Від учора кияни могли придбати в касах метро нову картку для оплати проїзду. Її, на відміну від старого проїзного, не треба пхати до щілини на турнікеті, не обов'язково навіть витягати із гаманця чи сумки — розумна техніка забере «свої» 50 копійок безконтактним способом, треба тільки підійти до терміналу поближче. Преса, ясна річ, не оминула увагою цю подію, але деякі «факти», що з'являлися на сторінках окремих інтернет-видань, бентежили як пасажирів, так і керівництво столичної «підземки».

Ветеран ізраїльської політики, 82-річний екс-прем'єр-міністр Ізраїлю та лауреат Нобелівської премії миру Шимон Перес позавчора на спеціально скликаній в тель-авівському будинку журналістів «Бейт-Соколов» прес-конференції офіційно повідомив, що залишає Партію праці та на дострокових парламентських виборах 28 березня підтримає нещодавно створену прем'єр-міністром Аріелем Шароном партію «Кадіма» («Вперед»). «Шарон є найкращим кандидатом на посаду прем'єр-міністра. Лише коаліції на чолі з Шароном під силу ліквідувати єврейські поселення та принести Близькому Сходу мир і прогрес», — заявив Перес. На думку ізраїльської преси, якщо «Кадіма» виграє вибори, то Перес може розраховувати на посаду «спеціального мирного посланця» Ізраїлю.

Попри тривалі консультації Кабміну та парламентського Бюджетного комітету, основний фінансовий документ держави на 2006 рік так і не вдалося довести до стану, прийнятного для винесення на друге читання. Мабуть, великою мірою цьому завадили передвиборчі пристрасті. Навряд чи в історії українських урядів ще був випадок, коли бюджет на наступний рік затверджували паралельно із заслуховуванням звіту Прем'єра, тим паче всього лише за два місяці його роботи. Юрію Єханурову довелося це пройти, причому під вигуки «Геть!», що лунали в сесійному залі, та зауваження на кшталт того, що цей уряд є тимчасовим. Напередодні комуністи розкручували істерію щодо можливої, на їхню думку, відставки Кабінету Міністрів.

«Українське — це неформат». Так і досі реагують керівні особи багатьох радіостанцій на запитання, чому в них у ефірі мало україномовної музики. Схоже, підтримана попереднім урядом акція «Слухай українське» виявилася недовговічною. А ви собі можете уявити розвинену, самостійну державу ХХІ століття, у якій «національний продукт» вважають «неформатом»? Так, до Європи, де дуже поважають і пишаються своєю мовою, культурою, талантами нам іще дуже й дуже далеко. Особливо якщо врахувати, що наша молодь, замість зростати у пошані до свого, рідного, змушена шанувати чуже.

Федіркові вже багато років затісно жити у статусі просто художника. Але своїми епатажними перформенсами Анатоль розширює межі не лише власного фахового статусу, а й свідомість тих людей, які з особистої симпатії до митця чи з банальної людської допитливості долучаються до його творчих проектів. Проекти ті — часом до сороміцькості мінімалістичні і стислі — примушують люд ще довго перемивати кісточки і сперечатися про право Федірка називатися митцем, про профанацію малярства як такого, сенс творчості, мильні бульбашки і важкі бетонні брили. Анатолеві лише цього й треба. Він епатує натовп (мистецький зокрема), напихаючи його свідомість символами і знаками, мов тіло старого плюшевого ведмедя жовтим поролоном. Часом небагатослівний, а коли й велемовний, але незмінно незворушний і пародійно мудрий митець наполегливо лупає власну скелю, яка у кожного — своя, жодним чином не звертаючи уваги на кпини «правильних» колег-художників укупі з циніками-журналюгами, яким тільки дай нагоду позбиткуватися...

Удари Біг-Бена, півпінти англійського елю, чопорність старої Англії, прогресивні лондонські дизайнери і стукіт підборів від Джиммі Чу провулками Сохо, різдвяна індичка, туристичний пунктик — Тауерський міст, традиційний уклад і емігрантське середовище — усю сучасну Британію можна побачити наживо і не тільки — осягнути художній образ її — на фестивалі «симптоматичного» британського кіно.

Цей двоповерховий цегляний будинок у селі Лапоровичі, за 20 кілометрів від Мінська, керівник «Пєснярів» дуже любив. Сюди Володимир Мулявін часто тікав від міської суєти, зі своєї мінської квартири. До речі, вона була в будинку 13 по вулиці Біди, названої на честь уродженого з таким прізвищем діяча військового підпілля.

Атрибутика дев'ятого саміту «Україна—Євросоюз» була оформлена лебедями, що розпустили крила та полетіли високо в небо. Саме ця «картинка» відображала дух учорашньої події, на яку чекали тут так довго і яка тривала лише дві години.