського вогню, тут щедрих спонсорів не знайдеш, та й тривати «гостини» енхаелівського трофея мають якихось півдоби, тобто часу для реклами торгових марок і державних діячів обмаль. Та й керівництво бідного, обділеного увагою українського хокею нібито не надто горить бажанням ускладнювати собі життя організаційними питаннями, пов'язаними з Федотенком, Кубком Стенлі, їх прийомом та охороною. Але нехіть Києва приймати головний приз НХЛ виявилася, слава Богу, лише чутками. Як з'ясувала «УМ», уже існує оргкомітет з організації перебування Кубка Стенлі в Україні.

Найпочесніший трофей «найшвидшої у світі гри» почав свою історію з 1892 року, коли сер Фредерік Артур, лорд Стенлі, придбав у магазині за 50 доларів приз для нагородження кращої команди канадського хокею. З 1910 року цю функцію взяла на себе Національна хокейна ліга, а з 1926-го Кубок вручають лише клубам, що входять до її складу. Кубок Стенлі не може стати власністю якоїсь команди, а вручається на певний час переможцеві розіграшу.

Одна справа читати про кухні народів світу, ще інша — куштувати страви у вітчизняних ресторанах, де національність кухарів не завжди відповідає задекларованій кухні, і зовсім інша — бути безпосереднім учасником кулінарного процесу на батьківщині страви. Мій знайомий кілька років пропрацював за контрактом у Південній Кореї, тож про нюанси і тонкощі кулінарії цієї країни я почула з перших уст.
Слов'янському люду непросто звикати після українського борщу з пампушками та вареників до досить-таки незвичної корейської кулiнарiї. По-перше, страви надзвичайно гострі, щоб нищити мікроби спеціями, — це викликано відповідним спекотним кліматом. Спочатку їсти просто неможливо, але згодом звикаєш. По-друге, смак дуже специфічний, тому «для адаптації» необхідно чимало часу.

Полунично-ягідні «жнива» у розпалі, а отже, продовжують надходити ваші листи, любі наші читачі. І хоча ціни на полуниці цього року сягнули небачених досі висот (мабуть, полуниці для кращого визрівання поливають бензином, який різко підскочив у ціні, бо іншого виправдання такій дорожнечі я не знаходжу), проте наш народ таким не залякаєш — у когось своя грядка полуниць чи кущ смородини, а хто й до родини навідається, отож, упевнена, жодна українська родина без солодких делікатесів узимку не залишиться.

Те, що в Голлівуді точиться загальна безперервна суперечка, хто ж з акторів «най-най», якось само собою зрозуміло. Але іноді суперництво між зірками виглядає ну просто безглуздим. Надто ж коли ідеться про вищість чийогось природного розуму.

Доброчинність буває різною, іноді навіть... голою в прямому сенсі цього слова. Скажімо, популярна американська співачка Мейсі Грей як пообіцяла, що роздягнеться, аби зібрати гроші на благодійні цілі, то так позавчора й зробила. Сталося це, щоправда, не в її рідних Штатах, а в Лондоні. Закликавши охочих відкрити гаманці, аби побачити зірку в чому мати народила, 28-річна Мейсі справді профігурувала на вечірній акції лише в туфлях на високих каблуках.

Цей безглуздий чемпіонат мало того що є традиційним, так проводиться ще й аж із 1916 року. Поїдання публікою хот-догів чи іншого подібного харчу на швидкість — саме таким чином нью-йоркський ресторан «Натан» відзначає День незалежності США. Новий рекорд у справі поглинання булок із сосисками належить японцю Такеру Кобаясі, котрий за 12 хвилин увіпхнув собі всередину 53 з половиною хот-доги.

Американець Сем Реймі, режисер популярних нині блокбастерів «Людина-павук» і «Людина-павук-2», повідомив, що сподівається створити документальний фільм, зйомки триватимуть не багато не мало, а тисячу років. Як інформує «Ассошіейтед Пресс», Реймі пропонує розмістити в кожному великому місті США по камері, яка зніматиме по одному кадру (1/24 секунди) о 12:00 кожного дня, і так — ціле тисячоліття. Тривалість картини після монтажу складе трохи більше чотирьох годин. Таким чином, століття вкладеться лише в 25 хвилин екранного часу.

У дитинстві мені дуже подобався спорт. І я навіть кілька місяців ходив у секцію боксу. А потім вони купили собі грушу...