Питання Вірменському радіо:
— Чому Янукович відмовляється від теледебатів?
— Камери боїться.

Рік тому народ пiднявся, обурений нахабною фальсифікацією виборів.Чашу терпіння після десяти років кучмізму переповнили його останні місяці. Це був час, коли режим Кучми — Януковича показав свою злочинну суть «у всій красі», бо був упевнений у власній безкарності. «Бандити сидітимуть у тюрмах!» —переконували ми тоді один одного. Казав це й народний Президент зі сцени Майдану.
Сьогоднi бандити не сидять по тюрмах, натомість збираються засісти в парламенті, де будуть гарантовано недоторканними. А багато хто вже зараз користується імунітетом на рівні місцевих рад.
Наскільки ж просунулися правоохоронці в розслідуванні найрезонансніших виборчих злочинів сезону «осінь-2004»?

Ті палкi сімнадцять днів, які потім назвали Помаранчевою революцією, трактують по-різному. Революція чи не революція, продовжується чи вже закінчилася? І ці розбіжності, здається, свідчать про одне: минуло надто мало часу, аби ми могли оцінити минулорічне народне повстання. Однак «УМ» продовжує оціночну дискусію, і до річниці Майдану друкуємо думки експертів-політологів.

Моя революція почалася в ліфті. Вихопивши помаду такого аж єсєнінського, горобиного кольору, я вивела на чистій стіні: «ЮЩЕНКО ТАК!». Помада була, як шабля, — смілива, тільки тупа. Це був дурний, але вчинок. Крик душі, чи радше — вереск душі. А душа моя довго мовчки терпить і зважує, перш ніж крикнути. У ті миттєвості вона думала, що на якомусь поверсі ліфт зі скреготом зупиниться й увійдуть «гвардійці кардинала» — незнайомі мешканці в коричневих шкірянках і насунутих на вуха шапочках і застукають мене, полум'яну Сашу з полум'яною помадою в руці, або якщо встигну запхати тюбик у сумочку, то однак усе зрозуміють, і скажуть, що я псую місто, що мене слід здати в ЖЕК для «розборок», або понуро промовчать, звіряючи колір написаного iз залишками помади на моїх губах. А я потуплюся у ліфтову, майже камерну, обмеженість і скажу, що да, що по-школярськи, що леді так не роблять, і що зрештою — та послухайте, ви!.. Невже ви не розумієте, як сьогодні, 22 жовтня 2004 року, до нас знову прийшов рік 1937-ий! От послухайте, в мою редакцію з восьмої ранку почали надходити дзвінки про обшуки в активістів «Пори» — вони почалися рівно о восьмій у восьми чоловік у Києві і в десятків по всій Україні. У Києві вони всі були санкціоновані одним судом — Шевченківським. І це вам не дивно, вам, мужчина в шапочці?! І мами тих пацанів, генетична пам'ять яких зродилася з генетичної пам'яті їхніх мам, закрившись у спальні, рвали записні книжки синів, портрети Че Гевари і навіть папірці з текстом «Ще не вмерла Україна», щоб знищити «вєщдоки»!

Сьогодні Україна відзначає великий день. Бо що б там хто не казав, а Помаранчева революція увійшла не лише в нашу, а й у світову історію. Саме цій «рубіжній події», якою стала вона для України і світу, Президент присвятив своє чергове радіозвернення до народу.

Просили мама, просили тато і допросилися. Відмінити поправку Джексона—Веніка для України, якою у 1974 році США обмежила товарообіг та ввела економічні санкції як покарання за перепони з боку радянської влади у еміграції євреїв, почергово просили і Віктор Ющенко, і Прем'єр Юрій Єхануров під час своїх візитів до Вашингтона.

Російський тенісист приїхав до Дніпропетровська як гість традиційного міжнародного турніру на призи «Приватбанку». 20 листопада мали відбутися фінальні поєдинки в одиночному та парному розрядах. Однак, для 39-річної зірки російського тенісу все обернулось інакше — близько 3 години ночі його було доставлено до приймального відділення обласної лікарні ім. Мечникова з непроникаючим пораненням м'яких тканин живота гумовими кулями.