Звісно, нашим драматургам нині про таке можна лише мріяти: в одному з головних театрів країни три дні поспіль триває свято сучасної п'єси. Її, п'єсу, у свої турботливі руки бере молодий режисер Х, навколо нього гуртуються одержимі творчістю молоді актори, і ... починається таїнство творення. Звісно, за кілька днів роботи над текстом говорити про повноцінну, завершену виставу не доводиться, але ж п'єса починає жити своїм справжнім, сценічним, а не лише паперовим життям — це теж для початку дуже навіть непогано. Власне, саме так і розгорталися події у Театрі імені Лесі Українки: драматургія сучасних німецьких авторів пройшла тест на сценічне втілення. Честь і хвала Гьоте-інституту, який не лише піклується про молодих німецьких драматургів, а й популяризує німецьку літературу за кордоном. Нам же доводиться втішатися тим, що практична складова цього проекту — робота акторів та режисерів — наша, українська. І згадувати цікавий досвід Театру імені Франка (можливо, він буде продовжений?), який щопонеділка влаштовував читання сучасної української драматургії.