Bідомий актор театру і кіно, народний артист Росії Аристарх Ліванов на сцені і екрані спеціалізувався на виконанні ролей офіцерів КДБ, які відловлюють західних шпигунів, мужніх радянських військових та відставних офіцерів, які навіть на заслуженому відпочинку продовжують захищати Вітчизну від всілякої закордонної нечисті. Щоправда, у 90-х роках він раз зіграв сутенера та кілька разів — мафіозі, але, як запевняє 59-річний актор, винятково з необхідності вижити за нових часів, коли офіцери КДБ перестали бути «позитивними героями». Та ось неспокійні новітні часи надали нагоду і в житті побути чекістом.

Учасники мандрівного театру вуличної сатири «Політичний вертеп» (такою є повна назва проекту) говорять, що вони — поза політикою. І що лише перекладають на мову сцени ті теми, які узурпували ЗМІ. І що, зрештою, хочуть тільки повернути собі акторський хліб, який безсоромно їдять політики, влаштовуючи спектаклі і перетворюючись на блазнів просто посеред білого дня. Проте політична незаангажованість у мистецтві має місце, напевне, лише тоді, коли предметом творчості є розквітлий бузок чи очі коханої. Гра ж у Кучму та Януковича не залишає вибору щодо того, бути чи не бути закам'янілим літописцем теперішніх подій. Останнє — прерогатива інформагентств. Вертеп же (та ще й політичний!) — він на те й вертеп, аби тішити емоційним і гострим дійством.

Цьогорічний візит 11-тисячної громади хасидів на уманську землю, де вони на могилі свого духовного наставника ребе Нахмана зустрічають єврейський Новий рік, запам'ятається бійкою місцевих та гостей. Інцидент стався на вулиці Софії Перовської. Компанія хлопців iз пейсиками йшла своїм маршрутом й один із них жбурнув пакет зі сміттям на газон біля багатоповерхівки. Одна з мешканок цього будинку, обурившись таким нахабством, зробила зауваження. Але ті не відреагували: хасиди із жінками не розмовляють у період своїх покаянних молитов. Тому жінка навздогін їм відправила свого 22-річного сина, аби той передав їм прохання прибрати сміття. Але у відповідь хасиди підняли пакет й запустили хлопцю межи очі.

Зарка є брудним містечком, вулицями якого гуляє віхола пилу. Воно оточене коричневими, випаленими сонцем пагорбами. В Йорданії Зарка має репутацію центру торгівлі автомобілями та... злочинності, пише кореспондент Бі-Бі-Сі Джон Лейн, який відвідав це місто наприкінці вересня. Про це забуте Богом місто світ дізнався завдяки тому, що в ньому 30 жовтня 1966 року в сім'ї відставного солдата, вихідця з відомого бедуїнського клану Бені Хасан, народився хлопчик на ім'я та прізвище Ахмед Хулайлі, котрий тепер відомий під іменем Абу Мусаб аль-Заркаві як найбільш грізний та небезпечний терорист охопленого війною та хаосом Іраку. Прізвище Заркаві означає «чоловік із Зарки». Багато останніх років Заркаві перебуває «в бігах», але його дружина та четверо дітей надалі мешкають у двоповерховому будинку на околиці Зарки. Через дорогу від них живе його шурин Салех аль-Хамі, який наполягає: «Заркаві є хорошою людиною, хорошим мусульманином, який подався до Іраку з життєвого переконання, що він має боротися з американськими окупантами».

У київській гімназії східних мов № 1 четвертого жовтня урочисто відкрили пам'ятну дошку, присвячену 55-річчю з дня проголошення Китайської народної республіки і відповідної річниці початку вивчення китайської мови в Києві. Були запрошені гості — з посольства, парламенту, Всеукраїнського товариства китаєзнавців... На жаль, серед них не було людини, яка стояла біля витоків школи, де вперше почали навчати талановитих дітей з усієї України мови і культури загадкової Піднебесної. Іван Корнійович Чирко нинішньої весни встиг закінчити редагування Великого українсько-китайського і китайсько-українського словника, що його замовив кілька років тому Харбінський університет. Поруч із веселою порцеляновою статуеткою китайського Бога Довголіття — подарунком посла КНР — ми разом з ним перегортали розрізнені сторінки багаторічної перекладацької праці й не знали, що бачимо людину дивовижної долі, розуму і мужності востаннє. Начебто відчуваючи, що словник — його лебедина пісня, Іван Чирко напередодні подарував свою величезну бібліотеку з китайськими культурними раритетами знайомому чиновнику з МЗС. І згадував свою історію любові до Піднебесної з гумором і легкою ностальгією... У травні цього року його не стало.

Недарма темношкіру топ-модельку Наомі Кемпбелл вважають гарячою жінкою. Наомі й дня не може провести без почуття закоханості, а тому щойно розходиться з одним бойфрендом, як одразу ж знаходить іншого. Причому для журналістів її особисте життя зазвичай не таємниця — манекенниця ніколи не приховує почуттів і з кожним новим «другом» одразу ж з'являється на публіці під ручку.

Якщо нормальні люди восени, як випливає з відомого прислів'я, рахують курчат, то британці — складають рейтинги. Тож не дивно, що наприкінці минулого тижня преса Великої Британії розродилася одразу кількома переліками «най-най» речей та знаменитостей. Але найоригінальнішим на тлі всіх цих «найпрекрасніших» і «найсексуальніших» виявився рейтинг, укладений компанією Cool Brandleaders Council («Рада крутих провідних брендів»), яка звернулася до 3 тисяч респондентів віком від 18 до 44 років з проханням розсортувати відомих їм знаменитостей та речі за ступенем їхньої «крутості».

Оприлюднено нову версію рейтингу ста найпривабливіших кінозірок усіх часів і народів. Цього разу опитування проводив відомий британський журнал Empire. І хоча воно представляє інтереси переважно мешканців Об'єднаного Королівства, масштабність дослідження, в якому взяли участь понад 15 тисяч осіб, доводить серйозність його результатів.

«Мотузочко, ти мене любиш? — Ще й як, Стільчику мій коханий!». Можете сміятися, але років через двадцять такі розмови лунатимуть майже повсюдно. На щастя, йдеться не про Україну, а про Японію: віднедавна тамтешні мешканці здобули право називати своїх дітей «Зайчиками», «Котиками» чи «Пташечками» не лише в домашньому спілкуванні, а й на цілком офіційній основі. Більше того, у свідоцтві про народження дитини віднині можна записувати імена на кшталт «Каструлі», «Мотузки», «Прищіпки» тощо. Таке нововведення передбачене затвердженим минулого тижня додатковим списком із 488 ієрогліфів, які дозволено використовувати як імена людей.

Чому в нашій країні водії називаються «автолюбителі»?
Тому що з нашими машинами треба постійно «займатися любов'ю», щоб вони їздили.