Нарешті, дочекалися — комунальні борги таки погашатимуть за рахунок знецінених заощаджень вкладників Ощадбанку колишнього СРСР. На це держава виділила шість мільярдів гривень, відповідний рядок є в законі про бюджет 2005 року. Тривалий час в уряді утримувалися від коментарів стосовно цього взаємозаліку, посилаючись на те, що Міністерство фінансів поки що лише розробляє схему платежів. Зрештою, документ побачив світ 29 липня. Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив порядок проведення розрахунків. Утім спочатку навколо цієї справи була суцільна плутанина. У жеках нічого не знали про те, як практично втілити задум уряду, а у філіях Ощадбанку так само відмовлялися вести будь-які переговори з дідусями і бабусями на цю тему.

У березні нова адміністрація Луганщини пообіцяла забезпечити регіон шахтною водою, очищеною з допомогою американських фільтрів. Тоді це здавалося, скажемо м'яко, утопією або проблемою не одного року. Власне кажучи, проблема ще далека від остаточного розв'язання, зате журналісти змогли пересвідчитися, що справа ця є реальною. Перша установка з очищення води за принципом зворотного осмосу вже запрацювала на шахті «Брянківська».

Відомо, в якому невтішному стані перебуває нині український хокей. Проте збірна України зусиллями в основному ветеранів тримає позиції у вищому дивізіоні чемпіонату світу. Поповнення головної команди країни свіжими кадрами пристойного рівня відбувається дуже рідко, й новачків можна перерахувати на пальцях. Одним із відкриттів минулого сезону став вихованець київського хокею, нині захисник білоруського «Хімволокна» Олександр Побєдоносцев. Дебютант національної команди добре виглядав на грудневому міжнародному турнірі серії «Європейський хокейний виклик» у Києві, а потім стабільними виступами у складі могильовців заслужив право зіграти під синьо-жовтим прапором і на світовій першості в Австрії. Але після другого матчу українців в Інсбруку вдарив грім: в аналізах Побєди, як називають Сашка, знайшли заборонений препарат.
Олександр залишив Австрію, але розслідування його справи в Міжнародній федерації хокею (ІІХФ) ще триває. «Колега» Побєдоносцева по нещастю, ще один спійманий у Відні на допінгу білорус Філін визнав, що сам колов собі анаболіки просто в спортзалі, відтак він отримав суворий вирок у вигляді дворічної дискваліфікації. Не все так просто у випадку з українцем. 23-річний гравець уникав спілкування з пресою до завершення розслідування у штаб-квартирі ІІХФ у Швейцарії, але таки погодився поговорити з кореспондентом «УМ» у Києві.
Очікуючи на Сашка, авторовi цих рядків довелося поспілкуватися з батьком хокеїста. Виявляється, хлопець довго не хотів залишати українську столицю, хоча його запрошували в Росію, й виступав за «Сокіл», бо навчався у ВНЗ. Причому не в «профільному» фізкультурному, а в інституті міжнародних відносин. Погодьтеся, доволі незвично як для спортсмена...

Два дні — у суботу та неділю — в Чорнобаї Черкаської області вирувало традиційне всеукраїнське свято богатирської сили на честь пам'яті Івана Піддубного. Помірятися силою на батьківщину шестиразового чемпіона світу з греко-римської боротьби, якого за 40 років життя у спорті ніхто з суперників не зміг покласти на лопатки, з'їхалися спортсмени з усієї України. Своєю силою дивували народ майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтингу черкащанин Віталій Юрченко, майстер спорту з пауерліфтингу і боротьби сумо Роман Новик із Харкова. У їхніх руках тачки вагою до однієї тонни, 400-кілограмові колеса і навіть 9-тонний КамАЗ здавалися зовсім не важкими. А керував усім цим дійством найсильніший чоловік планети Василь Вірастюк.

Новий політичний сезон, який завершиться парламентськими виборами 26 березня наступного року, стартував. Саме його відкриття, як зазначив у своєму «вступному слові» Голова Верховної Ради Володимир Литвин, ознаменував початок нової, останньої передвиборчої сесії ВР. Як завжди, красиво й «нейтрально» оцінивши ситуацію і розставивши дороговкази (через що дехто з парламентаріїв у кулуарах розцінив цю промову як елемент власної виборчої кампанії), спікер назвав цей етап «найвідповідальнішим у нашій новітній історії і в діяльності Верховної Ради», нагадав нардепам, що парламент «має насамперед відповідально представляти народ і суспільство, а вже потім владу».

Кинута «в саму гущу» бомба позавчорашньої заяви уже екс-державного секретаря Олександра Зінченка збурила політикум, наче ураган «Катріна». Одразу слід зауважити, що час для викриття паном держсеком діянь деяких людей із президентського оточення був обраний наче навмисно: не минулого тижня, коли ще тривали умовні політичні «канікули», і не наступного, не у день початку сесії ВР (тоді б це не було «подією дня номер один»), а саме напередодні відновлення парламентських засідань. Відтак учора «під куполом» про Зінченка та спричинену його позицією кризу фактично тільки й говорили. І не лише «під куполом»...

У понеділок у столиці відбулися збори ЗАТ «ФК «Динамо» Київ». У конференц-залі стадіону імені Валерія Лобановського перебували такі відомі особистості, як Олег Блохін, Леонід Буряк, Йожеф Сабо, Світлана Лобановська — донька Метра, гравці команди — Шовковський, Несмачний, Федоров. Як завжди останнім часом, виник конфлікт між більшою групою акціонерів і представниками компанії бізнесмена Григоришина — «Пасифік». Перші спиралися на рішення Солом'янського райсуду Києва, що дозволив збори, «міноритарники» — на думку Броварського суду, котрий заборонив голосування за шістьма пунктами, серед яких в основному операції з акціями і можливість створення на базі ЗАТ відкритого акціонерного товариства.

...Ще на початку 80-х цей випадок можна було вважати унікальним. Після гастроектомії, тобто повного видалення шлунка, виживали і виживають далеко не всі. Як стверджує медична статистика, кожен десятий хворий помирає відразу після операції, 60 відсотків — живуть до 5 років, і тільки 30 відсотків — довше. На скільки довше — ніхто не береться прогнозувати. Скільки Бог дасть. Лучанин Микита Мазилюк потрапив у ті щасливі тридцять відсотків, а може, і в кілька відсотків щасливчиків, яким вдалося побороти недугу на багато-багато років. Микита Карпович живе повноцінним життям, трохи займається дрібним підприємництвом, ходить у гості, їздить до родини на весілля і навіть може дозволити собі випити п'ятдесят грамів доброї горілочки. Тільки не самогону, а казенної. Тому за весільним столом дядькові Миті ставлять пляшку казьонки, ніби він усю її має випити! Потім вона десь помандрує по столах, але дядькові догодили...

Офіс «Кальварії» — мікроскопічна кімнатка й кухня, де молодий письменник живе, коли приїздить до Києва. Любко зігнувся над комп'ютером. Босі ноги, кількаденна щетина. Розмову почали на балконі. Мікроскопічному, як і сам офіс. Мені було дуже незручно перед Любком — за день до того я захворіла, і не говорила, а рипіла, як незмащені двері. Дереш підвівся і кудись пішов. Не встигла я подумати: «Ну й манери», як він уже ніс гарячу запашну каву.
Виявилося, хоч у своїх текстах Любко часто буває непослідовним і незрозумілим, у спілкуванні він простий, зрозумілий і компанійський. Наприклад, Анетта Антоненко, директор «Кальварії», згадує про своє знайомство зі львівським вундеркіндом так: «...Любкові, коли видавався його перший роман, було вісімнадцять. Тому контракт підписували його батьки. Там одним рядком є жартівлива умова: «Після підписання контракту автор майбутньої книжки має випити з видавцями пляшку доброго коньяку». Наступного дня дзвінок у двері. На порозі стоїть Любко, а в руках тримає коньяк».
Хоча ось уже два роки молодий письменник не курить і не п'є.