Покiйний лiдер групи «Пєсняри».
Цей двоповерховий цегляний будинок у селі Лапоровичі, за 20 кілометрів від Мінська, керівник «Пєснярів» дуже любив. Сюди Володимир Мулявін часто тікав від міської суєти, зі своєї мінської квартири. До речі, вона була в будинку 13 по вулиці Біди, названої на честь уродженого з таким прізвищем діяча військового підпілля.
14 травня 2002 року за декілька кілометрів від своєї дачі Мулявін розбився за кермом «Мерседеса». Він помер у московській клініці на початку 2003 року. Після смерті «пєсняра» його вдова Світлана Пєнкіна на дачу не їздить. Тому приблизно за 3,5 року там все повільно приходить у запустіння.
...Лапоровичі — типове село поблизу великого міста. Тут стоять поруч дерев'яні хати з курниками і шикарні котеджі. Це місце вважають одним із найпрестижніших пригородів білоруської столиці. Причина — розташування села просто на березі величезного Заславського водосховища, більш відомого як «Мінське море». Будинок Мулявіна стоїть на невеликій гірці, метрів 300 від води, і звідси відкривається мальовничий краєвид. А на ділянці починаються інші чудеса. Наприклад, просто за парканом стоїть стара «Волга», салон якої робили для Володимира Георгійовича на Горьковському автозаводі за індивідуальним замовленням. Один із музикантів мулявінської групи, який «відколовся», нині «білоруський пєсняр» Владислав Місевич говорить, що на цій «Волзі» його старий друг їздив довгі роки, доки не замінив її на той самий «Мерседес»... Утім у дворі дачі є ще одна легенда на колесах — старий американський мікроавтобус «Шевроле». За словами Місевича, саме на ньому «Пєснярі» їздили по гастролях. Тепер ці транспортні засоби іржавіють на елітному березі в передмісті. Двері, замки і скло вікон у будинку Мулявіна цілі, але ззовні вся земельна ділянка нагадує першу стадію смітника. Вона засипана мішками зі сміттям і пластиковими пляшками, що не дивно: ніякої таблички на будинку немає, а розташований він в улюбленому місці відпочинку тисяч людей. У літню спеку на тутешніх пляжах дуже важко знайти місце біля води.
Усередині будинку побувати не вдалося, але, здається, злодії його не обчистили. Крім меблів, у кімнаті першого поверху стоїть навіть піаніно Володимира Мулявіна! А за свідченням музикантів, що грали в різний час у «Пєснярах», на горищі повинні бути ще старі фотографії, ноти, концертні афіші, листи шанувальників...
Світлана Пєнкіна не дає ніяких коментарів пресі щодо майбутнього будинку в Лапоровичах. Однак стало відомо, що його запропонували придбати родині білоруського художника Андрія Смоляка. Але сам художник і його рідні вирішили інакше. Кілька разів походивши Лапоровичами і будинком, вони усвідомили його історичну цінність. «Ми не маємо права все перебудувати під себе і знищити дух Мулявіна в цих стінах», — сказала Ольга Смоляк, дружина художника. Адже саме в цьому будинку, продовжує вона, легендарний «пєсняр» написав багато відомих пісень. На думку покупців, що «не відбулися», у будинку треба відкрити музей.
У Мінській філармонії один музей «Пєснярів» уже є. Він займає три кімнати, включаючи у свою експозицію не найоригінальніші й не найрідкісніші фотографії, а також факс і чорні офісні столи зі студії Мулявіна. «Ніби він був великим чиновником, а не музикантом!» — прокоментували деякі мінські газети канцелярське приладдя в музеї. Чи стануть експонатами старі машини, рукописи нот, піаніно, та й сам будиночок у Лапоровичах? Поки ніщо не вказує на це, а обурюється тільки невелика частина творчої інтелігенції.
А тим часом дачу Мулявіна продадуть менш педантичному покупцю, і за дуже непогані гроші. У мінському агентстві нерухомості «Заміський будинок» запевняють: на продаж у Лапоровичах дійсно виставлено один котедж, за нього просять 87 тисяч доларів із торгом. Але подробиці (800 метрів від Мінського моря, склопакети, підсвічування, ландшафтний дизайн тощо) говорять, що це не дача Мулявіна. Оцінити вартість його улюбленого будинку поки складно, адже під великим сумнівом сам його статус. Зате можна говорити про вартість землі. Приміром, схожа ділянка в 15 соток у цьому ж селі, також із виглядом на Мінське море, зараз коштує 20 тисяч доларів.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
