Виставку до 40-річчя творчої діяльності Івана Марчука в «Українському домі» продовжили до 13 серпня. Люди йдуть щодня, як у Мавзолей. «А що буде на вихідні», — каже чоловік «на ресепшені». У вихідні, точніше в неділю, якраз нічого не було, бо, виявляється, «Український дім» у неділю вихідний. За ті 15 хвилин, що ми чекали на своїх друзів під афішами виставки, чоловік сорок на наших очах «поцілували замок». Інтерес до Марчука — величезний, до того ж уміло підігрітий рекламою: «А я цю виставку в Кривому Розі по телевізору бачив», — сказав тут у Києві далекий від мистецтва криворіжець.
Крім задоволення від дотику до мистецтва народного художника України, лауреата Шевченківської премії, унікального майстра відвідувачі отримують задоволення від спілкування з Іваном Степановичем, він фактично кожного дня по кілька годин проводить на виставці. Особливо охоче він пояснює свої роботи жіночій аудиторії, втім привітно і доброзичливо спілкується з усіма, хто звертається з несміливими компліментами. Йому несуть квіти. У нього беруть автографи. Запитують, чи можна придбати картини. Розкішним альбомом, куди ввійшло дуже багато робіт Майстра, тих, що давно по приватних колекціях по всіх континентах, по музеях, ранніх, унікальних, які він по старих слайдах і не дуже якісних фотографіях «витягував» на комп'ютері, цікавляться всі, але ціна — 490 гривень — кусається. На наступний рік, до 70-річчя художника центральна і місцева влада пообіцяли відкрити постійно діючий культурний центр «Музей Івана Марчука», але, за словами художника, його ще й у проекті немає.
