Минулої осені навчальний рік Донецький Національний університет розпочав в «еміграції»: після окупації Донбасу та заяв бойовиків про перехід вишу під юрисдикцію «ДНР» керівництво вишу, більшість викладачів та студентів зайняла патріотичну позицію і зважилися на переїзд. Жезл подальшої освітянської долі вишу з Донбасу впав на Вінницю.

Напередодні Великодня делегація представників Ковельської районної ради, місцевих волонтерів та артистів побували у прифронтовому Старобільському районі Луганщини. І не з порожніми руками, а, як і годиться щирим українцям, з гостинцями до свят.

У родинному обійсті відомих в Україні братів Покальчуків — на жаль, уже покійного письменника Юрія Покальчука та його брата, соціального психолога Олега Покальчука — волинські волонтери взялися облаштовувати своєрідний культурний центр. Саме останній ще восени запропонував місцевим волонтерам використати батьківську хату та подвір’я, що лишилося в Луцьку, з користю для міста та бійців АТО.

Свого часу «УМ» докладно розповідала про те, як у багатоповерхівці по вулиці Конєва святкували новосілля родини з особливими дітьми. Будинок цей зведений за унікальним проектом — спеціально для дітей, чиє життя проходить в інвалідному візку.

У пасажирів дніпропетровських маршрутних автобусів та метро розпочалося принципово нове життя. Принаймні чогось подібного історія обласного центру дотепер не знала — пiсля Великодня у транспорті з’явилися плакати не рекламні, а з віршами українських поетів. А з 4 травня вірші українських поетів «оселяться» і в дніпропетровському електротранспорті.

Окрім озвученого державою підняття тарифів на газ і, зрозуміло, на теплопостачання, для черкаських споживачів є ще одна новина — у комунальному підприємстві «Черкаситеплокомуненерго», яке подає тепло та гарячу воду половині обласного центру, заговорили і про те, щоб до тарифу включити ще й інвестиційну складову. Мовляв, це дозволить підприємству швидше розрахуватись з узятим кредитом ЄБРР, який суттєво зріс після падіння гривні.

Парадокс, але факт лишається фактом: у Черкаського міського управління освіти виявилося аж два законні начальники. Така ситуація склалася після того, як у жовтні минулого року суд поновив на посаді колишнього начальника управління освіти Анатолія Депутата. Тож тепер він разом зі своїм наступником Євгеном Степком ділять на двох одне керівне крісло.

Ганна ЯРОШЕНКО
Один із «майданівців» Віталій Клименко заявив, що вийти на вулицю полтавців змусила нова влада, яка хоче від сьогодні запровадити драконівські й необґрунтовані тарифи на «комуналку». «Сумний першоквітневий «жарт», — іронічно резюмував він. — Ми хочемо, щоб на вимогу громадськості обласна влада прийняла звернення до можновладців у Києві про те, що вона не підтримує чергового підняття тарифів, які вже й сьогодні непосильні для більшості людей».
На народну сходку гуртом запрошують очільників обласної влади, проте, як виявилося, і в голови облдержадміністрації Валерія Головка, і в голови обласної ради Петра Ворони цього дня знайшлися нагальніші справи, хоч про акцію протесту обоє були поінформовані. Урешті-решт віддуватися за них довелося двом заступникам голови облради — Володимиру Марченку та Володимиру Микійчуку.
Інший «майданівець» Олег Підгорний повідомив, що разом з однодумцями провів власне дослідження: «У вересні минулого року, коли почали займатися питанням комунальних тарифів, ми відкрили той факт, що всі підписані угоди є конфіденційною інформацією. Та ми штурмували кабінети і в такий спосіб отримували документи, що нас цікавили. З активістів-фа­хівців працювала комісія, яка зробила економічні обґрунтування про те, що вже на сьогодні тарифи на тепло- та водопостачання завищені принаймні в 1,5-2 рази. Ці висновки лягли на стіл попередника нинішнього «губернатора» і... канули в Лету. У грудні на сесії обласної ради прийняли рішення про створення контрольної комісії, яка б проаналізувала діяльність комунальних підприємств «Полтаватеплоенерго» та «Полтававодоканал», але вона так і не розпочала цієї роботи. Згідно з документами, які нам надали, «Полтававодоканал» щорічно видобуває 25 мільйонів кубічних метрів води, із них населенню постачає 14 млн. кубометрів. Але, згідно з іншими документами, ми отримуємо лише 7 млн. кубометрів, а інші 7 кудись зникають. Іще одне: 29 відсотків води «водоканальці» списують на втрати. Це все одно що на 6-7 сантиметрів залити всю територію Полтави. При цьому жодного документа, який би підтверджував механізм вимірювання втрат, нам не змогли показати».
Окрім усього, як запевнив активіст, жодна котельня в місті не має на вході лічильника холодної води. Тож розрахунки робляться з повітря, реального контролю за постачанням води (так само, як і газу, електроенергії) немає.
Юрист за фахом Костянтин Волков причину постійного зростання тарифів вбачає в тому, що громада є власником комунальних підприємств лише на папері. «Ми самі винні в тому, що наше спільне майно не приносить нам, власникам, ніякого задоволення, а радше навпаки, — констатував він. — На звернення одного з пенсіонерів про те, що він через скруту не в змозі виконувати свої договірні зобов’язання перед «Полтаватепло­енерго», літньому чоловіку відповіли, що змусять його оплатити послуги через суд. Але ж у договорі є пункти про те, що споживач має право на тимчасове призупинення виплат, а також на знижку тощо. Це типовий договір, затверджений Кабміном. На наш запит до підприємства стосовно того, скільки споживачів скористалися законним правом знижки, нам відповіли: раз договір, мовляв, затверджений Кабміном, отже, туди і звертайтеся. Тож, якщо громада не усвідомить, що вона є власником комунальних підприємств (а власник може впливати на їхню роботу, вимагати звіту керівників), черговим підвищенням тарифів усе не закінчиться».
Тим часом слово бере очільник контрольної комісії обласної ради, яка мала б дати фінансово-економічну оцінку діяльності комунальних підприємств, але так нічого й не зробила, Володимир Марченко. Він обіцяє, що керівники комунальних підприємств відзвітують перед громадою за кожну цифру, та юрба його не слухає. Активісти нагадують Володимиру Олександровичу, що він от уже 12 років у кріслі заступника — за будь-якої влади, і пропонують тут же написати офіційну заяву про те, що той складає із себе повноваження заступника голови облради. Під тиском загалу чиновник урешті-решт змушений написати заяву з проханням розглянути на черговій сесії питання про його відставку.
Громадський активіст Володимир Дащенко зачитує заяву, адресовану голові обласної ради та голові облдержадміністрації, у якій, зокрема, зазначено, що територіальна громада обурена бездіяльністю нової влади. Ця бездіяльність призвела до того, що обласні комунальні підприємства стали збитковими, стратегія розвитку галузі відсутня, формування тарифів на комунальні послуги проводиться непрозоро, останні постійно зростають. Збиткове підприємство «Полтаватеплоенерго» лобіює прийняття депутатами обласної ради рішення про отримання кредиту в розмірі 24 мільйонів євро(!). Вимога громади така: продовжити термін дії комісії з перевірки фінансово-господарської діяльності обласних комунальних підприємств «Полтаватеплоенерго» та «Полтававодоканал» і до завершення її роботи заборонити розгляд питання про зміну тарифів на послуги цих монополістів. Окрім усього, підготувати звернення до Кабміну та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг. У разі невиконання вимог громада залишає за собою право блокування обласної ради і навіть перекриття руху міського транспорту.
Одна з учасниць акції протесту Людмила Олексієнко розповідає, що мешкає на 16 квадратних метрах житла разом із трьома дітьми, а прописані на цій житловій площі ще чимало членів її родини, тож субсидія їй у жодному разі не світить. Свого часу, щоб мати можливість доглядати за середньою донькою, котра мала інвалідність, Людмила покинула роботу, а тепер знайти вакантне місце не може. Оскільки коштів на життя не вистачає, заборгувала за газ, унаслідок чого його постачання обрізали. Тож тепер вона змушена опалювати приміщення дровами. «Чергове підвищення комунальних тарифів мою сім’ю просто уб’є», — робить висновок жінка.
Полтавський пенсіонер Павло Смага бідкається, що також не зможе скористатися субсидією: у чоловіка 2-кімнатна квартира, в якій зареєстровані 4 особи, а реально він мешкає сам. «Отримуючи пенсію в розмірі 1 400 гривень, 700 із них витрачаю на комунальні платежі. Уже зараз мені виживати важко. І таких, як я, багато. Знаєте, що ще вам скажу? Люди вже зрозуміли, що до влади прийшли такі ж самі, як і їхні попередники: тільки ті розкрадали бюджет, а ці залазять у кишені до збіднілих далі нікуди українців». n

Декілька місяців тому «УМ» повідомляла про проблеми, які після анексії Криму виникли у родин українських військовослужбовців, які свого часу отримали службові квартири, зокрема в Сімферополі, на вулицях Лексина і Кубанській. Наразі квартирні обходи з поліцією і ФСБ під виглядом такої собі «інвентаризації», коли людям настійно рекомендували звільнити відомче житло, начебто припинились, повідомила «УМ» одна з таких потенційних «жертв» Ірина Селезньова.

Про небезпечне сусідство з Придністров’ям вінничани не забувають з перших днів російської окупації українських територій. Однак нещодавня засторога з цього приводу американського сенатора-республіканця Джона Маккейна дещо загострила неспокій. Американський політик сказав, що Путін уже отримав схід України, тому незабаром можна чекати подальшого наступу, зокрема на Маріуполь.