Ірландський письменник Джон Бенвілл став цьогорічним лауреатом найпрестижнішої британської літературної нагороди — «Мен Букер Пайз» — за роман «Море». Голова журі Джон Сазерленд оголосив на урочистій церемонії у понеділок у Лондоні, що вибір твору-переможця з-поміж багатьох хороших та різнорідних романів був дуже важким, а журі виділило роботу саме Бенвілла за «майстерний аналіз жалю, спогадів та пригаданого кохання». «Море» — це роман-спогад про дитинство, історія вдівця Макса Мордена, який через багато років повертається до містечка на узбережжі моря, де він дитиною провів одне літо.

Новий гуманітарний прем'єр В'ячеслав Кириленко, не відкладаючи в довгий ящик, почав вирішувати найбільш запущені проблеми найбільш запущеного Міністерства культури. У минулу п'ятницю він зустрічався з директорами національних історико-культурних заповідників і обговорив з ними стратегію паралельного розвитку культурних і туристичних напрямів старовинних маєтків. Справив на директорів дуже позитивне враження. У середу В'ячеслав Кириленко запросив на Садову представників різних ділянок кінематографічної галузі — режисерів (Андрій Дончик, Олесь Янчук, Лесь Санін), кінокритиків (Володимир Войтенко, Сергій Тримбач), чиновників (Ігор Ліховий, Владислав Корнієнко, Ярослав Голінський), продюсерів, прокатників, дистриб'юторів, і після тригодинного обговорення фінансових, культурологічних, організаційних, етичних чинників занепаду українського кіно було вирішено наступного тижня створити робочу групу, яка займеться розробкою конкретних пропозицій щодо покращення умов функціонування кінематографічної галузі.

Ми вже звикли, що після кожного вагомого турніру з художньої гімнастики ті, хто не став першим, звинувачують суддів у симпатіях до переможців. Це настільки ж традиційне явище, як і штамп: «Що ви хочете, адже це суб'єктивні види спорту». Для непрофесіоналів цього достатньо, щоб усе звести до «війни амбіцій» і «можливостей впливу» представників різних країн. І справді, у художній гімнастиці вже багато років спортивні оглядачі вбачають протистояння російської та української Ірин — Віннер та Дерюгіної. Відповідно, залежно від національної приналежності, різні коментатори та ЗМІ роблять висновки щодо правоти тієї чи іншої сторони. Коли ж серед «своїх» з'являється спроба дати неупереджену оцінку, цю людину записують у «білі ворони». Як, скажімо, коментатора російського каналу «НТВ+» Наталю Пакуєву, яку звинуватили в тому, що вона вела репортажі з першості світу в Баку з надто великою симпатією до українок.

Колектив збірної України взяв участь, дай Бог пам'яті, вже у шостій серії святкування виходу на ЧС-2006. Позавчора ввечері футболісти з дружинами та іншими навколофутбольними людьми гуляли в київському нічному клубі «Фрідом».

«Святослав Михайлович такий збуджений останніми днями, стільки справ заводить... Ми, напевно, вберегли Піскуна від того, щоб він не відкрив сам на себе справу, за день її не розслідував і сам себе не посадив», — так голова секретаріату Президента Олег Рибачук повідомив пресі про звільнення Святослава Піскуна з посади Генерального прокурора. Президент Віктор Ющенко підписав указ учора близько 11-ї години. Саме цією сенсацією п'ятниці завершився тиждень сенсацій від самого Піскуна, який ледь не кожного дня порушував резонансні кримінальні справи.

Відома фраза Гліба Жиглова з фільму «Місце зустрічі змінити не можна» більш алегорична. Бо заміна прізвища Горбатий на Щербань передбачає i зміну ситуації. Адже в Юрія Луценка розклад із затриманням злочинця складається дещо інакше, ніж у кіногероя Висоцького.

Учора кияни, що проходили близько одинадцятої години дня повз будинок мерiї, могли побачити «вживу» всесвітньо відомого боксера Леннокса Льюїса, який разом зi своїм адвокатом, перекладачем та чарiвною Мiс Ямайка поспiшав на зустрiч iз мiсцевим керiвництвом (дружина Льюїса залишилася вдома з тримісячною дитиною).

Шанувальники комп'ютерних ігор добре знають захопливеньку стратегічну забавку з назвою «Хіровз» (герої себто). Там наймогутнішими персонажами «інфернівського» замку є здоровезні моторошні «дябли» (дияволи). Зараз, намагаючись помилуватися дніпровськими кручами з вікна своєї багатоповерхівки на місці колишнього старовинного лівобережного підкиївського села Позняки, я щодня бачу все більше достоту комп'ютерних різновеликих «дяблів» — будівельних підйомних кранів. Підсилюють електронно-потойбічний «глюк» дві здоровецькі заводські труби. Огорнуті чорним димом і підсвічені останніми променями вечірнього сонця, вони достеменно мають вигляд воріт у пекло і є початком класнючого «тівішного» панорамного «проїзду». Далі (зліва-направо) йде Видубицький монастир — (у ярочку), за ним височіє монструазна «Родіна-мать». Трохи поступаючись їй у монументальній величі — церкви Печерської лаври. І як вінець панорами — стримить ще одне фантасмагоричне диво архітектури — Сирецька телевежа: генеральний і — на відміну від будівельних кранів — непорушний «дябл», покликаний цілодобово викрадати спокій із наших осель.

Нині стає модно заручитися начебто думкою громадськості або просто прикрасити програму гострим, а то й просто «прикольним» запитанням на кшталт «Сьогодні Всесвітній день охорони психічного здоров'я. Як ви вважаєте, українська влада психічно адекватна?». Так роблять, зокрема, «5-й канал», «1+1», ICTV. Навіть якщо ініціатори таких інтерактивних опитувань не ставлять за мету одурити суспільство ненауковим підходом, а прагнуть усього-на-всього збагатити жанрове різноманіття фрагментів своєї телепрограми, вони мимоволі вводять суспільство в оману. Про це свідчать науковці. Так, директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто запевняє: інтерактивні опитування, що їх проводять телеканали, жодним чином не відображають думку населення.