Оселя Лазаренків у Карпівці — на вулиці Центральній. Кажуть, свого часу ця «магістраль» була в селі єдиною, тому й назву прибрала відповідну. Своїм же зовнішнім виглядом вона має завдячувати Лазаренкам. Адже саме стараннями Павла Івановича Центральну заасфальтували. Горіхові ж дерева обабіч вулиці висаджено вже зусиллями Івана Трифоновича, Павлового батька.
Коли Іван Лазаренко вийшов нам назустріч із дому, то зовнішньою схожістю із сином просто вразив. І манера говорити така сама — розважливо, повільно, карбованими фразами.

Багато хто запитає: а чому «нова влада»? Адже після зміни режиму Кучми минуло чимало часу, багато хто вже й встиг розчаруватися у помаранчевому «Олімпі», тож про якусь «новизну» нібито й не йдеться. Але влада, до якої замість Тимошенко, Томенка, Турчинова etc прийшли Єхануров, Сташевський, Сахань та ін. — таки нова. Вона інакша, ніж попередня: не революційна, не така строката, у чомусь не така романтична і не настільки ідеалізована. Тепер вона, так би мовити, «технічна». На зміну емоційній політиці в рюшечках прийшли суворі краватки та начебто засукані рукави.
Політичне «межичасся», яке почалося з відставкою уряду Тимошенко, нарешті підходить до кінця. Планується заповнення останніх вакансій у найвпливовіших органах державної влади (включаючи Конституційний Суд), зокрема, чекаємо затвердження парламентом Генпрокурора та заміни низки «губернаторів», а якщо пощастить — ще й обрання нового віце-спікера Верховної Ради.
У зв'язку з цим «УМ» на численні прохання читачів вирішила подати повну галерею облич влади, навести коротенькі біографічні дані посадовців та координати їхніх відомств.
Що показово: знайти потрібну інформацію для такої підбірки виявилося досить непросто. Довідники, телефонна служба «09» і навіть інтернет-сторінки багатьох органів влади були скупими навіть на елементарні відомості, тож кореспонденту «УМ» доводилося годинами «висіти» на телефонах, набридати прес-службам та апаратам різних посадовців. Виявилося, що нова влада не така вже й відкрита, як це декларується після Майдану. Інформуванню громадян про себе вона приділяє таки замало уваги і до категорії «закритих» відносить зовсім елементарні речі. Багато міністрів не вважають за потрібне оприлюднити через офіційні інтернет-сторінки навіть місце або дату свого народження. Мабуть, просто не розуміють, що навіть така суха річ, як біографія, може бути цікавою пересічному українцю.
А найцікавішим елементом біографічної утаємниченості є партійність. Її міністри у біографіях воліють узагалі не згадувати. І не тільки у біографіях. «УМ», наприклад, два тижні намагалася з'ясувати, чи є якийсь партквиток у «аграрного» віце-прем'єр-міністра Юрія Мельника. Чекали, телефонували у приймальню та службу віце-прем'єра, але крапкою в цій епопеї стало зустрічне запитання самого пана Мельника: «А навіщо їм партійність?». Ні, ми все розуміємо: і уряд — «технічний», і політикою його попросили не займатися, і роботу посадовця оцінюють не за партквитком... Але ж ідеться не про кого-небудь, а про віце-прем'єра, людину публічну. Чи наші державні мужі, наче флюгери, так часто міняють партійну приналежність, що воліють не розводитися про це перед журналістами?
А ось який прикол вийшов із першим віце-прем'єром Станіславом Сташевським. У його приймальні нам порадили дізнатися про партійність на інтернет-сторінці уряду. Читаємо: «Член президії, перший заступник голови Української партії "Єдність" (з 12.2001)». Заходимо на інтернет-сторінку «Єдності» і бачимо, що Станіслав Телісфорович не значиться в жодному з перелічених керівних органів партії, ба більше — пошукова система сайту не видає жодного результату за запитом «Сташевський». Отже, у «Єдність» він не входить. Що й не дивно, бо його бачили на установчому з'їзді «Народного союзу «Наша Україна». У прес-службі «партії Ющенка» «УМ» підтвердили, що Сташевський є членом НСНУ, та ще й учасником ради партії. Тільки чому інтернет-сайт центрального органу виконавчої влади пише про інше?
Подібна історія трапилася і з головою секретаріату Президента Олегом Рибачуком. Річ у тім, що офіційний сайт НСНУ уперто називає його членом ради партії. Рибачук натомість уже на кількох брифінгах казав, що в «Нашу Україну» не входить і є позапартійним. Щоб отримати однозначний коментар, «УМ» звернулася до прес-служби голови президентської канцелярії, і нам відповіли: «Він не писав заяви про входження до НСНУ і є позапартійним». Зате Олега Борисовича, як і Сташевського, бачили на установчому з'їзді «Нашої України»! А той, хто приходить на «установку», автоматично записується в члени партії, і про це неодноразово казали на тому-таки з'їзді НСНУ в лютому ц.р. Тож виходить так: або Рибачук не знає, що він став членом «Нашої України», або в НСНУ не відають, що Олег Борисович насправді нікуди входити не збирався. Плутанина, та й годі.
А тепер про іншу річ, через яку відкритість нашої влади знову-таки можна вважати «недоконаною». Коли «УМ» бралася за збір інформації для цього довідника, то думала, що в кожному міністерстві є сектор, куди люди можуть зателефонувати і отримати якісь консультації, викласти скарги, щось уточнити. Та виявилося, що таких спеціалізованих управлінь існує не так уже й багато. Є телефони, за якими можна дізнатися, на якій стадії перебуває звернення громадянина, є телефони для запису на прийом, але таких, щоб людина могла отримати якусь консультацію, — зовсім мало. І це теж зрозуміло. Бо в міністерствах, адміністраціях абощо займаються глобальними справами, і там не виділяють ресурсів для проблем «маленьких українців». Для контакту ж із міністерством існують письмові звернення або особистий прийом. А ще — управління на місцях, чи, коли йдеться про питання на кшталт: «А скільки через місяць буде коштувати м'ясо?» — курилки або кухні. Але все одно це якось негоже — не виділити у міністерстві хоча б одного телефону, хай і з автовідповідачем, куди люди могли б зателефонувати і викласти свої проблеми. А в деяких випадках, зауважмо, було складно знайти бодай один діючий «контактний» телефон міністерства чи відомства...

Ніна Аркадіївна Лижичко та Іван Олександрович Вакарчук зі своїми чадами зараз бачаться рідко, деколи зідзвонюються. Але не нарікають. Вони виховали, без сумніву, успішних дітей. Як? Кажуть: не заважали, а слухали. Щоб знайти першопричини сьогоднішньої популярності наших музичних «намбер ван», щоб послухати історії про їхні конспекти та прогуляні заняття — такі у всіх бувають, — щоб потиснути батьківську правицю та поговорити про жіночі секрети з мамою, щоб відчути, як переживають славу дітей їхні батьки і що бажають їм зараз, коли ті досягли, зрештою, всього, «УМ» відрядилася до Львова — колись тут рахували сплячих левів дівчинка Руслана та хлопчик Славко.
Усі ми родом iз дитинства. І наші сьогоднішні успіхи, фобії, вибір професії та ще багато чого починаються з того вузлика, який зав'язали нам батьки синьою чи рожевою стрічкою на конверті для немовлят. Це вже потім ми станемо дуже самостійними і думатимемо, що самі зробили себе, зазвичай забуваючи два найпростіші на світі слова — «мама» і «тато».

Скликана після дев'ятимісячної перерви в Асоціації українських банків (АУБ) прес-конференція дала багату поживу журналістам. Насамперед представники ЗМІ почули від президента АУБ Олександра Сугоняко, що банкіри думають про нову владу. Думка ця тим цікавіша, що до Віктора Ющенка як глави держави і колишнього керівника центробанку в Асоціації завжди було особливе — пієтетне — ставлення. Тепер пан Сугоняко висловив цілковите розчарування діями «помаранчевих», маючи на увазі свої нереалізовані сподівання стосовно того, що тепер має зрости довіра до банківської системи і можна буде, поклавши край «стратегії виживання», перейти до масштабних проектів. «Я сподівався на запровадження новою владою таких принципів, як прозорість, законність, демократичність, — підкреслив пан Сугоняко. — Проте законність порушувала сама влада — ви це самі знаєте. А прозорість у стосунках між бізнесом і владою сьогодні є дуже «каламутною». На завершення цього ліричного вступу президент АУБ жорстко наголосив, що, на його думку, в Україні так і не відбулося відокремлення влади від бізнесу.

Доки політики сперечаються, чи можна допускати іноземні банки в Україну, і головне — скільки, останні зміцнюють свої позиції. Про наміри залучити іноземних інвесторів оголосило відразу кілька вітчизняних банків, перш за все ті, що входять до першої десятки. Процес взаємопроникнення капіталу не спинити. Важливо, щоб діяльність іноземних банків служила на благо нашої держави. На думку радника Президента України, відомого банкіра Станіслава Аржевітіна, для розвитку фінансової системи України було б оптимально мати таку структуру походження банківського капіталу: 30 відсотків європейського, 30 — російського і решта — українського. Чи підкоригує дійсність ці прогнози, говорити рано.

Стандарти відіграють значну роль у розв'язанні проблем торгівлі, захисту довкілля, покращенні якості життя та розвитку економіки. Підтвердженням важливого місця технічного регулювання у житті країни став Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення діяльності у сфері технічного регулювання та споживчої політики» від 13 липня 2005 року. У державному підприємстві «Волиньстандартметрологія» усвідомлюють свою відповідальність. Наше підприємство одним із перших на Волині, ще у 2002 році, впровадило системи управління якістю спочатку в органі із сертифікації, потім у випробувальному центрі, а у 2004 році — у відділі повірки та метрологічної атестації засобів вимірювальної техніки.

Лакшмі Нараян Міттал (відомий також як Лакшмі Нівас Міттал) віддавна має прізвисько «Сталевий магараджа». Він є головою Mittal Steel Company NV (або просто «Міттал стіл»), найбільшої у світі компанії-виробника сталі. Особисті статки самого Лакшмі Міттала авторитетний часопис «Форбз» в оприлюдненому в березні цього року списку найбагатших людей світу оцінив у 25 млрд. доларів. Упродовж 2004 року Лакшмі Міттал збагатився неймовірно, оскільки піднявся з шостого десятка списку «Форбз» за 2004 рік до третього — у цьогорічному. Він є найзаможнішим мешканцем Великої Британії та найбагатшим неамериканцем світу. Міттал має свої активи фактично у всіх країнах світу, де існує розвинена металургійна промисловість.

У 42-річної австралійської топ-моделі Елль Макферсон — зміни на «особистому фронті». Останнім часом ЗМІ, що стежать за життям зірок, писали здебільшого про самостійну дизайнерську діяльність знаменитої манекенниці, створену нею самою колекцію нижньої білизни, а також про нові рекламні контракти й відмову від носіння та демонстрування виробів із тваринного хутра (Макферсон пристала на вимоги активістів природоохоронної організації ПЕТА). Але ось настала черга й повідомлень про «амурні справи» однієї з найзаможніших австралійок.

Популярність Бреда Пітта сягнула таких висот, що роздерти свого кумира на шматки в битві за автограф чи право хоча б доторкнутися до кінозірки прагнуть уже не тільки по вуха закохані в об'єкт свого обожнювання фанатки, а й дикі звірі. Щоправда, у випадку з останніми Бред ризикує цілісністю свого тіла значно більше. Саме тому коли актор, перебуваючи на зйомках поблизу канадського міста Калгарі, помітив біля свого трейлера цілу групу справжніх ведмедів (і, варто зазначити, не якихось ведмежат, а великих дорослих тварин), то замість радіти своїй популярності ще й серед чотирилапих «кіноманів», чимдуж рвонув кликати поліцію. По-справжньому злякатися Пітт не встиг, але з несподіванки не здогадався, до кого ще можна звернутися в такій несподіваній ситуації, крім як до правоохоронців.

У жіночого улюбленця Джонні Деппа останні кілька років триває «гаряча пора». Власне, для актора це щастя — почувати себе потрібним публіці й затребуваним кіноіндустрією. Хоча кохана дружина Деппа Ванесса Параді, мабуть, почуває себе трохи обділеною увагою чоловіка — Джонні постійно пропадає десь на зйомках, інколи буквально розриваючись між двома знімальними майданчиками. Звісно, він намагається якомога частіше брати Ванессу із собою, але вдається це не завжди, тим паче що треба ж комусь і за дітьми дома доглянути.